12 квітня єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Павло підписав указ про прийняття парафії (храму) Різдва Пресвятої Богородиці міста Старокостянтинова до складу Хмельницької єпархії Православної Церкви України.
Цьому передувало кілька мітингів, що відбулися у Старокостянтинові.
Акції проти російських церков розпочалися біля Свято-Воздвиженського монастиря, проте той і досі залишається у складі московського патріархату. А ось мітинги, які відбулися згодом біля храму Різдва Пресвятої Богородиці, закінчилися рішенням громади про перехід храму до ПЦУ: Відбулося це на зібранні біля храму, куди прийшли більше тисячі старокостянтинівців.
Аби дізнатися, як все було і що відбувається у церкві тепер, журналісти сайту поспілкувалися з головою парафіяльної ради храму Різдва Пресвятої Богородиці Юрієм Сторожуком.
- Юрію Олексійовичу, розкажіть будь ласка, як розгорталися події біля Свято-Різдво-Богородичної церкви?
- Відбулися збори релігійної громади Свято Різдво-Богородичної церкви. На зборах зареєструвалося 1278 людей. Одностайно було прийнято рішення про перехід церкви від мпц до пцу разом з передачею майна, що належить релігійній громаді. Громада запропонувала настоятелю храму отцю Василю разом з вірянами перейти до ПЦУ. Проте ми отримали відмову. Мене було обрано головою парафіяльної ради. Крім того, було обрано ревізійну комісію, яка зайшла в храм і засвідчила наявність експонатів та матеріальних цінностей, здійснила фото та відео фіксацію всього, що було в церкві та по всіх приміщеннях.
До складу ревізійної комісії увійшло сім чоловік – Василь Муляр, Раїса Шумова, Олена Журавльова, Тарас Проказюк, Григорій Михайлюк, Іван Закаблук, Олена Горохівська.
А далі в храмі відбулася перша за багато років служба українською мовою. Її провів настоятель Свято-Троїцького храму, благочинний Старокостянтинівського району ПЦУ протоієрей Степан і ще кілька священників, вони разом помолилися за Україну.
- Що Ви побачили, зайшовши до храму?
- Ми орієнтувалися, що має бути у храмі. Чесно кажучи звідти винесли практично все – лампадки, плащаницю, деякі ікони, від яких залишилися сліди на стінах. Й у вівтарі не було практично нічого.
Залишили іконостас і великі ікони, які не можливо було винести через їхній розмір.
Комісія опрацювала всі матеріали і склала акт про огляд і обстеження приміщення, на підставі чого було виявлено відсутність деяких цінних експонатів, які були передані Старокостянтинівським районним історико-краєзнавчим музеєм в користування Свято-Різдво-Богородичній церкві у 2003 році згідно акту передачі. Цей акт є в управлінні культурної політики та ресурсів.
Серед них: Євангеліє 1807 року ручної роботи, ікони Божої Матері 14-17 століття, срібний семисвічник, чаша для причастя (позолота, срібло, ХІХ ст.) та хрест. Усі ці експонати були передані особисто Василю Дронюку, під його особистий підпис для користування релігійною громадою. Але, на жаль, вони зараз зникли і ми не знаємо яка їхня доля.
Я мав особисту зустріч з Василем Дронюком, це було не легко зробити, повідомив йому про цей факт, на що він відповів, що ці експонати знаходяться «по людях».
З його слів я зрозумів, що ніхто не збирається їх повертати, тому ми готуємо заяву до поліції. Усі ці речі являють собою історичну цінність не тільки для міста, а й для країни в цілому.
- Кажуть, що серед знайденого у храмі була проросійська література…
- На стелажі для літератури було пусто. А на верхній поличці ми знайшли кілька екземплярів російської літератури. Серед знайденого, нічого нового, остання публікація датована 2012 роком. Я так розумію, все що новіше, десь евакуйовано. Знайдені книжки були про кіріла, про русь і таке інше. Тобто причетність до москви чітко прослідковується.
- Що відбувається у храмі після переходу? Чи проводяться Богослужіння?
- На даний час у церкві немає постійного священника. У окремі дні приїжджає правити священник з Красносілки отець Лаврентій. Він дуже цікава особистість, монах. А як він дзвонить в дзвони! Я ще не чув такого гарного дзвону!
Люди приходять до нього на службу. Прихожан на даний час ще мало, тому що служби не проводяться на постійній основі. Але люди йдуть, цікавляться.
Були прихожани і на Великдень, зібралося до сотні людей, приходили люди й на службу в неділю. Деякі старокостянтинівці кажуть: нам все одно, мовляв, який батюшка, це моя церква і крапка... Або таке: я прийшов в церкву, до Бога і мені не важливо. Інші вважають, що українською мовою їм зручніше чути молитви. Хай буде українською, ми ж живемо в Україні! Тобто деякі люди розуміють, деякі ще мають якісь свої переконання.
Але я упевнений: прихожани будуть. Основне, щоб з’явився священник при церкві, який наведе всюди лад. Думаю, це відбудеться вже у найближчі тижні.
Інша справа, що в церкві нічого немає. Немає навіть масла, щоб підлити в лампадки, щоб воно горіло. Реально вивезено все…
Ми подали документи в Хмельницьке управління релігії і культури. Сподіваюся, вони зареєструють нас, як релігійну організацію православної церкви України.
Обласний єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Павло уже видав указ, що храм Різдва Пресвятої Богородиці приймається до Хмельницької єпархії УПЦ. Тобто процес запущений.
- Чи були Ви серед активістів на мітингах біля монастиря? Чому тут вийшло, а там ні?
- Серед активістів мене не було. В монастирі вся складність полягає в тому, що священникам монастиря було передано майно за рішенням суду. За часів Януковича і Ядухи відбулися судові засідання і судовими рішеннями їм надано те майно на користування. Хоча жодних дозвільних документів на будівництво тих храмів, як і документів на земельні ділянки чи право власності в них немає. Тобто, фактично це рейдерське захоплення. І є ще одна проблема: згідно чинного законодавства позбавити їх права користування можливо в тому випадку, коли всі монахи дадуть згоду на це. Ми всі прекрасно розуміємо, що цього не буде, тому чекаємо державницьких рішень. На скільки я знаю, вони зараз активно проговорюються у Верховній Раді, тобто подаються законопроекти про заборону церков, які мають якийсь стосунок до москви. Ми сподіваємося, що це буде найближчим часом вирішено і ми будемо рухатися далі з монастирем.
Інша справа, що більшість громадян і вдала під час російсько-української війни розуміють, що Україна має бути українською. Держава, яка знаходиться у війні з росією не вправі утримувати на своїй території організації які куруются і фінансуються, чи мають стосунок до москви. Тому цей процес є логічним і правильним, і я думаю, що він скоро завершиться.
- Це була Ваша ініціатива - очолити парафіяльну раду?
- Чесно кажучи, до тих зборів я не розумів, що таке голова парафіяльної ради. Не розумів ні функцій, ні обов’язків, нічого. Дізнався про все вже після того як громада мене обрала. Мою кандидатуру внесли на загальних зборах, а я така людина, що особливо не відмовляюся. Якщо вже випала якась ноша на твої плечі, то треба це постаратися нести з честю до кінця. Власне цим і займаюся.
Але реально клопотів достатньо, багато питань з документацією, з обов’язками. У мене знаходяться ключі від церкви. Я церкву відкриваю, закриваю, займаюся господарськими справами. Мені допомагають прихожани Свято-Троїцького храму. На Великдень вони підготували церкву, прибрали усе. Відбувається взаємна співпраця. Отець Степан мені допомагає з документацією, скеровує, налаштовує, допомагає.
- Що буде далі?
- Зараз починається процес активізації переходу й інших храмів. У Воронківцях, наприклад, отець Андрій разом зі мною возив документи про перехід до православної церкви України. Знаю, по деяким селам отці та віряни вже от-от збираються перейти.
Далі, у храмі буде священник. Якщо йому потрібна буде допомога, я завжди радий допомогти. Далі він буде керувати церквою. У нього буде своє бачення розвитку церкви і приходу.
- А Ви і надалі будете опікуватися церквою, чи хоча б цікавитися її справами?
- Однозначно. Знаєте, я напевно до цього часу був не особливо релігійною людиною. Не дуже цікавився. Цей випадок змусив мене заглибитись в ці справи і якось більш-менш все усвідомити. Я б сказав, що серед священнослужителів є досить обізнані колоритні люди, з якими достатньо цікаво. Багато із них є духовними психологами, з ними цікаво спілкуватися і можна почерпнути для себе якесь зерно. Тобто від своєї нової діяльності я бачу лише плюси.
