Ще одна трагічна звістка надійшла у Старокостянтинівську територіальну громаду.Поблизу міста Кремінна, Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої із російськими загарбниками, за незалежність нашої держави загинув уродженець села Воронківці Денис Купріянов.
Денису було лише 28. Він ще не встиг створити сім'ю, одружити улюблену хрещеницю, допомогти мамі з ремонтом будинку, отримати водійські права, купити авто… Стільки всього не встиг… Він став ще одним янголом у небесному строю.
Денис народився та виріс у селі Воронківці. Тут закінчив школу і одразу подався працювати. Він мав золоті руки, та й хист до усього. Тому і займався ремонтами. У рідному селі його знали всі. Завжди позитивний, веселий та щирий, нікому не відмовляв у допомозі. А для своїх рідних він був усім: розрадою, помічником, підтримкою, натхненням, радістю.
"Він був мені хрещеним батьком, але більше другом, хоча ні, братом, більше братом, - розповідає племінниця Дениса Альона. - Він брав мене з собою всюди, а я довіряла йому усе на світі. Саме він провів мене у доросле життя, навчив спілкуватись, знайомитись, відстоювати власну думку та не боятись осуду оточуючих. Він витесував у мені стержень. Мені здається, що все, чого я досягла - завдяки Денису. І його мудрості. Знаєте, у нього завжди були цікаві книги: художні, наукові та філософські. Будь-яку тему він міг пояснити мені, дитині: чому так, а не інакше. А ще він був романтиком, який намагався показати мені красу та невинність природи, вчив у кожній миті життя бачити позитив та радість. Він і сам був суцільним позитивом. "Хіба це проблема? - казав він і посміхався. - Будь-яку проблему можна вирішити. Запам'ятай! І ніколи не здавайся!"
З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України Денис пішов у військкомат і попросився на фронт. Денис завжди хотів бути військовим, а так склалось, що в дитинстві він упав, отримав травму голови, а потім ще одну, тому і в армії не служив.
"І на війну міг би не потрапити через цю травму, та то не про нашого Дениса,- розповідає сестра Марина. - Знаєте, він був такий бешкетник, та, разом з тим, такий добрий, щирий. Певний час служив у роті територіальної оборони, а у січні вирішив піти на фронт.
"Я не можу сидіти вдома, ми маємо жити у вільній квітучій крайні. Хто, як не я?" Він був справжнім чоловіком. Вирішив - і зробив!".
11 січня він таки потрапив на війну. Він так вірив у перемогу, що просто не міг залишитись осторонь. То було його рішення.
Спочатку поїхав на 35 діб на навчання до Британії, а повернувшись, 3 березня потрапив на передову… У нього завжди все було добре, він не мав звички скаржитись або нити. Про службу особливо не розповідав, завжди жартував та вірив у перемогу. Денис був кулеметником, військовослужбовець з позивним "Живчик", який виконував найскладніші завдання безпосередньо на полі бою.
Біля Кремінної точилися важкі бої, побратимів прикривав кулеметник. Двічі фортуна рятувала Дениса. Дві контузії та дитяча травма голови давалися взнаки. З'явився нестерпний головний біль. Рідні почали благати хлопця звернутися до лікаря. Та Денис був невблаганний: "Я не готовий залишити своїх хлопців!"
У той страшний день, 21 березня 2023 року, рідні отримали звістку про те, що Денис Купріянов - безвісти зниклий. Сподіваючись на диво, вони чекали і ладні були повірити у що завгодно, тільки не у те, що їх веселий щирий бешкетник Дінька більше ніколи не повернеться додому.
На жаль, дива не сталося і уже на наступний день чорна звістка не оминула материнську хату. Гіркота від невимовної втрати… Пекучий біль, який пронизує, до якого не можна звикнути, який не можна пробачити… Сум… Сльози… Розпач…
Денис повернувся додому у домовині, під синьо-жовтим стягом, у рідне село Воронківці, яке він так любив...
