Ще на початку квітня до села Малашівка Старокостянтинівськї міської територіальної громади приїхало 28 переселенці з Ірпіні, Бучі, Королівки. Прийняв їх сільський волонтер Сергій Борисович Ніколайчук.
Разом зі своїм товаришем,ще одним небайдужим мешканцем села Андрієм Антоновичем Шевчуком розселили людей по своїх оселях та будинках сусідів.
Наразі у селі перебувають 16 вимушених переселенців. Декілька людей поїхали подивитися на свої домівки до визволеної Бучі та Королівки, а чоловіки вступили до лав ЗСУ.
А все завдяки мужності наших воїнів, які допомогли їм вибратися із лап рашистів та щирим добрим людям, які прийняли їх у своїх оселях. Журналісти "Нашого міста" познайомилися із волонтером Сергієм Борисовичем ближче. Він розповів про те, як вдається утримувати людей, котрі приїхали в село без нічого.
Сергій Борисович Ніколайчук розповів, що на початку квітня приймав переселенців у селі кілька днів. Спочатку приїхало 18, потім ще п'ять, і ще п'ять…
- Було непросто розселити людей, але дивитися на діток в самих тапочках на босу ногу, яких разом з іншими привіз до нас волонтер, було ще важче, - розповідає Сергій Борисович. - Хотілося створити для людей хороші умови. Тож частину поселив у своїй хаті, частину забрав мій товариш Андрій Шевчук, ще дві сім'ї розселили по сусідських оселях. Що могли, те робили. Я заколов свиню другу, бо першу заколов ще у як тільки та клята війна розпочалася, - для захисників, які були на блок-постах. А як же, людей потрібно було чимось годувати! За кілька днів наші переселенці по-троху відійшли, почали сприймати те, що є спокійніше життя, що світить сонце і можна елементарно заснути уночі.
Сергій Ніколайчук розповів про допомогу костелу Іоана Хрестителя римо-католицької парафії і особисто брата Станіслава.
- Тричі переселенці їздили до костелу і отримували продукти,одяг та інші речі, яких потребували. Дуже дякуємо цим небайдужим людям та отцю за підтримку. Тепер чекаємо допомоги від влади, адже є багато болючих питань,з якими стикаються не лише переселенці - а це у більшості жінки з маленькими дітьми, - але й ті, хто прийняв їх у свої оселі.
- Я уже чув від окремих осіб: взяв до себе переселенців, то й неси відповідальність. Але миритися з такою мовою дуже важко. Хіба можна так казати під час війни?
Сам Сергій на запитання, чи задумувався над тим, варто приймати скільки людей чи ні, а тільки у його хаті зараз проживає вісім чоловік, щиро зізнається: таких вагань ні у нього, ні у його дружини та рідні не було.
Тоді гріш нам ціна. Тільки разом, підтримуючи, визволяючи, воюючи, переможемо ворога, який прийшов на нашу землю.
Головне фото: Сергій Ніколайчук
Фото у тексті - ілюстративні
