Війна посилює тривожність за рідних і близьких. Щодня кожен з українців переживає страх за долю найрідніших людей. У кожного він проявляється по-різному, але втамувати може його не кожен. Журналісти газети запитали про страхи старокостянтинівців під час війни.
Наталя Луцюк
- Безпосередній мій страх, який виник під час війни, це страх за моїх дітей. Коли усвідомила, що в Україні справді розпочалася повномасштабна війна, то перша думка була, як рятувати дітей, куди сховати від усього цього. Це був найбільший страх у моєму житті.
Сьогодні, коли війна уже триває більше року, виникає ще один страх того, що наші діти звикають до війни. Страшно говорити, але колись в майбутньому я буду казати, що мої діти - це діти війни. Усвідомити це дуже важко, але це факт і наша реальність сьогодення. Тож лише сподіваюся на швидку перемогу, дякую нашим збройним силам, найкращим у світі, і вірю у щасливе майбутнє наших дітей.
Олена Шмагалова
- Найбільший мій страх, що виник під час війни - втрата моєї сім'ї. Те, що для мене і для кожного громадянина України є найдорожчим.
Я не можу навіть уявити ту біль, яку доводиться переживати тим, хто втрачав рідних та близьких на цій війні. Я роблю все можливе, щоб зберегти свою родину: дитину, чоловіка, батьків, рідних. Хочу, щоб вони завжди були поруч зі мною.
Віта Сулейманова
- Найбільше, що мене страшить та хвилює у ситуації, яка склалася натепер в Україні - це здоров'я та майбутнє моїх дітей. Болить серце за усіх дітей, адже ніхто не знає, як пережита ними війна, може вплинути на їх психологічне здоров'я.
Ольга Крюк
- Справжній страх був у перші дні війни, коли ніхто не знав що робити, куди бігти, як рятуватися. Сьогодні таке відчуття ніби уже і звиклась з думкою про ситуацію і страх уже не такий, але все одно переживаю за дітей, онуків. Радує, що ми всі разом і можемо підтримувати один одного.
Олег Собченко
- Знаєте, кажуть, що чоловіки зазвичай на екстремальні ситуації реагують з холодною головою. Але коли почалася війна, у мене певно було більше страху, аніж у моєї дружини. Я хотів зробити так, щоб мою родину не зачепила війна, хотів врятувати від переживань та всього того, що коїлося у нашому місті та країні. Найбільший страх був за дітей, котрі були налякані і не розуміли, що діється. Так боляче, що наші діти сьогодні змушені усе це переживати. Хочеться швидкого миру та спокою у кожній українській родині.
Ольга Вільковська
- Знаєте, на початку війни я мала так багато страхів! В голові гула та клята тривога! А тепер ось стала помічати за собою нову особливість: я зовсім не боюся! І уже це мене трохи бентежить. Звичайно, хвилююся за дітей та онуків, племінника, який воює на передовій. Але страху немає, може, я його акумулювала у злість та допомогу ЗСУ?
Віктор Первак
- А що боятися? Треба жити з Господом, молитися за воїнів, просити для них підтримки та допомоги і допомагати самим. Інакше нам цю війну не виграти...
Сніжана Боренко
- А давайте не боятися! Просто тримаймося один одного і знаємо - Перемога вже скоро!
Публікація та відео підготовлені за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Starkon.city і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
