Ірина Мініх — адвокат і депутат міської ради Старокостянтинова — провела тиждень у Польщі. І знайшла там містечко чимось схоже на Старокостянтинів. Навіть назва подібна — Константінов. Побувавши там, депутат прийшла до висновку — вдома, звичайно, краще, але в гостях розумієш, що управляти громадою можна розумініше, ніж у нас.
Ірина Мініх разом зі своїми колегами, представниками місцевого самоврядування з Хмельниччини та Житомирщини переймала польський досвід у розвитку територіальних громад. На прикладі чотирьох гмін (громад) учасникам проекту, організованого Польсько-американським Фондом Свободи, показали життя у польських містечка та селищах зсередини.
Багажем вражень після не туристичної подорожі Ірина ділиться з читачами Starkon.city.
Великі польські міста не вражають, вражають — маленькі
— Скажу відразу, — починає розмову Ірина, — у такій подорожі по обміну досвідом я була вперше. Тобто не як турист, який споглядає королівські палаци та собори. Це була Польща без прикрас.
Потрапити у проект Ірині допомогла засновниця громадської організації «Розвиток громад» Тетяна Василик із Шепетівки.
— Я відразу погодилася, — каже Ірина, — люблю пізнавати нове, особливо у тому, чим цікавлюся. До речі, проект повністю оплачував Фонд, ми ж платили лише за дорогу.
Навчання було інтенсивним.
Тож, п’ятнадцять українців, серед яких були голови об’єднаних територіальних громад, сільські голови, заступники голів, помічники депутатів по мажоритарних виборчих округах, депутати, приїхали в промислове місто Лордзь, у воєводстві якого й провели насичений робочий тиждень.
У Польщі діє програма ревіталізації - відновлення до життя старих приміщень.
На питання, що вразило Ірину у одному з найбільших міст Польщі, жінка відповідає просто: майже нічого!
— Мені здалося, що я йду по Львову — схожі будинки, вулички, дороги, бруківка. І бомжі, які пляшки збирають. Українські великі міста не менш розвинені ніж польські, а ось глибинка.
Лодзь дуже схожий на Львів.
У Польщі 1600 сільських гмін. Ірина відвідала чотири з них. Почала свою розповідь з Бруйце.
— Це одна з найбідніших. Гміна об’єднує навколо себе дев’ять сіл. У самому Бруйце 1200 населення, по всій гміні шість тисяч. Тобто Бруйце — велике селище на кшталт нашого Острополя. Але ця територія жодним чином не нагадує сільську місцевість. Тут класні дороги, тротуари, денне і нічне освітлення, зручна транспортна розв’язка, сервісні центри, баки для роздільного збору сміття, склепи ( маленькі магазинчики) та всі блага цивілізації. І це в бідній гміні.
Польські гміни — це як наші ОТГ? Ні, не зовсім
— Перед тим, як розповісти про відвідини гмін, — каже Ірина, — варто внести кілька деталей щодо Польського адміністративного устрою взагалі. Місцеве самоврядування у Польщі як і в Україні — трирівневе. Перша ланка — це гміна (об’єднана територіальна громада), друга — повіт (районний центр) і третя — воєвудста (області).
У Польщі громади, у тому вигляді, які існують зараз, утворилися ще за радянських часів, а коли в 1999 році комуністична система впала, відбулося просто укрупнення воєводств — з 49 до 19.
Так яскраво виглядає приміщення міської ради у Макуві
Гміни там ніколи не створювали добровільно, це була зміна адміністративного устрою на законодавчому рівні і вона відбулася одночасно по всій Польщі. Цим займалися фахівці. Там ніхто не об’єднувався під голову адміністрації чи ради чи під політика, і нікому не давався карт-бланш на кілька років.
До школи по всіх селах дітей, як і у нас, збирає шкільний автобус. На ньому ж діти повертаються додому. Але є відмінність: школярів у автобусі завжди супроводжує вихователь, який за них відповідає.
Польки співали для нас українських пісень.
Саме у Бруйце нас зустрічали з пірогами (варениками), а польські домогосподарки співали українських пісень. Були навіть танці у сільському клубі.
Це сучасне європейське приміщення, де працюють гуртки, є зали для проведення днів народжень, хрестин та весіль, як надаються для сельчан безкоштовно, і кухня, де можна приготувати страви.
В усіх гмінах є медичні центри здоров’я, які працюють по принципу наших сільських медичних пунктів, тобто надають первинну медичну допомогу. У польських центрах здоров’я обов’язкового працює терапевт, стоматолог, у деяких є гінеколог. Якщо ж людині потрібне оперативне медичне втручання, то викликають швидку і везуть до лікарні повіту.
Делегація з України - у пожежній.
В кожній гміні обов’язково є стражі (наші пожежники). Це бригада із сучасними пожежними машинами, які належать громаді, але самі рятувальники працюють суто на добровільних засадах, щоправда проходять спеціальне навчання, а часи чергувань їм оплачує роботодавець з основної роботи.
Тамтешні сільські жителі зовсім не схожі на українських сельчан.
Може через те, що їм не треба одягати гумові чоботи, бо немає калабань, а поля обробляють фермери. Тобто, вони живуть звичайним міським життям.
У Макові– центральному містечку ще однієї гміни – сільська рада – це яскрава розфарбована будівля.
Ми запитали, чому так. Виявляється, поляки рахують, що місцева влада має налаштовувати людей на позитив.
Там немає інтенсивного руху транспорту, але все ж таки лежачий поліцейський є. Це кількаметровий шмат викладеної бруківки на невеликому підвищенні. Нічого особливого, але автомобіль має плавно зменшити швидкість. Є чому повчитись і нашому місту в сільської громади Польщі.
Лежачий поліцейський на дорозі біля сільської школи.
Одна з чотирьох гмін, де побувала Ірина — Константінов, приміське містечко біля Лодзю. Про нього розкажемо трохи більше.
У польському Константінові думають наперед
— Константінов Лодзький для мене — це в чомусь прототип Старокостянтинова. У нас теж Хмельницький під боком. Хоча Константінов менший — у ньому 17 тисяч жителів.
Скромна сесійна зала без системи "Рада".
Це місто є центром гміни, яка об’єднує кілька сіл. Місто впорядковане і уміє заробляти самостійно. Нашій громаді і депутатам варто поїхати туди за досвідом.
— Щорічно ми у Старокостянтинові, — розповідає Ірина, — застверджуємо план соціально-економічного розвитку, який розроблено лише на один рік і таким чином вдається вирішувати лише поточні питання життєдіяльності міста і то не всі. А потрібна перспектива, хоча б п’ять років. Її повинна бачити влада і люди.
На міських очисних спорудах
Вуйт (сільський голова) міста Костянтинів, з яким зустрічалися, — цікава особистість. Це вже не молода, але досить сучасна обізнана людина.
Він нам розповів, що польським містам і селам в свій час дуже допоміг Євросоюз. За його гроші і Констянтінов реалізував кілька програм з благоустрою, ремонти доріг, енергозбереження.
Будинок вуйта.
— Але слухаючи вуйта, ми розуміли, — продовжує свою думку Ірина, — треба уміти вірно розприділяти і вкладати кошти. Для цього й потрібне перспективне планування. Мовляв, ми ж вдома плануємо, коли зробимо ремонт чи купимо авто тощо.
Як у Константінові дбають про благоустрій міста
— Не треба вирізати всі дерева, — розповідають поляки, — просто дбайливо доглядати за живими, а молоді підсаджувати. Потрібно, аби була достатня кількість лавочок. А ще знаєте, у парках польських містечок є такі цікаві новинки — маленькі озерця, обрамлені природнім очеретом. Туди запускають рибу, наприклад коропа, і біля них завжди багато людей. На зиму спускають і затягують плівкою, — розповіла депутат.
Тобто виділяють зелену зону, ставлять столики, мангали, баки для сміття. І місця там не можна захопити! Людям потрібно створити умови. І вони зрозуміють, і будуть зберігати зроблене. І це не коштує мільйонів. Це елементарно.
Їздили українські чиновники та депутати й на міські очисні Константінова. Це не нові очисні, а відреставровані, але все комп’ютеризовано, у них вкладені європейські кошти та кошти міста.
Кабінети польських чиновників
— Ми були в залі засідань. Все просто. Ніякої системи ради, голосують підняттям руки, але поіменно, відеофіксація не ведеться, лише аудіофіксація. Люди виважено підходять до тих, кого обирають. Є довіра.
Буфет у приймальні міського голови
Якщо рада вирішує виділяти на певній території земельні ділянки під житлову забудову, то спочатку туди ведуть дорогу, розбивають вулиці, роблять освітлення, і лише потім роздають ділянки. Як правило, ділянки такі як у нас, по 10 соток.
Кабінет міського голови маленький, але все прозоро: у приймальній буфет, в якому бокали, філіжанки для кави. Усім зрозуміло, що міський голова має достойно приймати делегації.
У Костянтинові прості містяни можуть розпоряджатися частиною бюджету
— Тема громадського бюджету і для нас не нова, — стверджує Ірина. — Вона на слуху. У Старокостянтинові депутати вже намагалися з ним працювати, але питання було не допрацьоване і не усім зрозуміле. Сподіваюся, що ми до нього повернемося.
Вуйт - немолода обізнана людина.
Але про Константінов. Що таке громадський бюджет там? Це частина коштів — не більше 1-1,5 відсотка — які з бюджету міста виділяються під програми, що ініціюються самими жителями.
І ними могли скористатися не менше 15-20 чоловік. Саме через програми громадського бюджету впорядковуються сквери, встановлюються лавочки, створюються ті ж зони барбекю.
Проведемо аналогію — у Старокостянтинові міський бюджет на 2018 рік більше 400 мільйонів, власних надходжень маємо 160 мільйонів. Якщо їх взяти за основу, то маємо 1 мільйон 600 тисяч гривень на громадський бюджет. За рахунок цих коштів можна зробити справи, що несуть користь громаді. У Хмельницькому це вже працює.
До речі, голосують за громадські проекти у Константінові жителі міста. У Польщі люди досить активні — і молоді, і старшого покоління. Проект, який набирає найбільше голосів, у наступному році реалізуються обов’язково. Це притаманне для більшості міст Польщі.
Як поляки запрошують інвестосторів
— При зустрічі вуйт Константінова нам відразу сказав: можна ділити бюджет, якщо є надходження. Це ж у свій час пояснив людям.
Константінов не просто відкритий для інвестора, у місті є всі умови для того, хто хоче мати тут справу.
План земельних ділянок у зоні, яку підготували для інвесторів.
Все має бути на рівні — навіть у тому, як зустріли, провели, налили чаю, які спеціалісти закріплені за інвестором. До речі, представники ради ведуть інвестора від початку до кінця, допомагаючи вирішувати як побутові питання, так і отримання різноманітні дозвільні документи. Константінов Лодський відвів 60 гектарів землі під промислову зону. Щоб люди це зрозуміли і підтримали проект (противників було досить), вуйт ходив по дворах і пояснював те, що сказав нам.
Але що це за 60 гектарів? Територія знаходиться буквально у місті (як від центру Старокостянтинова до молокозаводу). В свій час до цієї чистої ділянки землі підвели освітлення і зробили дороги, тротуари, автостоянки. Сьогодні 30 гектарів вже забудовано, на них працює понад 20 підприємств. Це заводи, фабрики, майстерні. 30 гектарів ділянок з благоустроєм чекають нових інвесторів.
До речі, про екологію мова навіть не йде. Люди довіряють підприємствам. Закони діють таким чином, що без повних екологічних висновків у місто не зайдеш.
Зате сквер Шевченка у Старокостянтинові кращий
— На мене казали патріотка, — усміхається Ірина, — але я справді переконана, що наш Старокостянтинів — європейське містечко і в багатьох аспектах не гірше польського прототипу. Я там активно розповідала про наше місто. Звичайно, у нас не такі класні дороги, тротуати. Все інше — майданчики в школах, місця відпочинку — є.
Ірина патріотка: каже, на гостинах добре, а вдома краще.
Щоправда, у школах там дійсно комфортніше. Інтерактивні дошки в кожному класі, діти з планшетами. У шкільних коридорах всюди лавочки. Діти сидять, спілкуються, немає біганини і хаосу. І головне, це не вартує великих коштів. Такі лавочки можна зробити на трудовому навчанні.
У Константінові — звичайний парк, вуйт розповів, що на його благоустрій витратили 2 мільйони злотих. Вважаю, там не зроблено нічого особливого, наш сквер Шевченка значно впорядкованіший. Просто вирізали старі дерева, посадили поряд молоді, поставили лавочки. Ось кажуть, наш міський парк застарів, але можна обійтися невеликими коштами, щоб його відновити.
