Дівча із сонячними веснянками швидко крутить педалі у бік Старокостянтинова. Такою запам’яталася сельчанам Ірина Тишко — громадська діячка, гендерна експертка, політтехнологиня, яка сьогодні живе і працює у Києві.
Вона не ховає того, що зробила себе сама. Дівчина із крихітного села Жабче Старокостянтинівського району зі спортивною впертістю йшла до своєї мети. Інколи та невідступність зашкалювала, дивувала чи дратувала інших, але істини про те, що хороших людей у світі більше, а великі мрії мають здатність збуватися, спрацювали.
Наразі старокостянтинівчанка — успішна 36-річна жінка, з тією ж дівчачою посмішкою і новою мрією у серці. Вона очолює Громадський альянс «Політична дія жінок» і досі бореться з власними веснянками, які сонце вперто малює на її обличчі.
Про виклики долі, власні цінності та не велосипедний шлях до мрії Ірина розповіла читачам сайту Starkon.city.
Вона не пам’ятає, щоб опинялася, як то кажуть, у потрібний час у потрібному місці чи потрапляла кудись по знайомству. Навпаки, щоб досягти бажаного, завжди кудись довго добиралася, а потім доводила свою потрібність.
Між тим все вирішували люди, які вірили і приймали. Найперше — батьки, прості сельчани, які уміли любити сповна, безвідмовно, і своїм життєвим прикладом надихали бажати більшого.
—Моя мама у свій час разом з партійним квитком відмовилася від кар’єри і великих можливостей. Комуністична система суперечила її цінностям і через власну принциповість вона не змогла себе реалізувати. Мабуть, я у неї вдалася, і, виходить, тепер роблю те, чого не зуміла вона. При цьому мама дуже творча, пише вірші, має гарний слух. А тато самотужки навчився грати на різних духових інструментах і навіть мав свій сільський бенд. Ну, ви вже зрозуміли, що дитинство моє було цікавим! Але головне — мене любили і приймали усі мої шалені мрії, — розповідає Ірина.
А двічі на тиждень її велосипедний марафон складав більше 50 кілометрів, бо після школи дівчина крутила педалі до Старокостянтинова (28 кілометрів!), щоб потрапити на гурток журналістики, який працював у Центрі дитячої та юнацької творчості. Гурток збирали о 18 годині, тому додому поверталася затемна.
Але то був лише початок марафону. Після закінчення школи Ірина вирішила здобути професію енергетикині і сама поїхала вступати до Української інженерно-педагогічної академії у Харкові. Про ЗНО тоді мова не йшла, вдалося вступити на платний факультет, але повернулася додому, розуміючи, як важко батькам оплатити навчання. А це і справді була не її стихія.
Згодом вирушила у Вінницю, вступила до інституту філології та журналістики в університет імені Коцюбинського.
Першою роботою для Ірини стала редакція старокостянтинівської газети «Новини Поділля». Але прагла більшого, тож поїхала влаштовуватися на хмельницьке телебачення. У офісі телеканалу «Контакт» їй вказали на відсутність досвіду і розповіли ще про тисячі причин чому ні-ні-ні. Ірина Тишко поїхала туди знову і знову, за третім разом її взяли, і у 22 роки вона очолила на «Контакті» новинний відділ.
— О, добирання з Хмельницького до Старокостянтинова, пізно увечері, автостопом — це був ще той челендж! І скажу, не завжди безпечний. Та це не зупинило. Маю навіть історію, як у відділ поліції на роботу влаштовувалася. Звичайно, не взяли. Сказали, мине час, вийду заміж, завагітнію і все — кар’єрних перспектив нуль. Це безумовно вплинуло на те, що у майбутньому я стала вивчати гендерну політику і створила громадську організацію, що адвокатує права жінок. Адже мене не взяли на роботу тільки тому, що я жінка, — згадує Ірина.
Непосидючу творчу активістку у області помітили, запросили у прес-службу обласної організації політичної партії. З того часу і вже більше 14 років Ірина — у сфері політичного маркетингу. Працювала в інформаційно-аналітичних департаментах партій «Наша Україна», УДАР, ЄС, добре знайома з такими політиками як Віктор Ющенко, Петро Порошенко, Віталій Кличко.
Але питання: як старокостянтинівчанка підкорила Київ?
— Громадська організація потребувала людей з журналістським досвідом. Так одного дня я опинилася у київському офісі. Крім роботи, яку запропонували, у мене тут нічого і нікого не було. І ось я сиджу в кабінеті, а день робочий закінчується. Одна жінка затрималася, бо мала додаткову роботу. Заглянула до кабінету вимкнути світло, а тут я! Зізналася їй, що не маю куди йти. І ви уявляєте, вона запросила мене до себе! Часто згадую ту історію, думаючи, чому колега, ризикуючи, взяла додому незнайому людину! Невже я була настільки переконливою?
Київ подарував Ірині Тишко не лише нові можливості, але й нові виклики. Тут вона здобула ще одну освіту — закінчила правничий факультет Києво-Могилянської академії. Тут, у першій зйомній квартирі зрозуміла, що таке вакуум спілкування і нестача грошей.
І хоча велосипед залишився далеко на батьківщині, уже ніщо не змогло зупинити її рушійний шлях до мрії. Вона оброслася цілями і обжилася людьми. Ірина — активна громадська діячка, учасниця Революції Гідності.
Згодом дівчина навчалася лідерству в бізнес-школі Українського католицького університету у Львові та пройшла онлайн-курс інституту персонального лідерства Колумбійської бізнес-школи (США), досліджувала проблематику гендерної рівності в контексті угоди про асоціацію ЄС.
Це аналітичне дослідження привело її до відомої борчині за політичні права жінок Лариси Кобилянської, з якою у 2018 Ірина виходить на акції протесту за запровадження 50-відсоткової гендерної квоти.
До речі, у Громадський альянс «Політична дія жінок», який Ірина Тишко створила і очолює, теж повірили не одразу. Між тим її громадська організація створила проект #політикаБЕЗсексизму і власний документальний фільм «Один день життя кандидатки», який вийшов у фінал кількох іноземних фестивалів.
А сім років тому у житті Ірини з’явилася ще одна людина з депозитом великої віри у її розум та сили. І це чоловік! Про свою половинку вона говорить небагато, каже, що у них чудові партнерські відносини, тому ніколи не стає питання хто готує вечерю, миє посуд чи прибирає. Звісно, той, у кого більше часу!
Ірина каже, що взагалі не терпить по відношенню до жінки слів «поступися» чи «будь мудрішою». А жінкам радить бути сміливішими, не мовчати, а навпаки — говорити голосно, щоб почули.
— Звичайно, не так просто знайти і відстояти себе. Я теж багато років вишколювала почуття гумору, здатність не опускати руки, навчилася боротися з власними страхами. Зате тепер маю щастя бути собою і займатися тим, до чого прагну.
У майбутньому Ірина не виключає свою роль у політиці, але перед Великоднем на власному авто їде у рідне Жабче — садити бараболю. То обов’язковий ритуал і зустріч з найріднішими — мамою, татом, старшими братом та сестрою.
Карантин відкрив для Ірини нові можливості — тепер онлайн-зустрічі у Zoom стали ще частішими ніж зазвичай. У неї купа нових ідей, вона навіть подумує створити фонд підтримки дівчат із маленьких сіл, а коли Ірині Тишко не вистачає колишнього марафону, вона сідає за кермо і долає далекі відстані. Сонце тішиться її веснянками, а Ірина вперто досягає нового пункту призначення.
Фото: з власного архіву Ірини Тишко
