Краснолуцькому Владиславу 16 березня 2022 року мало б виповнитися 23. Але, на жаль, йому назавжди залишиться 22. Світлий, щирий, життєрадісний юнак, єдиний син, гордість та опора батьків загинув 1 березня 2022 року у Харкові. У казарму авіаційного університету, де знаходились курсанти, влучила авіаційна бомба. Зі Старокостянтинівської громади там загинули ще двоє курсантів –Загородній Владислав та Шевчук Сергій.
- Владислав завжди мріяв стати військовим, - розповідає Зіна Миколаївна, мама хлопця. – Ще з дитинства марив формою, уявляв себе офіцером у строю. Дідусь Владислава теж був офіцером, напевно, це від нього передалося нашому сину. Крок за кроком він йшов до здійснення своєї мрії. Владислав був цілеспрямованою дитиною, мав чимало захоплень, обожнював машини. У 16 він уже спокійно водив авто і лише чекав, коли зможе скласти іспити і отримати водійське посвідчення. Навчився їздити за підтримки двоюрідного брата та друзів. А у 18 склав іспит і відкрив 4 водійські категорії.
Краснолуцький Владислав навчався у сьомій школі. Згодом вступив у професійний ліцей, де отримав спеціальність електрика та зварювальника. Після цього по контракту служив у Старокостянтинові на аеродромі. Хлопець брав участь у змаганнях по стрільбі, захищаючи честь підрозділу охорони аеродрому. Своєю завзятістю, наполегливістю та працьовитістю не раз дивував старших колег. Напевне, завдяки цим рисам йому і випала можливість вступити до омріяного закладу.
- То був один із найщасливіших днів, коли Владислав став курсантом Харківського університету Повітряних сил, - ділиться спогадами мама. – Він вступив на інженерний факультет. Тут зарекомендував себе лише з позитивної сторони. За першої нагоди Влада кликали салютувати, а він пишався отриманою можливістю. Він завжди хотів, щоб ми гордилися ним, а тому і прагнув бути у всьому кращим. Влад був чудовим товаришем, надійним, щирим, у нас вдома завжди було багато його друзів.
Напередодні війни Владислав приїхав додому у відпустку, а 23 лютого поїхав на Харків. 1 березня на казарму, де були курсанти, росіяни скинули авіабомбу. Під завалами опинилися сотні дітей. Тіло Влада знайшли на 9 день, а до того розпочати рятувальні роботи не було можливості через постійні обстріли.
- У Старокостянтинові Влад зустрічався з дівчиною, планували після закінчення навчання одружитися. Але доля розпорядилась по-іншому. Тепер Світлана разом зі своєю донькою Міланою стали для мене хоч якоюсь розрадою. Вони підтримують мене, а я їх.
А ще від Влада мені залишилася його улюблена собака. Доглядаю її і постійно думаю про сина. Я від нього бачила тільки підтримку і допомогу, заради нього жила і я, - каже Зіна Миколаївна.
Вічна пам'ять та слава ГЕРОЯМ
Фото з сімейного архіву
