Анна Побережняк розповіла для Starkon.city історію листа, якого знайшла у бійців 130 окремого розвідувального батальйону оперативного командування «Захід». Його написала її десятирічна донька Анастасія.

— Ця поїздка була виснажливою. Два буси з волонтерами в дорозі застали усі пори року — і весняне сонце, і зливу, і вітер, а ще — мороз, сніг та ожеледицю. Але я відчувала — мені потрібно на схід, — розповідає волонтерка Анна Побережняк.

Ми відвідали та завезли подарунки вихованцям шкіл-інтернатів, будинку дитини, бійцям восьмого окремого полку спецпризначення, 80 окремої десентно-штурмової бригади.  Але візит до 130 окремого розвідувального батальйону оперативного командування «Захід»  я запам’ятаю на все життя.

Анна Побережняк стала волонтером після загибелі брата в зоні АТО. Олександр Яроцький загинув в листопаді 2017 року від кулі.

— Брат завжди мені казав, що волонтерів не вистачає на фронті. — розповідає Анна Побережняк

І я давно хотіла поїхати на схід. Проте довго вагалась. Ще й мама відмовляла.

Але 16 березня Аня таки наважилася — разом із волонтерами Анатолієм Потербою і членами громадського об’єднання «Яворина» поїхала до бійців. До речі, з нею поїхала і мама Валентина Яроцька, яка після загибелі сина постійно хвилюється за рідних.

Емоції переповнювали усіх - бійців і волонтерів З особистого архіву

Після чаювання бійці 130 окремого розвідувального батальйону надали волонтерам кімнати для відпочинку. Анні з мамою дісталася кімната командира.

- Я зайшла туди і побачила вологі очі мами та інших волонтерок, -  розповідає Анна. – Вони стояли біля стіни і щось читали.

Аня підійшла ближче і  її серце защемило.

Усі читали листа. Він був прикріплений скотчем на стіну поруч із прапором. Анна теж почала читати:

«Я маленька дівчинка, що мешкає у Старокостянтинові, — розпочинається лист. — Дякую тобі, солдате, за тепле ліжко, гарячий супчик та мир у моїй оселі. Щоранку, прокидаючись, простягаю руки у небо, Господа благаю, повернися живим. Не дочекавшись свого хрещеного з проклятої війни, прошу у Бога: ти тільки повернись. Передай усім воїнам вітання».

Дитячий лист командир прикріпив на стіну - поряд з прапором. З особистого архіву

— Мене так зворушили дорослі слова тієї дитини. Я плакала. Але дочитую до кінця і бачу підпис — Анастасія Побережняк, 8 школа, Старокостянтинів.

— Це ж моя дитина, це ж моя Настя! — вигукнула тоді Аня. І сльози уже було стримати неможливо.

Читайте також: Чому атовець зі Львова шукав у Старконі школяра, про якого не знав нічого окрім імені

Командир бригади назвав це фантастикою. І розповів, що довго беріг цього листа. Він для нього особливий. Вдома бійця чекає дворічний синочок. І читаючи цей лист, він завжди згадує про нього.

— Донька нічого не розповідала мені про той лист, — каже Анна.- Проте зараз я зрозуміла цінність дитячих листів і наскільки вони важливі воїнам.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися