"Він був льотчиком від Бога, хотів виконувати усі можливі польоти, любив літати на малій висоті, бо відчував літак так, як те, без чого неможливо жити…" Такими словами бойові побратими згадують пілота, майора Ходаківського В'ячеслава Анатолійовича, заступника командира авіаційної ескад-рильї 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка, який 21 березня 2022 року на літаку Су-24М, загинув у Покровському районі Запорізької області, під час виконання бойового завдання по знищенню живої сили та техніки ворога. Штурману екіпажу вдалося катапультуватися і вижити.
У складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка В'ячеслав Анатолійович обіймав різні посади: старший льотчик, командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, начальник штабу-перший заступник командира авіаційної ескадрильї, заступник командира авіаційної ескадрильї. Ще з початку війни 2014 року брав участь в АТО, згодом ООС. Виконував бойові вильоти, відзначений державними нагородами.
Він був учителем, прикладом для багатьох, а тепер став для рідних та друзів небесним охоронцем.
Ходаківський В'ячеслав Анатолійович народився 5 жовтня 1981 року, у місті Бердичів Житомирської області.
Його шлях у пілоти почався з … творчості. У 2000 році закінчив Вище художнє професійно-технічне училище, і одразу вступив до Харківського інституту льотчиків ВПС. У 2004 році молодий пілот прибув для подальшого проходження служби у місто Коломия Івано-Франківської області, а згодом розпочав службу у складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка.
13 березня 2022 року, УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №131/2022 майор ХОДАКІВСЬКИЙ В'ячеслав Анатолійович був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а через 8 днів героїчно загинув, знищуючи ворога.
А насправді він усе своє життя був таким - Героєм. Як згадують бойові побратими, завжди навчався та вдосконалювався.
"Перші наші спільні польоти розпочались, коли я був переведений до складу 7 БрТА. Не все виходило з першого разу, але з часом, з кожним новим польотом все ставало на свої місця. Головне, ми розуміли один одного з півслова. Коли у мене щось не виходило, він завжди допомагав. І ствердно казав: "Все буде добре, ми вирішимо всі проблеми, які виникають", - згадує бойовий товариш В'ячеслава.
Він каже, що польоти і виконання службових обов'язків завжди були у нього на першому місці. Кожний виліт, кожне завдання В'ячеслав Ходаківський виконував на відмінно:
- Не було задач, за які б він не хотів братись. Коли йому ставили завдання, він просто казав "Виконаємо!", і можна було не сумніватись, що воно буде вико-нано на відмінно.
А ще бойовий побратим згадує їх крайній політ:
- Наш крайній політ був як всі у ті дні: "Сирена, укриття, підготовка, телефонні дзвінки. Все, готові!" Перевірка літака і в небо. Все як завжди - політ, робота і повернення до дому. Але в цей день ми не повернулись. І додому я приїхав вже сам. До останньої хвилини і секунди він тримав нашого птаха у небі. Але ще одна секунда, і я залишився один. Останні його слова були "ЗАЧЕКАЙ, НЕ ПОСПІШАЙ". Його спокій і витримка у ці хвилини - це було щось неймовірне. Людина зі СТАЛІ, з якою я знаходився в одному місці, в одному літаку. Він назавжди залишиться в моїй пам'яті саме таким - спокійним, виваженим. Людина, на яку потрібно рівнятись і брати приклад!
Своїми спогадами про Ходаківського В'ячеслава Анатолійовича ділиться ще один пілот, його товариш, бойовий побратим. Він каже, що В'ячеслав Анатолійович був льотчиком від Бога.
Згадує, як він сів на бойовий літак після літака Л-39. Вже після кількох польотів на бойовому, одразу відчув його та говорив, що вже може летіти зі штурманом замість інструктора:
- В'ячеслав був професійним розвідником, на навчаннях він хотів виконувати все, всі польоти, які були задіяні… Йому подобалися польоти на малій висоті, він відчував літак як те, без чого неможливо жити! І завжди говорив так: ,,Льотчик повинен літати, а якщо немає польотів, льотчик повинен відпочивати, а не займатися незрозуміло чим. Завжди дотримувався цього правила в своїй авіаційній ескадрильї. Всі задачі виконував на відмінно і в короткий час, від особового складу вимагав того ж. Я не раз з ним літав, і мені так подобалися польоти з таким досвідченим командиром екіпажу! Він був спокійний в будь-якій ситуації, а польоти над морем для нього були просто дивом, він так захоплювався ними…
Мужній льотчик взлетів у небо, але тугу і неспокій залишив на землі своїм рідним. Дружина загиблого В'ячеслава Ходаківського Світлана Василівна поділилася своїми спогадами і хвилюваннями.
Вона пригадала далекі 2000 роки. Каже, це було кохання з першого погляду. Після трирічного спільного життя Світлана та В'ячеслав вирішили одружитися.
- Бог благословив нас дитинкою, яку ми обожнювали все своє життя. Тато бага-то чого навчив свого сина, говорив, щоб вивчав англійську мову, був сильним, відважним, давав мудрі поради. Але скільки б ще він міг всьому його навчити! Ця втрата для нас важка, болюча…
Світлана Василівна розповідає, що їй снилися дивні сни. Протягом року, перед війною, увісні жінка бачила, як падають військові літаки.
- Ще тоді я подумала, а раптом це знак! Якби комусь розповісти, та я не знала кому.
Вона пам'ятає ранок 21 березня 2022 року. Тоді їй теж наснився сон.
- Я сказала рідним, що мені наснився поганий сон, та не стала нікому розпо-відати, щоб не збувся. В тому сні він визволив мене та сина на території нашої частини від чужинців. І тоді я зрозуміла, що це не на добре! Я не знала, що ми бачимо його востаннє! Я лише дякую Богу, що він був впізнаваємий. Так, ми знаємо, що то дійсно він і ходимо до нього на могилу! Важко, дуже важко, йому б ще жити і жити. Та він завжди мріяв літати, і тепер далі продовжує літати на небі, серед сонця та хмар! Це його стихія!
Літати, - каже Світлана Василівна, - В'ячеслав мріяв з дитинства. Рідний дядько на вихідні запитував у Слави: куди він хоче - в парк, в кінотеатр? А Слава відповідав: до літака! І вони за кожної можливості йшли до літака. Сенс його життя - це літати та вдосконалюватися! Кожне свято чи день народження - обов'язково розповідь про літаки. Він пишався, що здійснив свою мрію!
Дружина загиблого зізнається: тепер старається шукати плюси у всьому, щоб жити далі, заради сина.
- Можливо, хтось мене, нас не розуміє. Та ми живемо дрібничками, радіючи сонцю, дощу… Ми сильні. Слава завжди готував нас до важких випробовувань. Я дякую Богу, що доля звела нас двох. Ми пройшли разом через багато що…Та вже нічого не змінити. Доля, на те вона і доля.
Світлана присвятила В'ячеславу кілька своїх віршів. Ось рядки з них:
Він птахом полетів у небо!
Тепер живе він там!
І бачить все, що відбувається навколо,
Він допоможе, захистить як зможе
За допомогою всіх вищих сил…
***
Сьогодні день народження у тебе,
А ти там, в небі! А ми тут, на землі.
Пам'ятаю кожне слово твоє.
І тебе! Герою наш та України!
В наших серцях і думках ти завжди!
Я зроблю все, щоб ти пишався нами,
Я дбатиму про все, що ти казав.
Я буду сильна, ще сильніша як завжди.
Я буду Всесвітом усім!
