Про героїзм потім, пізніше, після війни. Таку думку висловлюють нині військові експерти та журналісти. А ось бійці одного з підрозділів Національної гвардії вважають інакше.
І, мабуть, таки варто дослухатися до тих, хто сьогодні на передовій, між нами та ворогом, який нещадний до всього живого. Бійці вирішили розповісти про свого героя лише тому, щоб люди розуміли, чому наше військо не збороти і ПЕРЕМОГА України є незворотною!
Його звати Валентин, і у житті він наскільки миролюбива та весела людина, що навіть не знає як опинився у лавах Нацгвардії. Каже, мав би працювати з газобалонним обладнанням, бо саме на таку спеціальність вивчився після школи. Проте у 2012 пішов служити і служить до цих пір. Чому? Мабуть через те, що саме тут пізнав справжню чоловічу міцну дружбу.
За десять років служби пройшов усе. З 2015 року молодий чоловік захищав Україну у складі АТО та ООС, є учасником бойових дій. А з 2018, саме з того часу служить у одній із харківських частин Національної гвардії України, кожні чотири місяці знаходиться на сході держави.
Сам Валентин родом із Сумщини, там живуть його батьки та три брати з сім’ями. Усі живі, орки не зачепили тутешніх сельчан і не понівечили будівель, але Валентинове серце тепер ще й на Луганщині, бо тут 32-річний чоловік не лише пороху понюхав, а й закохався! З 24 лютого село окуповане рашистами, і зв’язатися з рідними часто досить важко. Тому Валентин напевне знає: потрібно якнайшвидше звільнити кожен клаптик укра-їнської землі, а особливо селище, яке стало для нього другою домівкою.
За 10 років боєць не мав жод-ного поранення, проте 13 берез-ня 2022 року така прикрість трапилася. Бійці вступили у бій з ворогом - разом з побратимом старший об’єкту Валентин на другому поверсі приміщення кулеметом прикривав товаришів. Ворог вцілив у вікно з ручного РПГ-7. Побратим отримав легке поранення, а Валентин у ході вибуху - 15 поранень у ногу та руку. Після надання першої медичної допомоги, поране-ного чоловіка повезли до шпиталю на захід України.
Йому зробили кілька операцій, зашили руку і ногу, і Валентин як лише міг почав прис-корювати своє одужання. Невдовзі він отримав наказ – повертатися на постійне місце дислокації частини. Проте гвардієць прийняв вольове рішення і попросив у команду-вання повернутися до хлопців, на свої позиції - самотужки діс-тався із заходу на схід.
Тут його чекали усі – від бойо-вого командира до кухаря. І він уже в строю, піднімає дух бійцям та готовий до нових випробувань та звершень. Каже, зі здоров’ям все норм, фізично готовий на 90 відсотків, а морально – на 200! До Перемоги, у яку смішно і недоречно запитувати чи вірить.
То чи можна, шановні, таке військо здолати? Чи можна хоч на мить засумніватися у наших дужих хлопцях, які своїм спокоєм та войовничим настроєм стояти за Україну та її народ спонукають нас вірити у найкраще.
Молімося за кожного з них, і робімо усе, щоб наблизити нашу жадану ПЕРЕМОГУ!
(Матеріал надрукований на офіційній фейсбук-сторінці Національна гвардія України)
