Благодійний фонд "Карітас Старокостянтинів", засновником та ідейним втілювачем якого є настоятель парафії Святої Рівноапостольної Княгині Ольги УГКЦ отець Юрій Ланик, на початку липня розпочав реалізацію проекту для окремих категорій внутрішньо переміщених осіб.
На сьогодні над його реалізацією працюють чотирнадцять людей, серед яких кваліфіковані: психолог, юрист, кризовий менеджер та соціальні працівники.
На базі Старокостянтинівського міськрайонного благодійного фонду “Карітас” діє кол-центр, де для людей, які потрапили у важкі життєві обставини, оформлюють та надають різні види гуманітарної допомоги - продуктові набори, засоби гігієни, побутову хімію та інше. А ще тут можна отримати психологічну та юридичну підтримку, записати дитину у "Дитячий простір", де щодня є заняття, майстер-класи та розваги для маленьких і юних переселенців.
"Карітас Старокостянтинів" працює у приміщенні колишнього сільгоспуправління по вулиці Острозького, 28.
Подивитися на діяльність благодійної локації прийшли і журналісти "Нашого міста".
У коридорах - з десяток людей, усі вони чекають запрошення до кол-центру, де й відбувається знайомство з вимушеними переселенцями. Тут люди заповнюють анкети, а спеціалісти визначають, яка допомога їм потрібна.
Умовою для отримання допомоги в рамах проекту "Реагування на надзвичайні ситуації внаслідок бойових дій в Україні", який триватиме кілька місяців, є приналежність до однієї з категорій:
- особа з інвалідністю (1, 2 група);
- самотня особа похилого віку 60+;
- багатодітна сім'я (3 дитини і більше);
- одинокий опікун (проживає з дітьми);
- вагітна/годуюча мати (дитина до 2 років);
- важкохвора/ий.
До "Карітас Старокостянтинів" потрібно прийти з оригіналами підтверджуючих документів:
- паспорт,
- з прописка,
- картка переселенця,
- довідка ІПН,
- свідоцтво про народження дітей,
- документ, що підтверджує статус з вище перерахованих категорій.
А ми заглядаємо туди, де особлива атмосфера. Це острівець безтурботності, де з дітками займаються психолог Надія Кухарська та аніматор Алла Медзата. Тут дітей розважають з понеділка до п'ятниці, тричі на тиждень з ними виготовляють різні поробки, знайомлять з цікавими людьми, займають іграми, переглядами фільмів на великому екрані та іншими забавами. До дитячого простору уже прийшло 40 діток.
Далі спілкуємося з старшим соціальним працівником Тетяною Юзьковою, вона показує нам склади, де у "Карітас" фасують кілька видів гуманітарних наборів: сімейні та індивідуальні.
- Тут є все найнеобхідніше: продукти першої потреби - набори круп, борошно, олія, макарони, цукор, сіль, кава, чай, консерви, солодощі, мед, цукати, а також чимало засобів гігієни. Є пакуночки з речами, необхідними для немовлят. Але ми не обмежуємося лише наданням гуманітарної допомоги. З переселенцями індивідуально працюють юрист Леся Ватащук, психолог Надія Кухарська, кризовий менеджер Людмила Шавкун. Взагалі у нас дружня команда на чолі з керівником проекту Юрієм Довганем. "Карітас" при Греко-католицькій церкві на теренах Старокостянтинівщини працює уже 12 років, а сьогодні, під час війни, ми стараємося взяти участь у багатьох міжнародних проектах, щоб максимально допомогти людям.
Пані Тетяна розповідає, що наразі старокостянтиніський міськрайонний фонд має співпрацю з міською радою, яка надала приміщення для реалізацією проекту, є постійна взаємодія з управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету, управлінням освіти, пенітенціарною службою, центром зайнятості, старостатами Старокостянтинівської громади.
Розмова з переселенцями
А журналісти знайомляться з тими, хто прийшов до кол-центру. Більшість переселенців привітно спілкуються. Здається, їм навіть важливо поділитися власними хвилюваннями від пережитого, знайти підтримку у очах інших.
- Я їхала світ за очі! - розповідає Ірина Леонідівна з міста Чугуєв Харківської області.
Методист центру позашкільної освіти й не думала, що потрібно буде вирушати у таку важку дорогу. А коли дісталася до Полтави, одразу визначилася - це буде Старокостянтинів.
- Колись проживала тут і навіть працювала у першій школі. А тепер, хоч і дуже важко було покидати рідний дім, родичів, сусідів, ні краплі не шкодую, що приїхала саме сюди. Знаєте, у Старокостянтинові якісь особливі люди, прості, щирі. Часом їхня безкорисність вражає. Купляю зелень, продавчиня каже: ой, дощик накрапає, та беріть вже так, навіщо під зливою гроші шукати! У мене сльози в очах од такої відвертої людяності! Тільки боляче за рідню, яка залишилася у селі Коробочкине під Чугуєвом. Там 400 людей живуть без світла та газу, під обстрілами, худоба тих, хто виїхав, бігає по вулицях. Жах! Ми їм передачі надсилаємо, добре, що Укрпошта працює! І дуже добре, що нам тут такі фонди допомагають, а ми чим можемо з ними ділимося…
- Хочеться додому, хочеться! - додає ще один чоловік з Чугуєва Павло Миколайович.
- Але ж куди їхати? Підприємство, де працював, ворог знищив. У Чугуєві чимало будівель зруйновано: школи, будинок культури, будинок офіцерів…
До Старокостятинова він приїхав з двома домашніми улюбленцями - котами.
- А як по-іншому? Ми ж разом обстріли пережили!
Тим, що довелося пережити, ділиться і переселенка Тетяна.
Вона разом з чоловіком, який тепер пішов служити у ЗСУ, і трьома дітьми, приїхала із міста Баштанка Миколаївської області.
Каже, Старокостянтинів - батьківщина чоловіка, сама жінка родом з Полонського району. Але у свій час вони виїхали на південь України заради старшої донечки, яка має хронічну хворобу. Лікарі сказали - потрібна зміна клімату. У Баштанці мають дім, діти навчалися у школі, відвідували музичну школу, танцювальну студію. І дуже любили море, яке від містечка за 100 кілометрів. Та першого березня на Баштанку полетіли ворожі гради. Орки намагалися зайти у місто, ЗСУ відбили ворога, проте Баштанку з усіх боків безперервно обстрілювали.
- Ми не могли вийти з хати, а коли у ній не стало вікон, затулили їх сміттєвими пакетами і трималися далі. Було холодно і дуже страшно, від свисту і вибухів. Якось чоловік вибіг врятувати пораненого сусіда, який лежав на дорозі. Над ним пролетіло сім разів, він дивом залишився живий! 7 березня сім'ї вдалося виїхати. Пошкоджений автомобіль без лобового скла таки завівся. Тепер Тетяна мешкає у одному і з сіл нашої громади. Каже, рятують її діти і віра у Перемогу.
Доки розмовляємо, черги уже й немає. У кол-центрі працюють швидко і злагоджено. За кілька днів тут прийняли більше 160 людей, а планують до 700.
- Щодня людей стає все більше, а ми раді допомогти, від нас ніхто не піде із пустими руками! - посміхаються трохи втолені працівники "Карітасу" і приймають людей далі.
