У спогадах дядька Леоніда - щасливе хлопченя, бігає по селу, регоче, катає діда-інваліда на колясці, та так швидко, що рідні хвилюються за старенького… У згадках сестри Олі - спокійний терплячий братик, який, попри те, що молодший, завжди захищав та підтримував. І те, як каталися разом на конях з возом, їздили по селу доки батько-їздовий не бачив…
Батьки, сестра, дядько, уся родина досі не вірять, що їхнього доброго, щирого, відвертого Толіка уже немає...
Анатолій Петрович Тележинський, старший солдат, старший механік, водій гірсько-штурмового взводу гірсько штурмової роти гірсько-штурмового батальйону загинув 4 жовтня 2022 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Нова Кам'янка Херсонської області. Анатолію назавжди залишилося 22.
Ми говоримо з рідною сестрою загиблого захисника Ольгою.
- Він хороший був, дуже хороший! - каже молода жінка. І у цих словах скільки всього: почуттів, спогадів, болю.
Анатолій народився у селі Мальки. Сім'я жила небагато, усе хлопцеві давалося нелегко. Але він був спритним, кмітливим. Після школи подався вчитися до Грицівського профтехучилища, де здобув професію тракториста. По ззакінченню навчання у село не повернувся- підписав контракт і пішов служити у 128-му Закарпатську окрему гірсько-штурмову бригаду.
Анатолій з сестричкою Ольгою
Згодом потрапив у АТО. Пройшов там кілька ротацій, а коли розпочалося повномасштабне вторгнення - був в строю, завжди там, де гаряче...
Ольга пригадує: скільки запитувала брата-воїна про війну, нічого не хотів розповідати. А під час відпустки, за місяць до загибелі, коли сестра знову торкнулася цієї теми, завжди спокійний Анатолій розкричався:
- Ну що, що ти хочеш почути? Як хлопців ховаємо?!. Ось сидиш з братиком (так Толік називав побратимів), вечеряємо разом, спимо поряд, про щось говоримо, мріємо, а завтра його уже… немає! Як рятуємося від вибухів, зариваючись у землю?
"А у мирному житті Анатолій дуже любив рибалити: без риби додому ніколи не повертався. І спортом займався: боксом та боротьбою захоплювався з училища…" - мов ті коні, скачуть розхвильовані спогади Ольги.
У відпустку Анатолій приїхав на свій День народження - у вересні 2022 року. Ті 10 днів вдома минули так швидко, не зогледілися рідні, як потрібно було знову Толю з дому проводжати. А він, - згадує Оля, - їхати не хотів.
- Я дуже злилася, коли він так просто промовляв ті слова. А тепер розумію: відчував, що приїхав попрощатися.
"Дуже добрим був наш Толік,- згадує про хлопця дядько Леонід Павлович,- бувало, говорю з ним, даю якісь настанови, а він не перечить, вислухає, а потім киває: добре, дядю, добре! А ще… От часто чую, що загиблі захисники рідним казали: все, мовляв, буде добре… А наш Толік такі надії ніколи не давав. Казав, треба боротися, але й те, що це все швидко не закінчиться…
Леонід Павлович розповідає: 30 вересня 2022 року зв'язок з Анатолієм обірвався. Боєць попереджував: це означає, що вони пішли у штурм. Він загинув 4 жовтня, але рідним повідомили про те лише 16-го...
Не лікує час рани… Не можуть оговтатись від горя батько і мати, а сестра каже, що не встигла на його похорон, бо була в лікарні, не бачила як засипали землею домовину, і тому досі чекає брата з війни.
Дядько Льоня розповідає - тепер родина здійснює те, що запланував Анатолій: відбудовують батьківську хату.
- Він дуже хотів відремонтувати батькам хату, а ще одружитися і побудувати свій дім.
Такі та схожі земні бажання мали й інші молоді хлопці, які віддали своє життя за кожного з нас.
Тому шануймо їхню пам'ять, бережімо в серцях їхні слова та вчинки.
Вічна слава Героям! Слава Україні!
