Підприємці Старокостянтинова працюють або відновлюють свою роботу. Усе – задля підтримки економіки та забезпечення життєдіяльності міста. Це другий фронт, який забезпечує людей усім необхідним.
Наша розмова з людьми, бізнес яких зазнав змін, але не зупинився.
“Якщо сьогодні військо стоїть зі зброєю в руках,
і ми маємо працювати!
Ми не припиняли роботу продуктових магазинів у місті, бо потрібні старокостянтинівцям. Зачинили лише заклади харчування. Хоча не зовсім, вони перепрофілювалися для допомоги військовим. Там готували їжу.
З першого дня війни магазин «Чайка» почав працювати ще й як волонтерський пункт. Чому саме «Чайка», тому що він має зручне розташування та його усі знають. Туди уже з перших годин війни почали надходити заявки про допомогу, а люди зносили усе необхідне. Долучилися і багато підприємців. Пізніше, самі мешканці міста запропонували поставити в магазині скриньки для збору коштів. Так і зробили. І тепер, як тільки надходять заявки від військових і тероборони, одразу закуповуємо і привозимо необхідне.
У магазині «Чайка» з'явився стелаж, де кожен, хто бажає, може залишити продукти та побутові товари для тих людей, які не можуть собі цього дозволити.
Іван Антонюк каже, що таке нововведення хотів започаткувати ще до війни, а зараз усе склалося само собою.
"Потребуєш – візьми, маєш змогу – поклади!" – такі прості, але щирі слова написані над стелажем. Тож кожен небайдужий старокостянтинівець може покласти на полицю продукти харчування та інші необхідні речі. А взяти може кожен, хто цього потребує. Крім того, якщо ви знаєте людей, яким потрібна така допомога у магазині можна залишити адресу або телефон. Допомога надійде до адресанта. Про це обов’язкова буде прозвітовано.
Намагаємось зробити усе, щоб у магазинах не бракувало продуктів. Хоча за нинішніх умов задовольнити усі потреби важко, адже труднощі виникають з логістикою. Багато заводів виробників знаходяться в зоні бойових дій. Є й ті, які знаходяться в безпеці, але їхні водії бояться їхати до нас. Тому ми в багатьох випадках змушені їхати за товаром самі на свій страх і ризик. Вірніше за його залишками, адже багато де виробництво просто припинилося. Їздили в Житомирську область, туди, де відбувалися бойові дії. І це відчули мешканці міста, адже в перші дні у супермаркетах багато товару не було, а у нас можна було його придбати.
Ажіотаж щодо запасів продуктів був у перші дні війни. По магазинах, де продаються крупи і консерви, ніби ураган пройшов. Ми тоді мали змогу поїхати і наповнити наші склади крупами і втримати ту ж ціну. Велику увагу звертаємо на молочну продукцію, зробили достатній запас риби. Відчутною була й проблема з персоналом, бо це переважно жінки, а у них є діти. У людей присутній панічний страх. Але наша команда справилася. Інколи довелось для когось бути психологом, треба було вислухати, підтримати, вирішити багато питань. Ми разом спускалися в бомбосховище, багато говорили. Є люди, які покинули місто, але їх небагато, решта працюють. На початку мені багато працівників телефонували, мовляв, ми не виходимо, я казав добре. Я розумів, що їм потрібен час, щоб оговтатись. А потім вони телефонували, ми багато говорили і вони все ж сьогодні працюють.
Звичайно, стараємося попасти в той діапазон цін, який був до війни. Але це важко, бо змушені самотужки їхати за товаром, витрати на паливо впливає, плюс дефіцит товару. Виріс попит на якийсь товар, дехто одразу ж піднімає ціни. Також впливає те, що втрачений зв'язок компонентів необхідних для виробництва. Наприклад, вода. Пластикові пляшки виробляли в Харкові і Дніпрі, тож маємо проблеми пов’язані з бойовими діями в цих регіонах.
Графік роботи у магазинах трохи змінився, адже у місті діє комендантська година. Магазини, які працювали до 21 години, зараз працюють до 18, 19. Цілодобовий магазин «Чайка» працює до 22 години, щоб зокрема, військові та бійці тероборони мали можливість купити продукти та засоби гігієни.
В умовах війни важливо правильно оцінити ситуацію. В нашому місті підприємці повинні зрозуміти: кожне робоче місце має працювати. Знаю, що важко, адже багатьох підприємців кредити й інші витрати. Але якщо сьогодні військо стоїть зі зброєю в руках, і ми маємо працювати! Підприємці – це кров економіки. Наша зброя – це наша діяльність. Завдяки малому і середньому бізнесу в Україні, є можливість витримати це економічно. Люди мають можливість елементарно купити хліб і інші продукти харчування. І як сказав прем’єр міністр: люди, не задіяні у бойових діях, особливо підприємці, - це другий фронт, економічний. Потрібно зважати й на те, що людина, яка працює, має не лише фінансове забезпечення, а й змогу переключитися, завдяки зайнятості приходить психологічне заспокоєння.
А споживачам в умовах постійного стресу потрібні хоч невеличкі відчуття радості. І ми це забезпечуємо, він може з’їсти солодке чи випити кави, чи просто пообідати, бо не має змогу приготувати вдома після важкої роботи. Усе важливо, тож для цього і маємо працювати.
Тож попри все і як людина, і як підприємець я налаштований оптимістично, вірю, що це тимчасова проблема. Наша робота потрібна людям, адже ми створюємо робочі місця, платимо податки і заробітну плату. І хоча по багатьох позиціях товару ми просто виходимо в нуль, але ми працюємо! Загалом, ми займаємося звичайними справами, хоча життя звісно поділилося на “до” і “після”. І спати тепер нормально ми не можемо, бо такий час.
Я радий, що у мене є велика сім’я – мої рідні і мій колектив. Окремо хочу подякувати усьому персоналу, який сьогодні зі мною. Якби вони не зрозуміли свою важливу місію, то було би дуже важко. Бо одна людина нічого не змінить, а разом - ПЕРЕМОЖЕМО!
Юрій Сторожук, лікар-офтальмолог вищої категорії, власник офтальмологічного кабінету «Точка зору»
- Від самого початку війни я пішов у військкомат і проводив огляд мобілізованих. Але по дзвінку був на зв’язку і кому була потрібна допомога її надавав протягом місяця. Зараз кабінет «Точка зору» працює щоденно. Можливо не в такому режимі як було до війни. Наразі надаємо увесь спектр послуг, крім оперативних втручань. Їх відновимо з часом. Коли відновиться на ринку постачання необхідних витратних матеріалів.
Основна проблема з якою доводиться стикатися в роботі, це відсутність багатьох медичних препаратів. Деяких офтальмологічних крапель взагалі немає на ринку, деяких замінників теж немає. Пацієнти вимушені бігати шукати.
І звісно люди позасідали вдома, бояться зайвий раз виходити на вулицю, багато виїхало, потік не такий як раніше. Це відчувалося, коли був Ковід, люди не зверталися за допомогою, а потім приходили із запущеними проблемами. Така ж ситуація спостерігається і зараз.
Повноцінної роботи ще немає, але щодня з 10 до 13 я на місці, кабінет відкритий. Крім того, можна телефонувати за потреби.
В умовах війни бізнес повинен працювати, і потрібно сплачувати податки, це моє переконання. Крім того, у нас є люди, які потребують безкоштовної допомоги, надання необхідних послуг. Це військовослужбовці, деякі переселенці, і на це теж потрібно зважати. Я надаю такі послуги, не усім підряд, а людям яким це дійсно потрібно. Ціни на мої послуги не змінилися. Лише на те, що від мене не залежить - витратні матеріали, які подорожчали на ринку, деякі види лінз та окуляри. Зір – це те, що завжди актуально для людини. Не варто ігнорувати проблеми зі здоров'ям! Ісім бажаю зібрати себе у кулак, бути зібраними і берегти себе та рідних!
