Вчителька початкових класів Старокостянтинівського ліцею імені М.Рудяка Світлана Гілюк відома багатьом мешканцям міста. Про креативного творчого педагога не раз писала наша газета, а ще про неї розповідають один одному батьки, особливо майбутніх першокласників. Усе тому, що хочуть потрапити до класу Світлани Анатоліївни Гілюк.
Сама ж Світлана Анатоліївна каже: для багатьох своїх учнів вона не лише учитель, а й подружка, готова вислухати, витерти слізки і все зрозуміти. А ще вона називає своїх вихованців комашками – за готовність на будь-яку творчу авантюру, працелюбність і завзятість.
Днями Світлана Гілюк взяла участь у першому обласному турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2023».
Під час церемонії нагородження переможців обласного конкурсу "Вчитель року-2023"
У номінації «Початкова освіта» вона виборола 2 місце, з поміж 157 колег – учителів початкових класів шкіл Хмельниччини. Та коли після напружених змагань учителька повернулася до звичних справ, зізналася: дуже скучила за своїми маленькими друзями, які щиро вболівали за свою Світлану.
Газета поспілкувалася з Світланою Гілюк, щоб дізнатися про особливий підхід до справи і учнів, вчителювання на «дистанційці» та між повітряними тривогами, і, власне перемогу у головному педагогічному конкурсі.
Далі – розмова з учителем.
Світлано Анатоліївно, а давайте від самого початку. Вибір професії учителя – це мрія, творчий поклик чи якийсь випадок допоміг?
- Ні, не випадок. Я справді хотіла стати учителем від самого дитинства, хоча переді мною відкривалося багато перспектив та багато професій.
Пам’ятаю, як на сімейній раді мене намагалися переконати у іншому, проте рішення моє було непохитним: хочу бути вчителем початкових класів і крапка! До речі, жодного разу про ту «крапку» у своєму житті не пожалкувала.
А перших своїх учнів пам’ятаєте?
- Мої перші учні були в росії, на жаль... хоча я їх дуже любила і до війни ми підтримували стосунки і щиро спілкувалися...
А у ліцеї скільки уже працюєте?
- Від 1993 року. Тоді це ще була загальноосвітня школа №2 - моя рідна школа, в котрій я навчалася до 1987 року.
За час вчителювання у ліцеї випустила 8 початкових класів, тепер навчаю дев’ятий. Так що у Старокостянтинівському ліцеї прожила більшу частину свого життя і я вільно можу сказати, що це моя друга домівка.
Можете пригадати якісь хвилюючі моменти у стінах школи?
- О, в моєму житті було дуже багато хвилюючих, цікавих, смішних та зворушливих історій, пов'язаних з моїми учнями. Якщо я почну всіх їх пригадувати, то, можливо, доведеться написати книгу "Життя вчителя".
Це гарна ідея.
- Колись, можливо, її реалізую, але зараз у нас з дітьми інші ідеї та плани.
А взагалі, це можливо, щось реалізувати у час війни, дистанційного та змішаного навчання і ще багатьох викликів? Руки не опускаються?
- І справді, час важкий. Біль, втрати, жалоба...Проте ми довели усьому світу, що українці - то найкраща нація! Ось і моя малеча щоразу доводить, що ми - найсильніші, наймужніші, найкращі і завжди готові підставити своє плече...
Від початку війни вони брали участь у всіх волонтерських акціях: писали листи, малювали малюнки, збирали смаколики, теплі речі. І кожного разу нам допомагав наш чудовий і дружній батьківський колектив...
Завдяки нашій класній родині, а також чудовому колективу аптеки "Адреналін" нами було придбано ліки для наших мужніх захисників. Якби ви знали, з якою любов'ю мої комашки вирізали сердечка для оздоблення коробки, писали листи та малювали малюнки, диктували нам, дорослим, що потрібно написати і як оздобити посилку! Згадую, як хотіли сфотографуватися разом напам'ять, проте....залунала тривога.
А коли розпочалася дистанційка, я не опустила руки і не поплила за течією. Як та миша, почала «лапками збивати молоко у глечику» і шукати різноманітні методи і прийоми для того, щоб наше «навчання онлайн» теж було цікавим і захоплюючим. Мої спроби і старання дали свої результати. Діти чудово справлялися з навчанням онлайн. Так, дистанційне навчання - це дуже відповідально, важко і вимагає багато зусиль і здоров'я. Проте, якщо в ньому зацікавлені усі три сторони: вчитель, діти, батьки, то і навчання стає легким і цікавим.
Але спілкування не замінять ніякі онлайн-уроки?
- Моїм малюкам дуже подобається навчатися в школі, і так, спілкування у школі не замінять ніякі цікавинки та он-лайн уроки. А ще мені так приємно, що дітки йдуть до школи, бо там є «їхня Свєта» і з нею весело: можна погратися, поспілкуватися, розповісти, про те, що хвилює, іноді, ну чого вже там приховувати і послухати, як вчителька «читає моралі». Щоправда, це буває дуже рідко.
Взагалі бути вчителем в Україні сьогодні - особливе випробування. Скажу так, потрібно дуже любити цю справу, щоб поєднувати у собі учителя, організатора, психолога, розв’язувати купу нешкільних ситуацій типу повітряної тривоги у бомбосховищі, підтримувати колег, навіть тих, хто хоч колись працював з тобою, бо «бувших» вчителів не буває; знати і вміти зберігати таємниці і учнів, і батьків; розраджувати людей і зустрічати на подвір’ї школи вже дітей своїх учнів! І чекати їх там через те, що просто хвилюєшся. Дякую усім колегам за витримку та людяність!
І про конкурс «Вчитель року 2023», як Вам, учительці з таким досвідом, було змагатися?
- Це «шалена декада» мого життя, неймовірне випробовування! Працюючи у школі 33 рік, я давно зрозуміла, що для своїх малюків, я завжди вчитель року. Але в цей важкий рік я вирішила подати заявку на конкурс.
Коли я побачила кількість учасників у Хмельницькій області, а їх було 157, зрозуміла, що то велика відповідальність! На відбірковий тур регіонального етапу нас приїхало 102,але це теж ого-го... Я просто пишаюся толерантністю, професіоналізмом, людяністю та мудрістю усіх членів журі! Кожного із нас вони змогли підтримати і побачити у кожному щось особливе.
Разом з учителями - переможцем і лауреатом обласного етапу конкурсу "Вчитель року-2023"
І ось нас уже 12. Фінал!
І серед 12 я - «наймолодша» Між іншим, такою себе в душі і відчуваю! Проте, я була приємно вражена знайомством із молодими, потужними вчителями Хмельниччини. І ось нас уже шестеро... І всі суперові, енергійні, коротше я - спокійна, наша освіта в надійних руках!
Я щиро дякую начальнику управління освіти Старокостянтинівської міської ради Анатолію Пасічнику та директору центру професійної підтримки вчителів Людмилі Собченко за підтримку і допомогу. А також вдячна за підтримку своєму мудрому педагогу, наставнику і директору нашого ліцею Тетяні Іванівні Франчук.
Ну, а найголовніша моя підтримка, мої крила, мої думки, мої ідеї та мої надихачі – то мої маленькі, а також великі, уже досвідчені, самореалізовані учні. Вони з нетерпінням чекали мого повернення з конкурсу, «тримали за мене кулачки» і дуже скучили. А я, повернувшись з конкурсу, зрозуміла, що мої «комашки» найкращі і таких ще слід пошукати по всій Україні.
Якби не було їх, то і я б не відбулася, як вчитель, як особистість, як людина...
