В Старокостянтинові на будівлі міжшкільного навчально-виробничого комбінату відкрито меморіальну дошку відомому українському актору, театральному режисеру, видатному земляку Володимиру Голоті.
Право почесно відкрити меморіальну дошку було надано керуючому справами виконавчого комітету міськоїради Наталії Шабельник та брату Володимира Голоти Анатолію Голоті.
Володимир Васильович Голота народився 5 липня 1939 р. в селі Лажева Старокостянтинівського району Хмельницької області (тоді Кам’янець - Подільської) в сім'ї вчителів. Мама, Марія Мелентівна, після закінчення Бердичівської педшколи, працювала в рідному селі Лажева. Тут в 1945 Володимир вступив до першого класу сільської семирічки. Після війни, в 1947 році, батьки, Марія Мелентівна та Василь Сергійович, разом з дітьми переїхали в Старокостянтинів. Викладали в середній школі №6. Діти, Анатолій та Володимир, вступають до середньої школи №1. Ще в школі Володимир захопився театром, відвідував вистави заїжджих професійних колективів, сам брав участь у художній самодіяльності. Анатолій мріяв стати артистом цирку. Після закінчення технікуму та служби в армії закінчив циркову студію, став жонглером.
Брати Володимир та Анатолій Голота, 1979 рік
Володимир закінчив два вищі навчальні заклади: 1960 року — філологічний факультет Рівненського державного педагогічного інституту (тепер Рівненський гуманітарний університет), 1969 року — режисерський відділ Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого).
У проміжку між навчанням Володимир працював актором у Рівному, Ужгороді та Хмельницькому: відповідно в Рівненському, Закарпатському українському і Хмельницькому обласних театрах. Уже тоді він почав друкувати в обласних газетах статті з історії українського театру, створювати творчі портрети провідних акторів цих обласних центрів.
Артист цирку Анатолій Голота, 1972 рік
До Одеси Володимир Голота поїхав готувати в обласному українському музично-драматичному театрі дипломну виставку «Максим Перепелиця» Івана Стаднюка. Після неї його запросили сюди на постійну роботу черговим режисером. У театрі Володимир Голота поставив п'єси «Стара мансарда» Ю. Усиченка (1970 рік), «Марія» (1971 рік), але головною подією стало перше сценічне втілення сатиричної комедії донедавна ще забороненого драматурга Миколи Куліша «Отак загинув Гуска» (1971 рік). Тоді і почався доволі складний час Голоти - дисидента. З посади його звільнили. У 1975 повернули до театру, але тільки на посаду завідувача літературної частини. Ще через два роки перевели на посаду редактора літературно-драматичної редакції Одеської студії телебачення. З 1981 до 1988 року він був головним режисером на Одеському телебаченні, потім - на посаді режисера молодіжної редакції. А ще згодом, коли виникла кафедра українознавства в Одеському університеті, Голота стає у 1990 році її викладачем на погодинних засадах. Це було йому з руки, бо ж у 1988 році він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата мистецтвознавства. Для науково-педагогічної роботи йому придався величезний досвід театрального рецензента й дослідника — історика українського театру: з 1970 до 1990 року на сторінках одеської, а часом і республіканської преси він надрукував понад двісті статей.
Володимир Васильович 25 років був театральним критиком. Його ім’я не сходило зі сторінок Одеської періодики. З 1987 р. наполегливо працював над працею «Театральна Одеса»(історичний нарис театрального життя в Одесі майже за 200 років (ХІХ-ХХ ст.)». Його монографія вийшла в 1990 р. Ця книга і зараз слугує історикам, літераторам, шанувальникам театрального мистецтва – всім, хто цікавиться культурою нашої країни.
Нова історична реальність – незалежність України окрилили В.Голоту. Після виходу праці «Театральна Одеса» він розпочав підбирати матеріали для напису нової праці «Український театр в Одесі ХІХ-ХХ ст.», як тему докторської дисертації, яку він так і не встиг написати. В 1986 р. лікарі діагностували Володимиру Голоті страшну хворобу крові, виставивши термін 8-9 років життя. А 18 лютого 1996 року, на 57 році життя, В.В.Голота помер.
Після його передчасної смерті, долею його творчого архіву зацікавився ректор Київського інституту ім. Карпенка Карого професор Ростислав Ярославович Пилипчук, який спеціально приїздив в Одесу, розбирав папери колеги, працював у домашньому кабінеті В.Голоти. Наслідком співдружності, яка багато років зв’язувала Пилипчука і Голоту, стала поява першої посмертної публікації В.В.Голоти у відредагованому Р.Я.Пилипчуком театрознавчому томі «Записок наукового товариства ім.Шевченка» (Львів-1999 р.) «Мистецтво дійства». Так, дякуючи праці Р.Я.Пилипчука, був складений і надрукований бібліографічний показник наукової та публіцистичної спадщини Голоти, до якого ввійшло більше трьохсот книг, статей, нарисів, літературних портретів.
За матеріалами Світлани Сусугурової та відкритих інтернет-джерел
