“Доле, доле моя, як на небі зоря,
Ти гори, не згасай, щастя й любов посилай.
Доля в тумани осінні пливе,
Сердцем вертає у юність мене..."
Ці поєтичні рядки стали продовженням життєвого і творчого злету Миколи Ілліча Ярошенко, якій з оптимізмом зустрічає свій 90-тий ювілей.
- Гортаємо з батьком сімейний альбом і ніби йдемо стежками його нелегкого дитинства, - розповідає донька Миколи Ілліча Ярошенка Валентина Миколаївна.
- Він народився у селі Буглаї на Старосинявщині. Пам’ять не дає забути рідну хату край села, безмежні простори, сади і поля, ставок, де верби задивилися у воду, пташинний спів і пісню солов'я.
Роки промайнули, наче поспішали у далеку дорогу… Все було на його віку, але наполегливість, оптимізм, впевненність і бажання жити, працювати приносити користь людям, давало натхнення, силу й енергію йти далі,- розповідає Валентина.
Окремою сторінкою життя cтав переїзд багатодітної сім'ї Миколи Ілліча до Одеси. Це був початок війни, його батько пішов на фронт. А Миколиній сім’ї довелося побачити і пережити усі страхіття війни з гітлерівськими загарбниками. Рано стали дорослими, домогали мамі і все чекали батька з війни, але… отримали похоронку.
Чим важче було жити, тим більше з роками розумів молодий Микола - надіятись потрібно тільки на себе. А ще як урок засвоїв одну просту істину - ніколи не падати духом!
Пригадаю дитинства я роки,
Кожен день в сердці місце знайшов,
за столом ми робили уроки
коли батько до хати зайшов.
Ми злітались йому на коліна
Він радів: О, дитятка мої!
Тоді було життя половина,
А тепер білий сніг сивини.
Зовсім юним Микола поїхав на Донбас, працював на шахті, одружився, а згодом пішов до армії.
А інша сторінка життя - найдовша і найщасливіша: майже 65 років Микола Ярошенко проживає у Староконстянтинові. Працював водієм, з дружиною Надією виховали, дали путівку в життя двом донькам.
- Любий тато! Скільки мудрості в у ньому, добра і тепла. Пережив, відболіло, бо втратив дружину Надію, з якою прожив 55 років, рідних людей. Але любов до життя, до дітей, онуків і правнуків давало наснагу, вселяло віру, бажання творити, писати вірші і пісні, дарувати свій талант людям" - емоційно розповідає донька Валентина Миколаївна.
25 років він був незмінним участником і солістом народного хору "Подоляни", виконував свої власні пісні. В його твор-чому збірнику більше 30-ти пісень і віршів. Ми перечитуємо пісенну збірку і зупиняємось на пісні "Реквієм":
Згоряють села, димлять ще хати,
Рідні домівки вже не впізнати,
Реквієм чорний минув над полем,
З попелу й диму нелюдським болем.
Поле і жито бомбами зрито,
Людськими життями було укрито
Стояла тиша, мовчало поле,
Та не мовчало людськеє горе.
Цей вірш про другу світову війну, а читаєш, і моторошно, бо бачиш картину, схожу на ту, яка є нині (у 2022 році!) у містах, куди дотяглися руки ворожих загарбників.
- Батько в цей непростий для нашої України час, переживши стільки щас-ливих років, повернувся знов до життя у війні... - зі сльозами на очах каже Валентина.
- Як боляче мені чути і бачити, що йде війна по всій Україні. Я б ніколи не міг подумати, що зараз нашим ворогом стане той, з ким колись був на війні пліч-о-пліч. Але зараз, якби я міг, взяв би до рук зброю, повірте, я умію воювати! Ми на своїй землі, і обов'язково ПЕРЕМОЖЕМО! - каже ветеран.
Фото: з власного архіву сім'ї Ярошенка
