Старокостянтинівська поетка, волонтерка Світлана Мілімук зазвичай пише ліричні вірші. Більшість з них про кохання та осінь, яка асоціюється у жінки з плинністю буття. Але з початком війни все по-іншому.
Тепер вірші Світлани болючі, патріотичні. Майже увесь час жінка проводить у волонтерському пункті Старокостянтинівської "Яворини", членом якої є з 2015 року. Разом з головою об’єднання Тетяною Бондарчук не раз доводилось Світлані бувати у зоні ООС в Донецькій та Луганській областях. І тепер волонтерки все роблять для того, аби наблизити жадану ПЕРЕМОГУ. Ліплять вареники, збирають вантажі, плетуть сітки. А Світлана ще й пише!
Один з її нових віршів "Укради мене, люба, в війни" поклав на музику воїн Святослав Титеник, і він вже став піснею. Дивітьс відео тут.
Зараз Святослав боронить нашу землю від ворога, а у вільну хвилинку співає. І як то приємно, що серед його пісень звучить пісня нашої старокостянтинівчанки.
- Я свято вірю у нашу Перемогу! Підтримую ЗСУ! Намагаюсь бути корисною і допомагаю прискорити Перемогу! Ми всі зараз згуртувались як ніколи раніше! Кожен на своєму місці і ми обов’язково помстимося московській орді за кожну краплю української крові, за усі їхні звірства. Ми обов’язково проженемо зайдів з нашої Землі. Перемога не за горами! - емоційно розповідає журналістам потеса-волонтерка.
Далі - поезія Світлани Мілімук
Укради мене, люба, в війни.
Укради мене, мила, благаю...
Поведи до забутого раю,
Що приходить тепер лише в сни...
Неспокійні ті сни на війні,
Кожен сон - мов життя нова стрічка,
Мов епоха світів невеличка,
Що живе і вирує в мені...
Укради мене, рідна, з тих снів.
Я забув, що є десь інший вимір
Але разом із тим - це мій вибір -
Бути тут у пекельнім вогні...
Там в тумані далеких доріг
Залишилась моя давня ніжність.
І розлука, що довга мов вічність,
Крає серце моє ... та я зміг
Зберегти у душі теплу мить,
Яка всюди мене зігріває...
Над тобою я небо тримаю,
Щоб вже скоро зустрілися ми
Укради мене, люба, з війни...
______
Бездушний світе, чуєш - не мовчи!
І не відводь очей своїх... не треба!
Сьогодні МИ в біді... а завтра -ТИ.
Завтра біда ота прийде до тебе...
Сліпий ти, бо не бачих весь той жах,
Який орда московська з нами чинить...
Гвалтують матір в сина на очах,
Дітей вбивають ще ні в чім не винних...
Грабують... все виносять із квартир,
Що люди працьовиті наживали,
Й наказує воєнний командир
Нікого щоб в живих не залишали!
І ллється кров, немов ріка біжить!
Пече і ріже душі українців!
Бездушний світе, чуєш - не мовчи!
Щось вдій нарешті...зупини ординців!
