Уже минуло 10 днів, відтоді як у авіатрощі під Чугуєвим загинув старокостянтинівець Костянтин Зибюк. Хлопцеві було 19 років, він був курсантом Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба.
Спогадами про друга дитинства зі Starkon.city поділилася Надія Кондратюк.
- З Костею ми познайомилися ще у дитинстві. Його тато Олег - мій хрещений, а бабуся з дідусем проживали у нас по сусідству. Костя часто у них гостював, а я прибігала до нього гратися. Ми дуже любили будувати різні "халабуди" з ковдр. Це були наші дитячі будиночки. Бабуся Кості завжди дуже смачно готувала, тож ми у хатинках мали чим ласувати.
Потім із задоволенням гралися конструктором. Найбільше Костя любив складати літаки, навчав і мене. Потім ми змагалися, у кого краще вийде літак, - ділиться Надія.
Дівчина розповідає, що хлопець був дуже добрим, з ним було цікаво та комфортно. Коли Костя вирішив вступати до Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба, то ходив займатися математикою до бабусі Надії.
Надя каже, що, напевне, Костянтин ще у дитинстві обрав собі професію, адже його любов до літаків проявилась ще тоді.
Дівчина у пам'ять про Костянтина Зибюка написала вірш.
Навіки відлетів у небо Костя,
Знайшов новий притулок – інший світ…
Повірити усім нам дуже складно,
Що Ти здійснив останній свій політ…
Тебе з малих років ще знала, Друже,
Разом з Тобою я їх провела:
А з ковдри пам’ятаєш, ті «будинки»,
А як складав з конструктора літак?
Літак – це особлива була тема,
Змагалися обоє не на жарт:
Хто швидше побудує, чий гарніший,
Я добре пам’ятаю наш азарт.
Роки дитинства швидко промайнули,
Ми виросли й пішли своїм шляхом.
Так часто вже й не бачились відтоді…
Лиш знала – маєш справу з літаком…
В думках такого навіть і не було,
Що станеться колись така біда,
Це горе близьким, друзям та родині,
Тримайтесь, любі, в пам'ять про Орла.
Він зараз десь далеко з екіпажем,
Їх двадцять шість трагічно полягло.
Ми маєм бути сильні, не здаватись,
Плекати в серці кожного крило.
Бо хлопці наші житимуть лиш доти,
Допоки пам’ятатимуть про них,
Тому не забуваймо їх ніколи –
Красивих, добрих, мужніх, молодих!
Костянтин Зибюк навчався у школі №1 міста Старокостянтинова. Раніше спогадами про курсанта поділилися його шкільні друзі та вчителі. Про це розповіли на Суспільне.
Костя завжди був цілеспрямованим і спокійним, таким згадує його однокласник Денис Катревич. За його словами, одним із улюблених предметів Костянтина у школі був захист Вітчизни. Він ще з шкільної парти мріяв стати військовим льотчиком.
- У старший класах у нас був предмет «Захист Вітчизни». Костя його дуже любив, постійно всім допомагав. У старшій школі він вже захоплювався військовою наукою, автоматами. Коли ходили на польові збори, завжди там по компасу він самий перший орієнтувався. Завжди нам усім допомагав, завжди підтримував. На полігон ми завжди їздили в ліс. І коли там азимути, кути, коли потрібно було знайти якусь локацію, він завжди брав компас у свої руки і вів нас зажди до цілі. І ми приходили туди, куди нам потрібно було, - згадує Денис Катревич.
Хлопець любив виготовляти поробки з дерева.
- На трудове навчання ми розділялися на групи – дівчата та хлопці. Але коли ми сходилися разом, завжди були цікаві історії. Він був дуже працьовитий, дуже любив робити щось своїми руками. Дарував дарунки мамі, вчителям. Указку в нашому класі також зробив він. Мені здається, він робив подарунки від щирого серця, як ніхто ніколи не робив. Він був дуже серйозним, спокійним, врівноваженим. Виріс в такого чоловіка, що словами не передати, - розповідає однокласниця Арзу Мустафаєва.
Ірина Онуфрійчук була у хлопця класною керівницею з 5-го по 11-ий клас.
- Я, як класний керівник, попросила його одного разу дещо зробити. Нам треба було піти і зробити людині добре. Всі - в мене там якісь змагання, в мене якісь заняття, в мене музичні. А Костя стає і каже: «А я піду». Ви знаєте, і хлопцям, а в мене були дуже гарні хлопці, їм стало незручно, стало соромно. Вони стали поруч з ним і пішли. Привітали якраз маму учасника АТО. І він самий перший сказав, а я піду, - ділиться спогадами про свого учня Ірина Онуфрійчук.
Світлана Сиротюк викладала у Костянтина Зибюка інформатику.
- Ніколи не було таких нарікань, щоб Костя щось десь не зробив. Можливо, в якихось моментах це йому не вдавалося так, якби мені хотілося, але він завжди виправляв свої помилки, ніколи не сперечався. Ось якийсь такий був дуже покладистий. І справді був дуже доброю людиною, - згадує вчителька.
