Поранення, полон, шпиталь і кохання. Історія хлопця з Криму, який закохався у волонтерку

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 13.02.2018 14:40
  • 0

Їхнє кохання почалося з мовчанки. Волонтерка Ірина Берняхович прийшла до Старокостянтинівського шпиталю аби провідати незнайомого атовця.

Про хлопця, який переніс осколкові поранення і контузію та побував у ворожому полоні, Ірина дізналася від колеги Наталії Косюченко, яка напередодні заносила гостинці для новоприбулих бійців.

Кохання Ірини та Дмитра почалося з мовчанки, а тепер наговоритися не можуть. Фото Анни Дерейчук

— Ти ж за спеціальністю психолог, а він ні з ким не говорить, може спробуєш? — запропонувала тоді Наталя і вже наступного дня дівчина йшла до Дмитра.

Він лежав очима до стіни. Але це не завадило їй почати розмову. І Дмитро таки обернувся.

А вже наступного разу вона вмовила його вийти у парк шпиталю.

— Він слухав мене, слухав, посміхався, а потім раптом поклав голову на плече. — розповідає Іра. — Як дитя, розумієте.

Ольховики люблять пожартувати один з одним Фото Анни Дерейчук

Дмитро Ольховик із Криму. Війна для нього почалася на площі біля міської ради Сімферополя, де хлопець разом із іншими кримчанами стояв за Україну. 

Він не прийняв «руського миру» та захоплення Криму. А батьки прийняли. Почалися конфлікти з ріднею. І тоді 23-трирічний хлопець сів у перший-ліпший потяг із квитком в один бік. Зупинився в Дніпродзержинську, де не без допомоги хороших людей отримав притулок і влаштувався на металургійний комбінат, а у червні 2014 року його призвали до лав Збройних Сил України.

У січні 2015 року Дмитро прибув у Дебальцеве.

— Що я пам’ятаю про ті дні? Морози та бої. Скільки тоді хлопців полягло... Ми відбивалися до кінця, а коли закінчилися набої, опинилися у оточенні ворога. Щоб врятувати останніх солдат, командир роти віддав наказ скласти зброю, — розповідає Дмитро.

Ірина прийшла у шпиталь "розговорити" атовця. Фото Анни Дерейчук

З контузією, осколковим пораненням голови, він місяць перебуває у полоні. Врешті українських бійців обміняли на полоненних казаків, і лише після цього, травмований фізично і морально, Дмитро опиняється у Старокостянтинівському шпиталі.

— Я був закритим для спілкування, жив війною, зневірився. А тут її очі, долоні, голос. Знаєте, а я ще тоді, гуляючи з Ірою по парку, зрозумів, що вона мені рідна.

Ірина відразу здалася Дмитру рідною Фото Анни Дерейчук

— І я зрозуміла, —  продовжує його слова Ірина. —  Поїхала за ним до Хмельницького шпиталю, а потім у Пущу Водицю.

Коли Діма підлікувався, він знову пішов на війну. Під Горлівкою отримав ще одну контузію й поранення. Але й після цього рвався на війну. Та лікарі не дозволили.

Закоханий кримчанин залишився у Старконі. Батьки Ірини прийняли його за сина, а рідні батьки — мовчали.

4 лютого 2017 Дмитро та Ірина стали на весільний рушник і відзначили невелике весілля. У місті його відразу назвали волонтерським, адже на свято молоді запросили тих, хто був поряд у найважчі часи випробовувань. Днями минув рік, як вони разом.

І по життю йдуть за руки, долаючи всі випробування. Фото Анни Дерейчук

Дмитро і досі лікує наслідки черепно-мозкової травми, а Ірина завжди поруч. Вона працює у відділенні пенсійного фонду, але встигає підтримати чоловіка у справі, якою він нещодавно захопися.

Дмитро почав пекти піцу на замовлення. Поки що готує свої кулінарні шедеврі на кухні однокімнатної квартири, в якій вони проживають, але, звичайно, хоче більшого.

Крім того Діма освоює одразу дві спеціальності у Старокостянтинівському професійно-технічному ліцеї - зварювальника та налагоджувальника лінії харчування.

За рік Ірина і Дмитро стали ще ближчими. Фото Анни Дерейчук

І він таки знайшов зв’язок зі своєю ріднею. У телефонних розмовах з батьками говорять лиш про здоров'я та погоду. А тітка називає його зрадником. Навіть ім’я промовити боїться. Так і каже: зрадник.

— Я не бачив своїх рідних уже чотири роки

— Сестра Аліна надіслала фото. Їй уже тринадцять, так змінилася, що й не впізнати, — розповідає Дмитро. — Насправді я скучив за ними, дуже скучив. Тому моя найбільша мрія, щоб Крим знову став українським. Здається, лише у цьому випадку я зможу побачити своїх батьків і рідню. А взагалі у мене багато планів: побувати закордоном, відкрити свою справу...

— А які твої плани, Іро? — запитуємо ми.

— А я хочу дітей, і щоб Дмитро був здоровим, і миру, — відповідає вона. Говорить це і заглядає у очі чоловіка. Здається, ці двоє розуміють один одного з напівслова.

Дмитру й досі сниться війна, але поряд його ангел - кохана Ірина. Фото Анни Дерейчук

Вони не можуть один без одного. Дмитро каже про це прямо, Іра скромно ховає очі та посміхається. Потім, взявшись за руки, вони поспішають додому. Там у них два котики, яких Іра якось принесла додому з вулиці. Хотіла ще й цуценя, але Дмитро поки що не готовий мати вдома такий зоопарк.

Ольховики не можуть без романтичних сюрпризів. Постійно готують їх один одному.  Фото Анни Дерейчук

— Так вона ж всіх жаліє, каже: звірі працювати не підуть, — уже в дверях жартома потурає свою дружину Діма.

— А я піци хочу! — сміється у відповідь Ірина.

— І ми хочемо! — перегукуються журналісти редакції.

Коментарі:

Останні новини