Хвіртку до оселі Андрія Христича, який проживає у приватному будинку в Старокостянтинові, видно здалеку. На ній — вирізьблені з дерева лелеки. Біля оселі Андрія — майстерня. У ній на підставках рівні ряди інструментів — ножів і стамесок.
Хвіртку до оселі Андрій Христич зробив сам.
Ними він вирізає шкатулки, годинники, рами під картини, меблі, накладки на двері і навіть ікони.
Андрію — 50, і уже півжиття він займається художньою різьбою по дереву. 24 роки тому офіцер Андрій Христич, що проходив службу у Казахстані, побачив, як солдат Олександр Давиденко вирізає по дереву. Із зацікавленням спостерігав, як той працює. Згодом зрозумів основні принципи роботи і спробував різати сам. То була дощечка на кухню.
Давня назва нашого міста в дереві від Андрія Христича.
— У моєму арсеналі, — каже Андрій, — тоді був лише ніж-«косяк».
Далі зробив шкатулку, а першою серйозною роботою став журнальний столик з різними ніжками.
— Але у роки служби, — розповідає для Starkon.city різьбяр, — то було просто хобі. Та й часу, щоб сісти за це заняття, не вистачало.
Після виходу на пенсію я зняв приміщення для майстерні в Алма-Аті, аби мати простір для творчості.
У майстерні Андрія Христича набори ножів і стаместок.
Згодом Христич ризикнув і зробив більші геометричні конструкції — хвіртку з лелеками, різне ліжко. Люди це побачили, і почали звертатися до неговіркого чоловіка. Привозили йому буфети на реставрацію, а церкви почали замовляти рами для ікон. Невдовзі Андрій отримав благословення у одному з храмів та почав вирізати ікони.
Ікона Микола Чудотворця незавжди "давалася до рук"
— Вирізання самих ікон, — розповідає Андрій, — стало для мене одкровенням. Вірите чи ні, але ікону Андрія Первозванного я вирізав на одному диханні, менше як за місяць.
Ця ікона кликала мене у окремі години та дні. А якщо не кликала, та я приходив з нею працювати, нічого й не виходило.
Андрій - постійний учасник обласних та міських виставок і розпродажів.
Майстер каже, що у Казахстані один чоловік-різьбяр, з яким Андрій зустрічався кілька разів, розповідав, що після створення ікони з дерева часто втрачав сили, так, наче віддавав себе образам.
У званні підполковника Андрій повернувся до Старокостянтинова. І відразу вирішив розвернутися на повну.
— Я почав проглядати майстер-класи на ютубі. - Замовлень майже не було, та й мене у «рідних стінах» мало хто знав як майстра. До речі, я й сам ніколи не вважав себе майстром. Коли дивишся на роботи дійсно класних майстрів, відчуваєш себе невмілим немовлям. Працював для душі.
Шкода, що він досі стоїть у моїй майстерні, напевно тому, що у Старконі немає єпископів, - сміється майстер.
Сьогодні ситуація змінилася і Андрій Христич має замовників по Хмельниччині та Україні, тому частіше працює з готовими ескізами.
Ліжко вирізьблене Андрієм Христичем
— Але я люблю творчий пошук, і завжди знаходжу для нього час, — каже різьбяр.
Бере участь у міських та обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва, ярмарках-розпродажах. Буває, Андрій свої вироби дарує.
Спочатку майстер по художній різці по дереву працював у різних стилях, але наразі йому особливо близькі орнаменти рококо і українського бароко.
— Визнання, — ось моє щастя, — зізнається Андрій Христич. — Коли я бачу у людських очах подив, задоволення від того, що зробив, розумію — я відбувся, я можу, і стараюся працювати ще краще.
