Будь-який молодий спеціаліст так чи інакше викликає певну недовіру у оточуючих. Хтось та й скаже: а що він знає та може без досвіду? Але чи справді теперішня молодь без великого досвіду на робочому місці гірша за тих, хто має роки праці за плечима.
Starkon.city розпочинає добірку матеріалів про молодих спеціалістів різного фаху, які працюють у Старокостянтинівській громаді. Якщо ви знаєте таку молодь – обов’язково поділіться інформацією. Наші журналісти напишуть про тих, хто вартий уваги.
А розпочнемо ми серію матеріалів із знайомства із сімейним лікарем Лілією Віталіївною Кирись. Лілії лише 27 років, а вона уже завідуюча амбулаторії №1 загальної практики сімейної медицини. Навчанню у медичних вишах присвятила 9 років. Має дві спеціалізації: педіатрія та сімейна медицина.
Лілія Кирись каже, що головний її принцип у роботі та по життю – людяність у відношенні до оточуючих.
Як виникло бажання стати лікарем?
У моїй родині немає медиків. Я особливо не була знайома з професією. Але ще з дитинства мріяла стати лікарем, тому робила все для того аби досягти своєї мети: спочатку в школі, а потім у вишах.
В університеті мала багато хороших викладачів, на яких дійсно можна зараз рівнятися у професії лікаря. Їх рекомендації, відношення до студентів та пацієнтів викликають повагу і бажання бути схожим на них.
Де ви навчалися?
Щоб отримати фах лікаря, навчанню я присвятила 9 років. Маю 2 спеціалізації: педіатрія та сімейна медицина. Спеціальність педіатр здобула у Буковинському державному медичному університеті, у Чернівцях, інтернатуру проходила на базі Вінницького національного медичного університету. Сімейну медицину вивчала вже у Київському медичному університеті імені П.Шупика.
Спеціальність педіатрія обирала свідомо. Мені насправді було цікаво працювати з дітьми. Проте уже працюючи в амбулаторії, зрозуміла, що отримавши спеціальність сімейна медицина, зможу розширити свої знання і допомогти більшій кількості людей. Це дало змогу обслуговувати цілі родини: як дітей, так і батьків. Я можу краще вивчити стан справ з медичної точки зору у всіх членів сім’ї, знаю про їх спадкові хвороби, а значить можу спрацювати на випередження.
Де здобули перший досвід роботи?
Перший досвід роботи здобула у Хмельницькому обласному спеціалізованому дитячому будинку. Працювала черговим лікарем-педіатром. Це були добові чергування протягом 24 годин. Серед діток були і паліативні хворі, які потребують постійного спостереження та підтримки. Зазвичай усе проходило спокійно, проте були випадки, котрі потребували невідкладної медичної допомоги. У моїй практиці було таке. У дитини 5 років розпочалися судоми і була зупинка дихання. Поки їхала швидка медична допомога мені довелося відкачувати дитину: робити штучне дихання за допомогою мішка Амбу і стабілізувати дитину.
Страху в той момент не було, можливо, під дією адреналіну включається увесь резерв організму та мозку, які працюють лише на один результат – зберегти життя. У той момент була я, дитина і медсестра, котра дивилась на мене як на Бога. Усе відбувалося на автоматі, так, ніби це щоденна робота.
Чи маєте у роботі принципи, які не порушите, як налагоджували стосунки з пацієнтами а амбулаторії?
Головне для мене в роботі – людяність у відношенні до пацієнтів. Бувають різні ситуації в житті, але в першу чергу потрібно залишатися людиною, а лише потім уже спеціалістом певного фаху. У моїй роботі на першому місці для мене людські відносини, а лише тоді робочі.
В амбулаторії я працюю трохи більше року. Найважчою була адаптація протягом перших місяців роботи, знайомство з пацієнтами, яких зовсім не знаєш. В процесі роботи усіх вивчаю, запам’ятовую, приділяю увагу. Важко було не у лікуванні певної хвороби, а у відношенні людина-людина, людина-пацієнт. Уже зараз більшість пацієнтів приходять до мене як до друга.
Швидше та краще вдалося налагодити стосунки з батьками діток, які по віку близькі зі мною. Вони щомісяця приходять з малюками на огляд, ми частіше спілкуємося.
Часто дівчатка-підлітки кажуть про те, що їм легко зі мною спілкуватися, бо ми говоримо на одній мові. Напевне, зважаючи на мій вік, вони більш відверті, можуть поділитися своїми секретами, а заразом і проблемами, які їх турбують.
Скільки маєте підписаних декларацій?
Наразі на обслуговуванні у мене 700 дітей та 600 дорослих. Проте люди активно декларуються, адже доросле населення я розпочала вести лише місяць тому. Переважна більшість нових пацієнтів – це батьки діток, яких я обслуговувала. Максимум, який може набрати сімейний лікар 1800 пацієнтів.
Як проходить ваш робочий день?
На роботу я приходжу на 8 годину. У цей час пацієнти уже чекають біля дверей, тож розкачуватись немає коли. З 8 до 9 години можна потрапити на прийом завдяки живій черзі, а вже далі по запису. Хоча і в цей час приходять пацієнти, які намагаються потрапити на прийом між записами. Звичайно намагаюся прийняти усіх. За графіком, за день, я можу прийняти 15-20 пацієнтів, але в реальності це 30-40. Найбільше людей після та перед вихідними.
В середньому прийом триває 15, може бути 20 хвилин. В основному більше часу витрачається на діток першого року життя. Зазвичай батьки ставлять багато питань: хочуть знати усі деталі огляду, цікавляться щепленнями, харчуванням. Особливо це стосується молодих батьків, котрі часто невпевнені у своїх діях, тож уточнюють усе до дрібниць.
У дорослих все залежить від нозології захворювання: більш серйозні вимагають ретельнішого огляду та отримання детальної інформації від пацієнта.
З якими хворобами наразі звертаються найчастіше?
Старші пацієнти зазвичай звертаються із тиском, біллю у суглобах, із виснаженням, особливо це актуально після ковіду.
Зараз багато людей після 40 років скаржаться на астенію, в медицині астено-вегетативний синдром. Це постковідне виснаження організму. Люди не можуть пояснити причину цієї втоми, від чого вона береться. А все лише від того, що організм не встиг відновитися після перенесеної інфекції.
Що найважче у процесі лікування?
Найважче у лікуванні, коли пацієнти не слухають порад лікаря. Часто вони більше довіряють інтернету або порадам знайомих без медичної освіти. Самі змінюють призначені препарати, а потім вимагають результату. Внаслідок цього виникають певні непорозуміння, хвороба переноситься важче і триває довше.
Чи доводилось чути від пацієнтів про недовіру через молодий вік?
Особисто мені ніхто ніколи не говорив про мій вік, можливо, десь у розмовах між собою пацієнти це і обговорюють.
Я взагалі, вважаю, що маю певну перевагу, як молодий спеціаліст. Маю більше ентузіазму, бажання працювати, робити все на максимум. Крім того, маю свіжу базу знань, нові можливості, яких не мали лікарі, котрі навчалися 20-30 років тому. За цей час змінилися протоколи лікування, деякі препарати взагалі відійшли, а на їх місці з’явилися нові. Проте часто старші колеги все ще лікують «по-старинці». Зазвичай вони не такі активні у здобутті позадипломної освіти, підвищенні своєї кваліфікації.
Навчання в університеті та робота з людьми
Університет дає базові знання – теорію. Проте коли стикаєшся із ситуаціями на практиці, усе зовсім по-іншому. Навіть стандартна хвороба, про яку ти здавалось знаєш усе і усі ліки, які можуть допомогти. Для кожного пацієнта, навіть з однаковою хворобою, потрібне індивідуальне лікування. Не всім підходить шаблонне лікування, яке прописане в університетській книжці. У підручнику описують класичну хворобу, а насправді все не так просто.
Чи звертаються пацієнти у позаробочий час?
Так, звичайно. Більше, коли період сезонних захворювань. Телефонують, в суботу і неділю, пишуть у фейсбуці, на вайбер. По мірі можливостей відповідаю на усі запити. Але завжди кажу розумно оцінювати ситуацію. Бувають гострі, невідкладні стани, коли моя консультація може лише забрати дорогоцінний час, тоді варто напрямку звертатись на швидку. Наприклад дзвонять, що у дитини температура 39. У такому випадку я не буду лікувати по телефону, бо не можу оцінити складність усієї ситуації. Ще можуть скидати фото висипки у вайбер. Воно може бути не чітке, без відповідного освітлення, тож і не передаватиме усі дрібниці, а це призведе до неправильного діагнозу та лікування. Є такі моменти, коли потрібно ретельно оглянути пацієнта і ніяк по іншому.
Як проводите вільний час?
Відволіктись від роботи допомагає малювання та в’язання, зустрічі з друзями.
Ваше ставлення до щеплень.
Особисто я щепилася від ковіду, та й до усіх щеплень ставлюся позитивно. Жодне щеплення не дає захист на 100 %, що ви не захворієте, але може запобігти ускладненням та важкому перебігу хвороби.
Вакцинуватися потрібно обов’язково. Якщо є можливість керувати інфекцією, то чому цього не робити. Реакція на будь-яке щеплення індивідуальна у кожного. Дискомфорт, слабкість - це нормальна реакція на вакцинацію. При ослабленому імунітеті реакція організму більш виражена, але і це норма, адже при цьому виробляється імунітет до хвороби.
Що можете сказати про медичну реформу
До медичної реформи ставлюсь позитивно, звичайно, є певні нюанси, вона ще не досконала, вимагає багато доопрацювань, але взагальному це позитивні зміни.
Ми маємо єдину електронну базу пацієнтів, де можна знайти усю інформацію про них. Сюди вносять дані усі лікарі, у яких ви побували. До такої електронної картки доступ має і пацієнт, і сімейний лікар. Це дає змогу лікарю не пропустити усіх дрібниць у лікуванні. Взагалі перехід на електронну форму роботи значно спрощує життя. Наприклад з 1 вересня уже і наша амбулаторія переходить на видачу електронних лікарняних. Наразі тривають навчання для впровадження цієї системи.
Вам лише 27 років, а ви уже завідуюча амбулаторії
В амбулаторії я працюю більше року. Була педіатром, займалась лікуванням діток, але коли закінчила навчання за фахом сімейний лікар, директор Центру ПМСД Анатолій Швець запропонував очолити амбулаторію. Я вдячна йому та його заступнику Оксані Возній за довіру та підтримку. У будь-якій ситуації я можу звернутися до них та отримати фахову консультацію.
У нашому колективі працює 11 людей. З перших днів моєї роботи тут більш досвідчені колеги допомагали освоїтися та влаштуватися на робочому місці.
У роботі мене все влаштовує, я задоволена умовами праці, заробітною платою. Я відчуваю, що знаходжуся на своєму місці.
Літо саме в розпалі, можливо порадите як себе вести у цей період
У спеку краще більше споживати рідини: вода, чаї, віддати перевагу овочам та фруктам, легкій їжі, споживати менше майонезів, смаженої їжі. На вулиці краще проводити другу половину дня, надвечір.
Фото з особистого архіву Лілії Кирись
