Артем Харченко: життя після шоу

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 23.11.2017 10:26
  • 0

Артему Харченку лише тринадцять, а його життя схоже на американські гірки. Цьому хлопцю не раз вдавалося примусити хвилюватися мало не усе місто.

Вперше старокостянтинівці дізналися про Артема, коли йому було десять років. Міська газета написала про дитину, яка, обігнавши дорослих, перемогла у любительському турнірі Старокостянтинова з більярду. Згодом було ще дев'ять таких перемог. Три роки тому Артем переміг у дорослому турнірі з більярду в Києві.

На більярді із Сергієм Притулою.  Фото із сімейного архіву Харченків.

Потім Артема запам'ятали, коли він чуттєво заспівав пісню Скрябіна із міської сцени. Його помітила відома старокостянтинівчанка, подільська поетеса та волотерка Оксана Радушинська. Вона чи не першою, разом з учителем гри на гітарі Юрієм Вилавським, переконала хлопця: "Грай, співай, роби те, що у тебе добре виходить!" Але Артем для себе якось відразу вирішив: його пісня має допомагати іншим. Він став одним із волонтерської спільноти. У складі Творчої Сотні "Гайдамаки" їздив з концертами у зону АТО, навіть отримав орден від  90-го батальйону "За вільну Україну. АТО" і став переможцем національного конкурсу "Благодійна Україна" у номінації "Волонтер року".

Артем Харченко разом із Арсеном Мірзояном та артистами Мистецької сотні "Гайдамаки" Фото із сімейного архіву Харченків.

А ось наприкінці 2015 року цей хлопчик розхвилював Старокостянтинів уже з іншої причини. Артему діагностували страшну хворобу - саркому Юінга четвертої стадії. Благодійні концерти для збору коштів на його лікування пройшли у Старокостянтинові та Хмельницькому. Кожна добра звістка з Київського онкоцентру примушувала серця людей битися швидше.  Він переніс сімнадцять хіміотерапій та операцію по заміні шийки бедра тазобедреного суглоба. Та не покинув співати, ні. Давав концерти для хворих дітей, ділився вірою з іншими і почав писати власні пісні. Ви думаєте, це були усі новини від Харченка?

Хлопець був хворий сам, та підтримував сольними виступами інших. Фото із сімейного архіву Харченків

У березні 2017 року 12-річний Артем взяв участь у зйомках другого сезону шоу "Україна має талант Діти". Він виконав авторську пісню "Мамо, ти не плач" і підняв зал.

Крок за кроком, отримуючи три "так" від журі - шоумена Ігоря Кондратюка, лідера українського поп-гурту Дзідзьо та телеведучої Слави Фролової - хлопець дістався фіналу.

Дзідзьо подарував Артему телефон Фото із сімейного альбому Харченків

А старокостянтинівці тримали кулаки біля телеекранів - наш Артем серед найталановитіших дітей країни по той бік чекав результатів. У разі перемоги за отримані кошти він хотів придбати бокс для пересадки кісткового мозку онкохворим діткам.

Фіналіст шоу "Україна має талант. Діти" разом з фанами. Фото із сімейного архіва Харченків.

На жаль, він не став першим. Але фіналіст талант-шоу упевнений: від проекту отримав набагато більше, ніж перемогу.

Загугліть "Артем Харченко" і ви отримаєте 381 тисячу результатів, знайдіть сторіночку Атема у Фейсбук і не повірите, що у хлопця, якому тринадцять, 5 тисяч друзів.

Нам вдалося поспілкуватися з юним артистом між концертами, яких сьогодні має чимало. Наразі Артем разом з батьками повернувся із благодійного фестивалю "Я - майбутнє України" і збирався у Одесу, де білборди з його фото вже запрошували на авторський концерт у ресторані "Вечірній Баку".

Білборди юного артиста тепер на вулицях Одеси. Фото із сімейного альбому Харченків.

До речі, не дивуйтеся тому, як по-дорослому Артем відповідав на наші запитання. Він насправді такий - не по роках мудрий та розсудливий. Але, водночас, дитина дитиною - непосидючий, щирий.

Далі - запитання до Артема

Чи є життя після шоу?

- Звичайно є. Але лише тоді, коли влаштуєш його собі сам, - щиро усміхається Артем. - А зупинишся - залишишся забутим. І це стосується не лише творчості, - розмірковує вже серйозніше. - В житті ж по-усякому буває. Когось помічають відразу, але більшості, щоб пробитися, потрібні роки. Я не зупинився. Спочатку, звичайно, дуже захотілося відпочити від постійних репетицій з учителями вокалу, постановниками та режисерами. Й здоров'я після тривалого лікування було не дуже. Але відпочивалося мені недовго - до першого дзвінка із запрошенням на фестиваль. А потім мене знайшли у соцмережах і запропонували взяти участь ще у кількох благодійних концертах. Я щоразу погоджувався, і разом з батьками ми вирушали у дорогу. Так усе й закрутилося. Я знаю: віра і підтримка рідних можуть змінити  життя.

Артем впевнений: підтримка рідних та віра у свої сили роблять людину сильнішою. Фото із сімейного альбому Харченків.

Ти маєш контракт з каналом СТБ. Він до чогось зобов'язує?

- Так, це контракт на п'ять років, він передбачає участь у кастингах нових проектів телеканалу, концертах, шоу і таке інше. Та, на жаль, ніяких подібних запрошень від СТБ я поки що не отримав. Натомість мене помітив телеканал "1+1". Разом з іншими тінейджерами з усієї України, які чогось досягли, я беру участь у новому проекті "Завтра 2037". В рамках цього проекту мене запросили виступити на великому благодійному фестивалі "Я - майбутнє України", з якого ми повернулися вчора. До речі, вдалося зустрітися і навіть трохи поспілкуватися з такими відомими зірками, як Олексій Попенко, Катерина Кухар, брати Борисенки. Я познайомився з багатьма фіналістами різних шоу, людьми, які досягли великої сцени. А про участь у шоу "Україна має талант" я не жалкую. Навпаки. Цей проект перетворив моє життя на "до" і "після", дав величезний поштовх повірити у себе та у свої пісні. Тепер я допомагаю повірити у себе іншим.

А скільки їх, твоїх власних пісень?

- Вже одинадцять, зараз пишу дванадцяту, але краща попереду. Мені потрібно ще багато чому навчитися, освоїти нотну грамоту, бо ж усі мелодії граю на слух. Дуже хочу зіграти гітарну партію. Але я зможу, бо цим живу. До речі, тепер я маю хорошого знайомого у Ворохті, ми вже зустрічалися після шоу. Це теж фіналіст шоу "Україна має талант" Влад Ониськив, який грає на цимбалах. Він дуже гарна людина.

Скільки ти мав концертів після шоу?

- Усіх більше сорока, мабуть. Ну, один-два в тиждень є точно.

- Як ти переносиш такий напружений графік?

- Якщо робиш те, що насправді подобається, труднощі  відступають на другий план. Правда, батькам зі мною через ті постійні поїздки нелегко, та й учителям теж. Дякую за те, що розуміють і терплять.

- Чи реалізована твоя мрія - бокс для пересадки кісткового мозку онкохворим дітям?

- Я продовжую збирати на це кошти. Звичайно, усе відбувається значно повільніше, як думалося. Але є люди, які мені допомагають. Окрім того, мене почули можновладці, і в центрі раку облаштували два бокси для пересадки кісткового мозку. Та все ж дуже хочеться, аби такий був в онкоцентрі, де я лікувався.

- Ти й досі їздиш на схід?

- Зараз зробив перерву. Даю більше концертів аби допомогти хворим дітям і просто розповісти їм, що здаватися ніколи не можна. І думаю, що більше у зону АТО не поїду.

- Чому?

- Бо вже швидко настане мир.

- І останнє питання: як здоров'я?

- Все добре. Попереду обстеження, а потім реабілітація у Іспанії. Одне слово, я своїм батькам сумувати не даю.

- Оце так точно.

Коментарі:

Останні новини