Він написав чотири пісні про Старокостянтинів, але привязаним себе до нашого міста, як і до будь якого іншого, не вважає. А ще він пише ікони, але називає себе невіруючою людиною.
Складає вірші і ховає у ящик, а сам про себе каже: все життя роблю щось всупереч. Йому тридцять чотири, він має сім’ю, але мов хлопчисько, шукає сам себе. А ми знайшли його для вас. Наш співрозмовник — львівянин Василь Карвацький, який мешкає у Старконі.
Василь Карвацький відома у Старокостянтинові особистість. Він грає на гітарі, співає та пише пісні, дає акустичні концерти. У Старокостянтинові харизматичний львів’янин, якого легко запам’ятати навіть з першої зустрічі, мешкає чотири роки.
Роботи Василя своєрідні та епатажні.
А до того навчався у Львівському коледжі декоративно-ужиткового мистецтва імені Труша на скульптора та у Львівській національній академії мистецтв, де вивчав сакральне мистецтво. У студентські роки він активно займався мистецтвом. Виставляв свої картини у львівських галереях. Між тим захоплювався грою на гітарі і римував.
У академії познайомився зі своїм коханням — старокостянтинівчанкою Аллою. За нею й приїхав до нашого міста.
Ще одне творіння Карвацького як присвята Старокостянтинову.
Тут народилася його донечка Даринка і з’явилося чимало нових творчих рішень.
Тут Карвацький пише не лише свої особливі картини, що прикрашають кафе міста, а й присвячує Старкону першу пісню. Це був кавер на братів Гадюкіних «Дівчина з Коломиї». Натомість у Василя вийшла «Дівчина зі Старкону». На пісню поклав мінус його товариш Євген Пасько і вона прижилася — спочатку полюбилася друзям Василя, а згодом стала відомою серед старокостянтинівців.
Потім Василь написав ще кілька віршів, які перетворилися на пісні про Старкон. Він навіть записав одну з них, проте, каже, якість запису погана, тож у планах — перезаписати її професійно.
Між тим Карвацький із задоволенням виступає на різних мистецьких заходах і бере участь у благодійних акціях. Він — один із організаторів відомого у місті пісенного фестивалю «Старкончик».
Вже кілька років у образі святого Миколая разом з організатором акції Євгеном Сімоненком об’їжджають навколишні села. Везуть дарунки дітям із неблагополучних сімей та інвалідам. Ось і зустрітися з Василем було нелегко – ледве вкраяв у своєму графіку годинку, адже потрібно було об’їздити з гостинцями більше 30 сіл.
Гармошка-носорожка від Карвацького
Але Василь Карвацький в усьому намагається підкреслити своє епатажне ставлення до життя, боротися з усталеними канонами. Ідей у Василя дуже багато, він постійно шукає новизну та спонтанність. Утілює свої фантазії в картинах та музиці.
Кожна його картина особлива та не схожа на іншу. Такі ж і пісні.
То все таки у тебе є свій стиль? — запитуємо у Василя
— Що ви, — усміхається він, — я просто пишу так, як відчуваю. Ви думаєте, мене цікавить результат? Ні, головне — це процес. Якщо я у нього закохуюся, то не важливо, що роблю: пишу картину, награю мелодію чи блукаю під дощем, складаючи вірші. В усьому я шукаю емоцію.
Райдужне піаніно
Нещодавно Василя Карвацького запросили до гурту. Знайшлися хлопці схожі на Василя по духу і спробували заграти. Правда поки що назви у гурту немає, але думають назвати його «Діти капітана Зіка». На честь наставника та товариша Володимира Зікєєва. До складу гурту входять Андрій Яцюк, Михайло Цибульський, Олексій Попадюк, Михайло Сторожишин, Олег Наумюк та, власне, Василь Карвацький.
Летючі гітари
У районній раді хлопцям пішли назустріч і виділили кімнату в підвальному приміщенні кінотеатру. Вони вивезли звідти сміття, вставили двері, змурували частину пошкодженої стіни, завезли музичне обладнання і облаштували таку собі репетаційну студію.
Тепер мають куди прийти позайматися музикою. Крім них там займається ще п’ять творчих гуртків. Очолює таку діяльність місцевий музикант та композитор Олег Круторогий.
— Тобто ти у Старконі вже прижився? — запитуємо у Василя.
У Старконі Карвацький вже має своїх фанів. Його йдуть послухати, з ним охоче спілкуються. А він шукає нові емоції, легко заряжаючи позитивом інших.
