Україна святкує 30-річчя з Дня проголошення Незалежності України. Період, коли можна аналізувати досягнення та заглянути в майбутнє. Про найголовніші здобутки, перспективи, історію становлення наша розмова з міським головою Старокостянтинівської міської громади Миколою Мельничуком.
- Миколо Степановичу, Україна відзначає 30 років Незалежності. Які віхи нашої історії спадають на думку?
- Так, вікова мрія українців про власну Незалежність здійснилася лише у 1991, хоча й до цього було немало спроб, що закінчувалися трагічно. Наш народ пройшов крізь роки та навіть століття поневірянь, утисків та репресій, переселень, голодоморів та обмежень у національних та культурних правах. Сучасна Україна перебувала під гнітом різних країн та імперій, кожна з яких намагалася стерти нашу мову, культуру, релігію або й виношувала плани цілковитого винищення нас, як нації.
Нерідко цьому активно сприяли й внутрішні чвари, коли цим користалися зовнішні вороги. Так, приміром, у 20-х роках ХХ століття, російські війська під командуванням Михайла Муравйова скористалися міжусобицею та захопили столицю Української Народної Республіки — місто Київ — де влаштували кривавий терор.
Незагоєними ранами й до сьогодні лишаються штучні голодомори 21-23, 32-33 та 46-47 років минулого століття. Тотальне придушення української інтелігенції, боротьба з нашою церквою та діяльність ГУЛАГу — за всіма цими подіями стоять тисячі та навіть мільйони понівечених чи відібраних життів.
І народ це розумів, тому й підтримав Акт проголошення Незалежності України, що прийняла Верховна Рада УРСР, на загальному референдумі 1 грудня 1991 року.
Із цього моменту почалася абсолютно нова історія нашої держави, що триває і донині. На жаль, не всі громадяни мають спільні погляди на майбутнє України та якою вона буде, або досі живуть за принципом «моя хата скраю». Саме тому за тридцять років у нас були як вдалі злети, так і болючі падіння. Тому усім нам слід усвідомити, що Україна починається з кожного із нас та лише від нас залежить, яку державу ми збудуємо та залишимо нащадкам.
- Хто і як забезпечує незалежність України?
- Ще донедавна, я вважав, що головним чинником безпеки та незалежності є потужні збройні сили. Адже якщо говорити про зовнішню небезпеку, то ніхто не зазіхатиме на нашу територію чи ресурси, якщо точно знатиме, що отримає достойний відпір. Після проголошення Незалежності ми успадкували третю за розміром армію в колишньому СРСР та найпотужніше угрупування військ у Європі, в арсеналі якого була навіть ядерна зброя. На жаль, утримувати всю цю військову машину наша економіка просто не могла, а сильний супротивник був не вигідний нікому зі сусідів.
Відтак ми втратили ядерний арсенал в обмін на порожні обіцянки безпеки, розпродали техніку, скоротили особовий склад і мало не щорічно втрачали тони боєприпасів на чергових пожежах арсеналів по всій країні.
Тому в результаті, на момент російської агресії на Сході, система управління та рівень навченості української армії не відповідали викликам та загрозам безпеки. Лише окремі частини збройних сил України були повністю готові до виконання бойових завдань, що вартувало багатьох життів та частини території.
Однак в найбільш критичний момент пліч-о-пліч кадрових військових стали тисячі добровольців, а тили надійно прикрили, без перебільшення, мільйони волонтерів. І це, значною мірою, сприяло локалізації конфлікту, допоки збройні сили оговтувалися від багаторічного розхитування. Тому я змінив свою думку: звісно, могутня армія у півмільйона бійців, Україні потрібна.
Інший, не менш важливий чинник, це економіка. Коли держава дбає про розвиток та зміцнення економічної системи, створює сприятливі умови для внутрішнього та зовнішнього інвестування, захищає фізичних та юридичних осіб, що працюють на забезпечення самодостатності та процвітання — така держава нічого не просить, а значить стає незалежною. То нам слід докладати всіх зусиль до розвитку економіки та брати приклад, скажімо, з країн Східної Європи, що вже за кілька років після здобуття незалежності підняли економіку, забезпечили власні збройні сили та навіть вступили у НАТО.
- Миколо Степановичу, чи змінилось за роки незалежності ставлення самих українців до розуміння та поняття «незалежність».
- В порівнянні з витоками незалежності, як на мене, картина дійсно змінилася. Пригадую 80-90-ті роки, коли проукраїнських патріотів було не так вже й багато. На той час більшість людей, після років життя у СРСР, ще не розуміли, що таке незалежність, яка справжня цінність атрибутів держави. Пам’ятаю перші мітинги у боротьбі за незалежність, ставлення до яких м’яко кажучи було негативне. Тодішня влада, правоохоронні органи робили усе можливе аби не дати проукраїнським силам поширювати серед людей патріотичні настрої.
Та справжні патріоти не здалися й не зломилися: власним прикладом вони відроджували приспану українську свідомість або й сприяли її народженню наново. Не всі та не одразу, але поступово люди почали розуміти справжню вартість нашого прапора, нашого гербу та гімну. А вже нові покоління зовсім інакше сприймають ці речі: вони вже розуміють, що Україна належить українському народові, змалечку шанують та поважають національні символи.
- Чим може пишатися Старокостянтинівщина за 30 років незалежності?
- На жаль, на зорі нової історії ми, як решта країни, опинилися не в найкращих умовах. Від’єднання від замкненої інфраструктури союзної економіки, цілі галузі виробництва, продукція яких вже нікому не була потрібна, застаріле обладнання та велика затратна частини — все це загрожувало системною кризою, що спіткала решту підприємств у новій державі. Саме так у Старокостянтинові відійшов у історію потужний завод КПО.
Але дійсно, в порівнянні з іншими населеними пунктами приблизно такого ж розміру як в області, так і в Україні, Старокостянтинів досяг впевнених результатів. Ми відновили діяльність колишніх підприємств в якісно-нових умовах: енергоефективність, технологічність, охорона праці тощо. Також нам вдалося створити й принципово нові підприємства, після вдалого залучення інвестицій у регіон, чим ми здобули позитивний імідж для наступних капіталовкладень. Так з’явився акумуляторний, олійно-екстракційний, реконструйовано молочний та цукровий заводи. Навіть за два останні роки світової кризи ми маємо приріст в економіці, а таким можуть похвалитися далеко не скрізь.
Однак вже новий вагомий виток історії для нас вже за часів незалежності, почався з утворенням Старокостянтинівської громади. Наразі є чимало питань, що потребують вирішення: фінансування освіти, медицини, розвиток транспортної інфраструктури тощо. Сьогодні проводимо роботу аби збільшити фінансування старостинських округів. Хочемо дати можливість розвиватися нашому селу.
Чимало зусиль ми доклали й до сприяння розвитку збройних сил. Міська влада сьогодні робить усе можливе для того, щоб вирішити чимало питань з якими звертаються військовослужбовці. Проводиться робота на рівні Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради та Президента України. Старокостянтинів – місто військових, у цьому не раз переконуються самі старокостянтинівці та гості. У нас проходять міжнародні навчання, до нас їдуть переймати досвід, навчатися, нас ставлять у приклад. За роки незалежності тут створені нові формування, а наразі є ряд напрацювань реальної розбудови збройних сил у нашій громаді.
- Миколо Степановичу, що побажаєте жителям старокостянтинівської громади?
- Мудрості, усвідомлення, реалістично сприймати те, що маємо. У будь-якому випадку керуватися розумом, совістю, вірою, свідомістю та проукраїнськими переконаннями. Пам’ятайте, Україна – це ми.
Слава Україні!
