Хрещатик – в Києві, Лонжерон – в Одесі, а в «столиці» нашого повіту Старокостянтинові – Олександрівська.
Олександрівська – давня назва головної вулиці Старокостянтинова. Давня, але не перша. На початку заснування міста отримала назву по напрямку торгівельної дороги до містечка Кузьмин – Кузьминська. Згодом, коли торгівельні шляхи потяглися далі, на Західну Європу, вулиця називалась Львівська, потім - Олександрівська. Кілька століть в Старокостянтинові побутувала ця назва. Так довго, що жителі міста, не тільки не знали чому її так названо і не задумувались над цим. Просто, вони тут жили, працювали. Тут жили їхні батьки, діти, близькі люди, друзі. Довгий час вулиця була, як проспект, по якому вечорами прогулювалось все місто: гуляли старші і молодь. Молоді люди знайомились, зустрічались, навіть укладали шлюб. Тут, і тільки тут, можна було дізнатись про останні чи застарілі новини. Навіть коли вулиця офіційно давно втратила свою стару назву (стала Шевченка, а потім Леніна) - старокостянтинівці десятиліттями казали: «був на Олександрівській», «зустрілись на Олександрівській» «бачив (чув) на Олександрівській»…
Назву Олександрівська вулиця отримала в І пол. ХІХ ст., після приїзду сюди російського царя Олександра І. Імператор «Олександр Благословенний», повертаючись з Польщі в Росію, прибув зі свитою в Старокостянтинів 20 квітня 1818 року. Тоді, на окраїнах міста була зібрана значна армія, проходили військові маневри. Урочисту зустріч цареві в Старокостянтинові і селі Григорівка, влаштувала графиня Ржевутська. В місцевому соборі (Зеленій церкві), на місці якої зараз стоїть кінотеатр «Мир», відбулась служба, а по цьому, від собору, по головній вулиці(згодом Олександрівській) цар слідував до літнього будинку Ржевутської в Григорівку. Весь шлях був вистелений червоним англійським сукном, по боках обладнані перила з такого ж сукна. По обидві сторони шляху стояли військові… Мало, хто знає, що після від’їзду царя, в тому ж році, в Старокостянтинові вибухнула одна з найбільших за його історію пожежа, яка знищила майже все місто. Тоді місто було звільнене від військового постою на п’ять років, а жителям даровані недоїмки та податі до 1820 р.
На головній вулиці міста завжди були розташовані органи влади, різні установи міста і району.
Урядовий будинок у Старокостянтинові
Досить колоритно польська письменниця Софія Коссак-Щуцька описала міські події в роки громадянської війни, коли, як казав герой фільму «Весілля в Малинівці» - «власть» знову міняється. А мінялась вона тоді часто: «київські газети в травні 1918 року приносили тривожні відомості про відставку попередньої влади і обрання гетьмана з волі більшості українського народу. Усім обіцяно справедливість без утиску й розділу на класи, золотий вік Української суверенної Республіки. В той час, люди тішились, ще не знаючи темної сторони нового режиму. Німецька окупація була найтриваліша і «найчистіша». Вона внесла чистоту і в провінційне волинське містечко Старокостянтинів. Поважні «батьки міста», равіни й купці злякались, почувши, що щоденно мусять підмітати вулиці перед будинком, зшкрябувати болото зі сходинок і вивозити сміття. Спочатку, те не могло їм поміститись в голові, однак, коли кільканадцять «достойників» заплатили штраф і відсиділи, кожен по одному дню, – погодились. Кожного ранку цілий шнур людей замітав головну вулицю. І це ще не все. До того часу, по вулицях безпечно бродили свині, але при німцях це було суворо заборонено. Кожна свиня, зустріта німцями поза межами свого подвір’я, тут же була безкоштовно реквізована. Потоками, не тільки з міста, а з усієї України, вивозили хліб, цукор, солонину, мед. Взамін з Німеччини ввозили сірники, ґудзики, тканину, браковану порцеляну тощо.
Далі, після німців, радісно чекали Петлюру. Але радість зникла, коли чорні плахти налетіли на місто, жадаючи викуп, взамін за життя. Євреї падали до ніг комендантові, клялися, що віддали останнє, але на остатку потрібну суму складали. В такий спосіб з міста, по-тисячі, було витягнуто пару мільйонів. Незалежно від складеного викупу, кожної ночі грабувались склепи, або багаті єврейські помешкання. По тому, в половині січня 1919 р., відбулась перша валютна операція на Волині. Було оголошено про відшкодування з обігу старих «керенських» карбованців. Власники цих грошей, протягом двох тижнів мали покласти їх до банку. Казначейства натомість видавали нові українські гроші. Багаті селяни інколи приносили суми, які сягали до тисячі і більше. Але замість обіцяних грошей люди отримували квитки, які ніколи не мали бути виплачені. Обуренню селян не було меж. Якась жінка з с.Заслуч з розпачу повісилась, інший селянин – втопився. Виручені таким чином владою гроші вивозились до Житомира, де безслідно зникали… Згодом, злодійський «курінь смерті», який в Старокостянтинові витягав і ревізував останні запаси євреїв, був відкликаний до Рівно. Такий був кінець тодішніх українських гусарів, а в залишене містечко через пару днів заїхали січові стрільці. Їх старокостянтинівці бачили вперше. В порівняні з попередніми обдертими бандами, ці солдати були одягнені в парадні австрійські мундири і складали враження цивілізованого війська. Люди з подивом стежили за незнайомими загонами, не знаючи, що вони за одні, на скільки прийшли і чого?
Початок встановлення влади Рад в місті теж був непростий. В 20-х рр..ХХ ст.. нова, радянська влада мала закрити незліченну кількість гробів і прийняти на облік спустошені оселі міста. Перша риса, котра по приїзді в Старокостянтинів, кидалась тоді в очі, був абсолютний брак будь-яких продуктів, котрі за петлюрівців, хоч в малій кількості, але були. А тепер зникли зовсім… Взагалі не згадувалось про цукор, сірники і ніхто тому й не дивувався. Взамін за те, місто отримало незліченний уряд - спеціально призначених урядовці, який реквізував в місті всі приватні книги і створив читальні та «Дім комуни». Через кілька днів потому було оголошено реквізицію подушок, ковдр, простирадл. Можна було лишити тільки одну на людину, решту належало віддати для Комуни. По тому, великі плакати оголосили привласнення меблів. На особу – одне ліжко, одне крісло, стіл один на три особи. Меблі понад те число – комунія забирала для обладнання помешкань комісарів, військових та вищих урядовців…Таким чином, розділені меблі були «прив’язані» до помешкання і не можна було їх перенести до іншого будинку. По меблях, настав поділ ложок і ложечок. По ложках – ножі і тарілки, по тарілках – білизна, вбрання, взуття. На кінець, найбільше з усього – поділ запасів. Залишено було потребу на тиждень, решту забирала Комунія.
Реквізиції запасів і предметів не вистачало радянській владі. Їх творці бачили перед собою інші горизонти… Так, певного разу, нові плакати оголосили, що в усіх містах мали бути утворені «народні притулки». Всіх дітей від 4-х років мали примусово виховувати в революційно-комуністичному дусі. Доки час тих рішень не прийшов, виникла ідея рівності – бездітним взяти на виховання по одній дитині від родини, щоб на кожну сім’ю припадала рівна кількість дітей. Оголошення це ніколи не було виконане, «дитячих притулків» не було, але один росіянин, для жарту залишив в Ревкомі заяву, оскільки він бездітний, - хоче взяти у власність одну дитину. Ревком сварливо видав «ордер»: «Нижайшим надається право Миколі Федоровичу Каваріну реквізувати в місті Старокостянтинові, по вулиці Олександрійській, в будинку Czaczkisa, і товаришки Kopciwej їх дочку, по імені Реня, 6 років і виміняну в тому ордері Реню, припровадити до свого помешкання при вулиці Костянтинівській, в дім Pomaradzkiego». Звичайно виданий ордер був жартом, але виданий був як справжній. Про те свідчили печатка і підписи усіх членів Ревкому.
Однією з тем, що тягнула дискусії серед Рад, була славнозвісна соціалізація жінок. Жонаті комуністи були проти того, а нежонаті домагалися з усіх сил. Аби їх примирити, було прийнято рішення, що кожна жінка, перебуваючи поза своїм будинком в 7 годин вечора, буде соціалізована. Щоправда в такому місті, як Старокостянтинів, де всі усіх знали, а цілий Ревком створений з місцевих жителів, право соціалізації жінок залишилось на папері…»
Не можна сказати що вулиця Олександрівська мала багатий вигляд. На ній, аж до відбудови 60-70 рр. ХХ ст., ще стояли один біля одного, одноповерхові старі глиновальковані, криті залізом, черепицею будиночки і де не де – кам’яні двох поверхові будівлі.
Після закінчення Другої світової війни, в Старокостянтинові розпочато роботи по відбудові його вулиць. Згідно Проекту планування міста Старокостянтинова Хмельницької області, замовник Держбуд УРСР, в 60-х роках стали активно проводитись будівельні роботи.
1968 рік
В статті «Місто міняє обличчя» (1959р.) зав. міськкомунгоспу Поліщук повідомляв: «славний, неповторний час переживають наші люди, час, коли країна крокує по шляху свого світлого завтра…За останні чотири роки в місті споруджено кілька двох поверхових житлових будинків. Широко розгорнулось індивідуальне будівництво. В нові, добре обладнані будинки вселилось 250 сімей. Найближчим часом розпочнеться будівництво трьох поверхових 16-ти квартирних житлових будинків, готель на 105 ліжок, пожежне депо. Будуть споруджені торгівельні точки, замощені сотні метрів доріг, тротуари».
В 1959р. районна газета писала: «на вулицях Старокостянтинова з’явився новий вид транспорту. Через кожні 15 хвилин до вокзалу залізничної станції, до цукрозаводу курсував пасажирський автобус. Жителів обслуговувало 10 автобусів, 8 легкових таксі марки «Побєда». За останні роки вимощено доріг і тротуарів на площі 4 тис.кв.м., закладено новий парк. В цьому ж році посаджено 50 тисяч декоративних кущів і дерев. В найближчі 3-4 роки центральну вулицю прикрашатимуть 3-х поверховий будинок середньої школи (ЗОШ №8), будівництво якої вже почалось, новий широкоекранний кінотеатр на 1000 місць».
В 1963р. голова райвиконкому міської ради А.Арсєньєв зазначав: «З року в рік наше місто стає кращим, більш благоустроєним. В тому році на його благоустрій виділено 72тис. крб.., в цьому планується 78 тис. крб. Буде асфальтована вулиця Жовтнева (зараз ім.Рудяка ), тротуари вулиць Пушкіна до ЗОШ №1(тепер Навчально-виробничий комбінат) т.д. В найближчі два роки виростуть будинки дитячих ясел-садочка на 140 місць (Садок №2 "Зайчик"), готелю на 104 ліжка, нової школи (ЗОШ №8) т.д.»
На початку 1966р. місцеві газети писали за 2-х поверхові житлові будинки (між Сільгоспуправлінням і сучасною ЗОШ№1): «Хто не проходить в ці дні центральною вулицею, задивляється на вікна новобудови. Цими днями тут справлятимуть новосілля. Ще недавно тут порядкували електрики Станіслав Згурський і Микола Савчук, теслярі Корній Фурманчук і Володимир Рикун, їх змінили мулярі з бригади Івана Дегалюка. Чимало робіт виконала бригада сантехніків Миколи Первенцева з ПМК 55. І ось квартири готові прийняти мешканців
Ваблять око ніжні тони розфарбованих стін, чіткі панелі, блискуча підлога. Зробили перевірку з санепідемстанції, придатність каналізаційної системи, взяли проби води на прозорість. Гарний подарунок отримали новосели міста. Житлове будівництво в цьому році розширюється. Біля міського парку (територія між будинками №9-11) почалось спорудження будинку. Мине небагато часу і центральна магістраль міста змінить своє обличчя, буде кращою, впорядкованішою».
Рівно 55 років тому, влітку 1966 р. в Старокостянтинові зведено будинки №9-11 по вул. Острозького (Леніна). «В жовтні в цих будинках з’явились новосели - 38 сімей робітників, службовців. Поруч стали закладати фундамент ще одного житлового будинку». Газетні номери в різний час повідомляли: «Зранку до вечора не втихає будівництво. Шум моторів на будівничому майданчику, де споруджається житловий будинок. Одна за одною прибувають автомашини. Вони привозять цеглу, панелі, розчин бетону інші будівельні матеріали. На майданчику автомашини довго не затримуються. Водії і робітники ПМК-2 зацікавлені якнайшвидше розвантажити їх…Асфальтується площадка перед новим універмагом (зараз «старий» універмаг) та новим кінотеатром».
«В центрі нашого міста по центральній вулиці, кілька років тому споруджено два п’ятиповерхові будинки №9, 11. Навколо них розмістилось кілька продуктових магазинів, чайна, буфет, продовольча база комбінату громадського харчування, райсанепідемстанція», – писав в 1970 р. інвалід війни Климчук.
Після зведення нових житлових будинків, в пресі стали з’являтись матеріали присвячені темам їх впорядкування. В 1968 р. в статті «Берегти житловий фонд» мова йшла про нові житлові будинки, в тому числі будинки №9-11 по вул. Острозького (Леніна), де більшість жителів утримують в порядку під’їзди, підвали, подвір’я т.д., але є такі які порушують загальноприйняті норми. В 1974р. рейдова бригада районної газети в складі: керуючого будинками М.Шелестова, санітарного лікаря М.Рейстермана, працівника редакції Н.Якушникової, проводили огляд житлового фонду міста, на рахунок впорядкування будинків, прибудинкових територій т.д. В зв’язку з чим писали: «Згадаймо пісню «З чого починається Вітчизна». Для кожного з нас – це батьківський дім, сад, річка, де пройшло дитинство. Вулиця - яка повела нас у велике життя… тож дбаймо про порядок, благоустрій наших будинків, дворів, вулиць – того, що нам близьке і рідне…».
1970 рік Центр міста
Історією головної вулиці міста цікаво крокувати. Ще донедавна багато поколінь промовляло: «гуляли Олександрівською». За свою багаторічну історію ця вулиця неодноразово змінювала свою назву. Тепер її назва пов’язана з іменем засновника Старокостянтинова. Головна вулиця – є візиткою нашого міста.
