На війні з російськими окупантами поблизу населеного пункту Роздолівка Бахмутського району Донецької області, 8 квітня, під час мінометного обстрілу, загинув мешканець Старокостянтинова Олександр Георгійович Ращупкін.
Сашкові віднині назавжди 32. Таким він залишиться для батька, сестри та брата. Таким запам’ятають його рідні та друзі. Навічно залишиться молодим чоловіком, мужнім воїном, сином, братом, хрещеним. За ним залишиться низка добрих справ і спогади близьких про добру чуйну людину.
Олександр народився 4 червня 1990 року в Старокостянтинові. Закінчив ЗОШ №4, яку любив усім серцем. З трепетом та ніжністю згадував учителів та однокласників, навіть у коротеньких розмовах з сестрою, допитувався: як вони там?
- Сашко завжди гарно вчився, та і навчання йому давалось легко, - пригадує сестра Ольга. - Він був таким відповідальним, що вставав о п’ятій ранку, аби зробити уроки та не підвести маму та вчителів. Добрий, щирий, слухняний та наповнений внутрішнім світлом хлопчик. Він був вірним другом, веселим, щирим однокласником, який завжди прийде на допомогу, – так про нього говорили товариші.
Мрію про військову службу хлопець виплекав саме тут, у рідному військовому містечку. Будучи патріотом ще з дитинства, сумнівів у власному виборі не мав, і перед початком повномасштабного вторгнення, за власним бажанням, уклав контракт з 44-тою артилерійською бригадою імені гетьмана Данила Апостола. Ніякі вмовляння чи переконання його не цікавили. Його позиція була твердою і беззаперечною. А невдовзі розпочалось повномасштабне вторгнення і Сашкові довелось відчути на собі усі «принади» та жахи війни. Інше життя розпочалося для усіх: і для Сашка та його побратимів, разом з якими боронили від окупанта спочатку Київщину, а потім Запорізький напрямок, і для рідних, і для усієї країни в цілому.
- Сашко завжди був безвідмовнийним, добрим, спокійним та поміркованим. Батьки виростили його в любові та всього навчили. Здається, він умів усе!. У нього не було не хочу чи не буду, було лише потрібно. А ще він умів дуже гарно готувати. І, уже будучи на позиціях, готував своїм побратимам різні смаколики. Старшому братові замовляв різні приправи, крупи, аби було смачно та вистачило на усіх. Брат передавав передачі, - продовжує розмову сестра загиблого Ольга, - а Санька частував усіх. Мовляв, не в усіх є кому гостинці передавати.
А одного разу зателефонував брату і попросив військову форму. Ні, не для себе. Для хлопчини, з яким служили пліч-о-пліч, бо той сирота, йому нікому допомогти, а змінного одягу потребує.
Та військові дії не вщухали, схід став «найгарячішою точкою» на мапі України. І Сашка переводять до 109 Окремого гірсько-штурмового батальйону 10 ОГШГ «Едельвейс». Спочатку відправляють на навчання, а потім дають 10 днів відпустки. Радості рідних не було меж: Сашко їде додому!
- Санька приїхав не один, а з побратимом, бо не міг залишити його святкувати новий рік в окопі, додому тому хлопцю їхати було далеко, от брат і запросив. Приїхав, як завжди, з подарунками: мені – величезний букет квітів, племінникові – ноутбук. Він такий був в усьому: завжди з відкритою душею та добрим серцем. Жив для усіх, усім хотів допомогти та зарадити. Племінники завжди згадують його, розповідають про ті найдорожчі моменти, які провели разом. А хрещениця Софійка й досі плаче, згадуючи як дядько колись на зарплатню накупив їй різних ляльок Лол, про які вона дуже мріяла. Сашко пішов роздавати буклети на вулиці, аби порадувати племінницю. Знаєте, як кажуть, є хороші, світлі люди, він був одним з них. Я душею відчула,- плачучи продовжує Ольга, - що це була наша остання зустріч. Жаль, сльози і відчай… Я так відганяла від себе думку, що ми вже більше ніколи не побачимось… А Сашко мені казав: «Не плач, рідненька. Усе буде добре. Ну хто, як не ми? Я мушу йти заради вас, щоб ви спокійно та мирно усі жили. У вас сім’ї, діти, ви повинні бути тут, з ними, а я мушу бути там»
Уже в середині січня боєць Олександр Ращупкін був на позиціях за 500 метрів від ворога. Старокостянтинівці разом з волонтерами ГО «Учасники АТО міста Старокостянтинів» передали Сашкові та його побратимам тепловізор. Так у них «з’явилися очі». На зв'язок виходив рідко, говорив мало, більше писав. Хлопцям було важко і морально, і фізично. Серйозні бої, холод і болото, але найстрашніше – втрати. Лише у березні Олександр виніс з поля бою близько десяти загиблих. Дуже важко переживав загибель побратимів,на полі бою, довелось відчути ціну кожної хвилинки життя. Прийшло усвідомлення: кожен новий прожитий день - вже маленька перемога. А для рідних у нього все завжди все було добре. Про те, якими силами і ціною військовим доводиться відстоювати незалежність і свободу України, розповідав зрідка і лише брату. Сестру та батька беріг та боявся хвилювати.
Якось,- розповідає сестра, - Санька зателефонував братові та попросив накупити усіляких речей та смаколиків для батька. Тільки попросив, аби всього було багато, дуже багато…
А сестра заходилася збирати братові передачу, хотіла теж порадувати хлопців домашнім та смачненьким. А ще хлопці попросили свяченої води та проскурок. Тож зранечку побігла у церкву. Поставила свічечку, молилася та просила здоров’я для братика. Уже майже виходила із церкви, та підійшла до образа і поставила свічку за невідомого убитого солдата. Ще тоді не знала, що та свічка горіла за її Саньку, найкращого, найдобрішого та найріднішого. Обіцяв батькові привезти дружину, народити онуків та жити разом у мирній квітучій країні. Та не судилося… Він пішов з життя неочікувано. Назавжди… Молодим… Пішов, не роздумуючи, як сам казав, захищати Батьківщину та найдорожчих у світі. Пішов, бо боявся, що війна прийде до рідного Старокостянтинова. Справжнім захисним щитом був Санька і для своєї родини. Люблячий та турботливий син, милий племінник з кошеням під пахвою, чудовий брат та уважний дядько, - таким запам’ятається хлопець найріднішим людям у світі.
Звістка про смерть стала великою трагедією не тільки для його рідних та близьких, - друзі й однокласники і досі не можуть змиритися з цією непоправною втратою. Для них усіх Сашко назавжди залишиться справжнім другом, вірним товаришем, людиною, яка завжди дотримувалась свого слова та у скрутну хвилину була готова підставити дружнє плече.
