Щоразу, коли зустрічаюся з переселенцями, які обрали для евакуації Старокостянтинів, серце щемить болем: скільки всього довелося пережити цим людям тільки через те, що вони українці - щирі, гостинні і вільні. Кожна історія вимушеного переселення під час війни є унікальною. Це втрачені мрії, час, улюблена робота, здоров'я, зв'язки з рідними та відчай від того, що нічого не можеш вдіяти. Це надзусилля знайти себе і влаштуватися на новому місці, знову побачити сонце і повірити у завтра. Наша співрозмовниця - Оксана Благодарна із Херсону. Разом з донечкою та батьками вона знайшла прихисток у Старокостянтинові.
Життя "до"
До повномасштабного вторгнення ворога в Україну у 37-річної жінки було кілька простих людських бажань - закінчити ремонт у новій квартирі, яку купили з чоловіком перед самою війною, народити ще одну дитину…
А тепер Оксана втираючи сльози зізнається: "Я маю одну мрію - щоб росії не стало!"
Розмова з переселенкою виходить хвилюючою. Ми часто зупиняємося, втамовуючи емоції та сльози, які стоять на очах і стискають горло.
Оксана працювала завідувачкою апте-ки, що розташовувалася у поліклініці Херсонської міської лікарні, а чоловік Максим - інженером у кампанії, яка обслуговувала банки.
Родинне фото Благодарних до війни
Херсонське життя було зручним і комфортним. За кілька десятків метрів у 10-поверхівці жили Оксанчині батьки, до яких подружжя разом з семирічною донечкою Веронікою перебралося на час ремонту у новій квартирі.
У мирному житті родина багато подорожувати і займалися активним відпочинком
Вони відпочивали на дачі, багато подорожувати, особливо любили Чорне море, таке тепле і недалеке від сонячного Херсону…
- Як добре було тоді, до війни. Родинний відпочинок, зустрічі з друзями, яких тепер розкидало по усьому світу, робота, моє захоплення рукоділлям,- згадує жінка.
Війна
Одна ніч змінила усе. Як і скрізь, окупанти почали бомбити аеродроми. Ракети летіли на Чорнобаївку, а це за 10 хвилин їзди від дому, де жили Благодарні. Здавалося, вибухи лунали скрізь і вже зовсім поруч.
- Це війна, збирайте речі і тікайте з міста, - кричала у телефон кума.
Ось що вдлаштував у Херсоні "руський мір"
І почалося - збори, паніка, черги у магазинах та на заправках, затори на дорогах. Потрібно було вирішити питання з роботою, спланувати маршрут, вмовити батьків…
- Доки ми збиралися, окупанти зі сторони Каховки почали обстрілювати трасу. Ми не встигли, шансу виїхати вже не було… Можна було їхати до батьків чоловіка, які мешкали у Херсонській області, але щось зупинило, і недарма, бо зовсім скоро село окупували орки. Словом, ми залишилися у Херсоні,- згадує Оксана. Вона розповідає, як узяла на себе відповідальність та прийняла рішення не зачиняти аптеку.
- У Херсоні закрилися майже всі місцеві аптеки, а наша фірма не місцева, з Дніпропетровська, і ми продовжували працювати. Кожен день виходили на роботу не знаючи, що буде далі.
Колектив Оксани Благодарної - дівчата залишилися в окупованому, на той час Херсоні, і продовжували працювати, допоки могли.
З 24 лютого до 2 березня на Антонівському мосту точилися важкі бої, наші захисники, як могли, стримували ворожу навалу. А з 2 на 3 березня ворог зайшов у Херсон.
- Того дня у аптеці було дуже багато людей! Вже під вечір я казала: ми зачиняємося, мені потрібно додому, у мене дитина! Але люди йшли і йшли. Відмовити не могла. А потім почула гуркіт танків. Такий бридкий характерний звук гусениць по асфальту. Десь під серцем забився страх. Навіть не страх, ні, якась безвихідь! У мене був такий стан, коли розумієш: вони йдуть по твоїй землі, а ти нічого-нічого не можеш вдіяти!
В той день Оксана так і не змогла потрапити додому, на вулиці лунали постріли, гула важка техніка. Разом з колегами вона ночувала у аптеці, а чоловік з донечкою та батьками залишалися вдома - у іншому районі міста.
Окупація
- Максим кожного дня ходив до міськради на мітинги. На вихідні йшла з ним і я. Телефони заради безпеки залишали вдома, орки почали їх перевіряти, і якщо знаходили національну символіку, арештовували. У місті почали зникати люди, у колишньому "витвирезнику" ворог влаштував пункт, куди звозили херсонців. Пам'ятаю, як ми кричали "Херсон - це Україна!", а поряд стояли танки із "зетками". Дула направлені на людей, окупанти напоготові. Наказ і все…
Збиралися на мітинги з друзями, йшли усі разом, дітей лишали вдома з батьками
Спочатку вони не стріляли, потім почали кидати шумові гранати. Ми збиралися у різних місцях. Крайній мітинг, на якому ми з чоловіком були присутні, був 13 березня 2022 року, у День визволення Херсону від фашистських загарбників. Було дуже багато людей. І тоді вперше рашисти почали стріляти в повітря, а далі…під ноги, а далі вже стріляли по людях!
У людей забирали автівки. Рашистів більше цікавили автомобілі на дизелі, бо у Херсоні вже не було бензину. Тому сім'я Оксани зберегла автомобіль.
Аптека, якою керувала Оксана Благодарна, працювала доки були ліки. Миколаївська траса уже була перекрита, товар доставити не могли. На свій ризик завідувачка власним транспортом збирала медикаменти з інших аптечних пунктів району, щоб далі допомагати херсонцям. А потім до неї прийшли.
- Прийшов чоловік, якого я знала 13 років. Директор страхової кампанії, з яким аптека співпрацювала по страхових випадках, людина, яку я, у тому, мирному житті, навіть поважала.
Перша його фраза була: "Не подумай, що я з'їхав з глузду. А далі…почав розповідати про те, що за кілька місяців тут буде росія і все зміниться. Він сказав, що буде міністром охорони здоров'яХерсонської області і запропонував працювати на орків, відкрити і очолити чотири аптеки… У мене був шок! Я так ридала! Ніколи б не могла подумати, що ця людина може таке пропонувати!
Херсон після звільнення орки обстрілюють дуже сильно...з усього, що в них є.
Хотілося плюнути у обличчя зрадника, але стрималася, подумала про дитину та сім'ю і зрозуміла: спокою тут мені вже не буде. В той же день я вивезла все з аптеки у інше місце нашої фірми, допомогла дівчатам налагодити роботу, забрала ключі від сейфів та дверей. Я залишила по собі пустку! І того ж дня ми вирішили виїжджати з Херсона. Дізналися, що відкрився виїзд через Давидів Брід, і вирушили в дорогу. Надумали їхати у Одесу, де живе моя рідна сестра, - з хвилюванням пригадує переселенка.
Евакуація
Вони нічого з собою не взяли. Лише дитячі речі, клітки з хом'яком та папугою та мурашину ферму. Батьки Оксани навідріз відмовилися їхати. І аргумент тут був один: батько сказав що не лишить цим тварюкам все, що заробив власною працею. А мама залишилася з ним, у батька були проблеми зі здоров'ям. Разом з батьками лишили вдома кота.
Виїжджали на власній автівці, разом з ними поїхала кума з синочком Данею.
- Ми проїхали 47 ворожих блок-постів. І це лише ті, на яких зупиняли та оглядали авто. Чеченці, буряти, російські військові, багато днр-рівців, які розмовляли українською і казали: "а що це ви тікаєте, дітей вивозите, у нас це з 2014 року, наші діти звикли!"
Я хотіла кричати у відповідь… Це ж ви принесли цей вбивчий руський мір! Але заради рідних трималася як могла. Ми заховали телефони під сидіння у машині, рука не піднімалася викидати дорогі мені фото… На одному блок-посту, де нас дуже пильно оглядали, я таки не стрималася. Окупант запитав мене, чому я сумна, і попросив усміхнутися. "Усміхнутися? - заволала я. - Ви знущаєтеся! Ми ні з чим їдемо з власного дому, я не знаю що нас чекає і чи залишимося ми живі!" У авто тоді всі завмерли. Тепер ми дійсно не знали, чи житимемо.
Діти всю дорогу співали "Червону калину"
- Проїжджайте, - сказав окупант і наче відсахнувся від мого крику. А коли ми приїхали на перший український блок-пост і побачили наших хлопчиків, емоції зашкалювали, ревіли всі, а діти співали "Червону калину". То було щастя від того, що вибралися і вижили!
У Одесі Благодарні не залишилися. Дорогою дізналися, що ракета влучила в одеську багатоповерхівку і забрала життя цілої сім’ї.
Старокостянтинів
На Набережній, коли можна намалювати все, що хочеться
Тоді виник новий план - Хмельниччина, Старокостянтинів, де жили двоюрідні сестри Оксани, які кликали Благодарних до себе. Так розпочалося їхнє життя у тилу.
Чоловіку Максиму запропонували роботу в Одесі, і він поїхав до своїх батьків, які на той час змогли виїхати у Одеську область. А Оксана з кумою та дітьми залишилася. Спочатку жили разом з сестрою - 8 чоловік у однокімнатній квартирі. Згодом перебралися у іншу квартиру сестри, у якій до цього жили квартиранти.
Перша після евакуації зустріч подружжя у Старокостятиові
Картина, яку Оксана Благодарна вишила і подарувала родичам в Бельгію
-Тут, у Старокостянтинові, живуть просто неймовірні люди! Нам постійно хотіли допомогти. Мої любі сестрички та їх родини дали нам прихисток, допомогли у найважчі хвилини життя!
Неймовірні краєвиди Старокостянтинівщини... і хвилини спокою
Оксана від усього серця дякує за добросердечність, чуйність та підтримку мешканцям міста: дівчатам з магазину "Секонд Хенд", які допомогли речами і досі підтримують постійно, Лесі, яка віддала речі своєї доньки і за холодильник, Юліані та дівчатам з кінотеатру "Мир", які дали речі, білизну, посуд першої необхідності і іграшки дітям, Сергію, який подарував пральну машинку, Олександру - за телевізор, Андрію - за клітку нашому папужці, Андрію, який подарував письмовий стіл донечці для навчання. А ще - Міськрайонному благодійному фонду "Карітас м.Старокостянтинів" і всім його співробітникам за можливість відвідувати цікаві дитячі розважальні і навчальні заходи, Костелу Іоанна Хрестителя, Червоному Хресту і Територіальному центру Соціального обслуговування, місцевим волонтерам за чудові продуктові набори.
Переселенка Оксана Благодарна допомагає захисникам-землякам, Сергій Жмурко передав їй бінокуляр для воїнів
Оксана вдячна Сергію Петровичу Жмурку і ГО "Учасники АТО міста Старокостянтинова" за надану допомогу в закритті збору на бінокуляр хлопцям 61 ОМБР. Так, тут, у Старокостянтинові, переселенка активно волонтерила, ходила плести сітки, допомагала воїнам, які на передовій, організовуючи збори на необхідні потреби. Потроху жінка заспокоїлася, навіть повернулася до своєї улюбленої творчості - вишивала, в'язала, гуляла з донечкою міською набережною і водночас розуміла: уже ніколи не стане такою, як була раніше, і не забуде пережитого.
Після звільнення Херсону у Старокостянтинів приїхали і Оксанчині батьки. Там стало дуже небезпечно, від обстрілів руйнувалися будівлі, ракета вцілила у сусідній будинок, в квартиру однокласниці Оксани, і батько погодився на переїзд, хоча вірить - це не на довго і дуже-дуже хоче додому.
Тут, у Старокостянтинові, Оксана знайшла роботу за спеціальністю
А Оксана знайшла роботу за фахом. Почула від сестри про пошук фахівця в нову аптеку, прийшла на співбесіду і чесно сказала: я переселенка, не знаю чи залишуся тут надовго. "Головне, ви фахівець і щира людина!" - почула у відповідь Тепер вона працює у новій аптеці Старокостянтинова - Аптека 3 І.
Оксана зізнається: у Старокостянтинові їй добре і комфортно, але серце залишила у Херсоні. Тому в душі постійно живе страх: а раптом ті таргани зайдуть у Херсон знову?! Та з кожним новим днем сходить сонце і з'являється нова віра - добро переможе, і вони усі повернуться додому.
Постскриптум.
Коли створювалася ця публікація, рашисти підірвали Каховську ГЕС. Ми запитали у Оксани, чи телефонувала вона знайомим херсонцям, чи знає що зараз відбувається у населених пунктах Правого та Лівого берегу. Оксана розповіла, що у Олешках будинки повністю затоплені, зв'язку із тамтешніми знайомими немає. Але від інших друзів знає, що окупанти не випускають людей, які хочуть врятуватися. У Херсоні підтоплені два райони - Корабельний (острів) та річного порту.
- Люди перебираються у Таврійський район, де наші будинки. Туди вода не дістала. Живуть разом, по кілька сімей у квартирах багатоповерхівок, рятуються та рятують інших. Розумію, що будуть наслідки, адже всі водонапірні станції знаходяться внизу. Наразі всі розуміють, що це катастрофа, і що Херсон може залишитися не лише без води, але й без водовідведення. Цього ми боїмося найбільше. Знаю, що пустили евакуаційні потяги, але багато людей залишаються у місті і допомагають один одному, - каже Оксана.
Фото: з сімейного архіву Оксани Благодарної, Starkon.city
Публікація та відео підготовлені за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Starkon.city і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
