Старокостянтинівчанці Олені Мельник – 31. Майже 9 років тому дівчина вирішила круто змінити долю і переїхала до Польщі. Тут, в Україні, вона здобула освіту, мала роботу у Києві, але в якийсь момент захотілося вийти із зони комфорту і розпочати все з нуля. Наразі дівчина проживає у Варшаві та працює старшим бізнес-аналітиком.
З перших днів війни Олена стала волонтерити та разом з подругами-старокостянтинівчанками допомагати військовим з рідного міста. Не могла залишитися осторонь, адже її тато теж військовослужбовець і про потреби наших хлопців знала з перших вуст. Минулого тижня Олена вперше за 3 роки приїхала до рідних, саме стільки часу не бачила тата, тож вирішила зробити для нього приємний сюрприз.
Про волонтерство, війну, допомогу, Україну та Польщу, несподіванку для тата Олена Мельник розповіла для Starkon.city.
- Я не була в Україні більше 3 років через очікування на карту побиту, більше 3 довгих років я не бачила свого татка… і сьогодні вирішила зробити йому сюрприз. Попросила знову забрати передачку для наших хлопців і приїхала разом з цією передачкою. (Відео зустрічі тут). Ці емоції неможливо описати, правда. Я так довго мріяла його обійняти, подивитись йому в очі і повторити як сильно його люблю, як ним пишаюсь, що він мій Герой.
Я бажаю від всього серця кожному дочекатись своїх Героїв, кожному дочекатись такої зустрічі… Слава нашим Захисникам!!! , - написала у дописі у фейсбук Олена у день приїзду до Старокостянтинова.
Розповідає, що про сюрприз для тато знала лише мама. Це було спонтанне рішення, адже дівчина напевне не знала чи буде тато на місці. Все вирішилось в один момент. Бажання приїхати до рідного дому було давно, але мама з татом піклуючись про безпеку доньки, не дозволяли цього робити.
- Але я не могла більше чекати, - каже Олена. Чому зробила неочікуваний сюрприз, бо так любить робити мій тато, коли їде до своїх рідних. Здивувала його так, як вміє робити це він.
Олена добре пам’ятає, той день, коли в Україні почалась війна.
- О 5 ранку мені зателефонувала подружка, яка також проживає у Варшаві, а товаришуємо ми ще зі Старокостянтинова, з дитинства. Її голос був стривожений, вона плакала. «Наше місто бомбардують, почалась війна, подзвони батькам», - були її слова, які я напевне ніколи в житті не забуду. Відразу був шок: не вірилось, не розуміла, як так. Набрала батьків і почула тривогу у голосі. Мама підтвердила слова подруги, але і сама ще до кінця не розуміла, що відбувається. Проте тато, колишній військовослужбовець, уже збирався до військкомату, хоча на той час уже як 18 років був на пенсії.
Вже ввечері ми зустрілися з подругами зі Старокостянтинова, щоб підтримати одна одну. Наступного дня разом з хлопцем ми уже купували допомогу, щоб передати її на кордон.
Так почалося волонтерство Олени та її подруг.
Вже на 2 день вторгнення у Варшаві пройшов мітинг під амбасадою росії проти війни. Олена теж там була. Кілька наступних днів ходила на такі зібрання, згодом їздила на блокаду тірів, на польсько-білоруський кордон.
Дівчина розпочала збір коштів: розмістила повідомлення у соцмережах, звернулася до поляків. Дуже багато людей почали допомагати та висилати донати від маленьких до дуже солідних сум. Теж саме зробили її подружки у Польші та Україні.
- На початку було важко знайти можливість, щоб передати гуманітарну допомогу. Тому частину коштів пересилали для мами подружки у Старокостянтинові, а вона на місці закупляла необхідне. З часом вдалося налагодити постачання гуманітарної допомоги через знайомих, автобусами. Допомогу збирали миттєво, коли знали, що можна її передати на Хмельниччину. За кілька годин разом з поляками ми купили спальники, які були так необхідні військовим, - розповідає дівчина. Крім того, на кордоні організовували українців, допомагали з пошуком житла, документами, транспортом. По-іншому я не могла. Як будучи в безпеці, не допомагати тим, хто цього так потребує. Мій тато військовий, це моя країна, тут мої рідні та друзі. І саме волонтерство давало змогу жити далі, відволікатися від постійних думок про війну, від стресу, переживань.
Олена переконана на 100%, що Україна здобуде перемогу і буде квітучою державою, цікавою для інвестицій іноземних партнерів, тут будуть мільйони туристів, які захочуть побачити сильну та незламну націю, яка здивувала увесь світ і зробить це ще не раз.
- Україна – це мій рідний дім, дім моїх батьків, я тут виросла, тут моє коріння. Сюди я буду повертатись за будь-яких умов. Тут все рідне, тут стіни лікують, - з трепетом говорить дівчина. На сьогодні Польща стала моїм другим домом. Тут мене дуже добре прийняли. Мені добре та комфортно. Це дім, який будую я сама. Але я не виключаю можливості повернення в Україну, як кажуть, ніколи не кажи ніколи.
