Рік тому, вперше, у Старокостянтинівській дитячо-юнацькій спортивній школі розпочала роботу секція з художньої гімнастики. Молодий тренер Катерина Смолова, опублікувавши оголошення у соцмережах про набір до секції, за 2 дні отримала повідомлення від 60 бажаючих займатися цим видовищним видом спорту. Сьогодні у секції займається 40 діток від 5 до 15 років. Вихованці Катерини Смолової уже мають перемоги у змаганнях різного рівня. Вони стали ковтком свіжого повітря для талановитого тренера, від своїх діток вона черпає сили для нових звершень.
Starkon.city зустрілися з Катериною Смоловою, аби вона розповіла, як це приїхати у нове місто і розпочати все з нуля, яке місце у її житті займає художня гімнастика, про що мріє і чим пишається.
Катерині 24, вона родом із Черкас. Навчалася в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, де отримала спеціальність тренера. Згодом закінчила магістратуру, має ступінь магістра реабілітолога .
Навчаючись в університеті, Катерина познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, він родом зі Старокостянтинова. Хлопець працював у сфері ІТ і проживав у Хмельницькому.
- У 2020 році я закінчила бакалаврат і переїхала у Хмельницький до хлопця. Він сам програміст, тут проживав і працював. Потім вступила в магістратуру, яку закінчила за місяць до повномасштабного вторгнення росії. З початком війни мого чоловіка призвали до лав ЗСУ і він розпочав службу у Старокостянтинові. У мене не було іншого виходу, як їхати за ним.
У Старокостянтинів Катя приїхала на початку війни. Звичайно, розпочала шукати роботу, але війна внесла свої корективи.
- Перші місяці війни, у людей паніка, нерозуміння, що буде далі. Я бачила, що тут нема роботи, нема нічого, чим би я могла займатися. Тоді я вирішила їхати у Польщу. Думала, там зароблю гроші, приїду і буду щось шукати. Доки була в Польщі, свекруха вирішила мені допомогти знайти роботу. Вона пішла по школах міста, пішла і у спортивну школу. Казала: можливо пощастить і хтось тобі зателефонує.
У середині літа Катерина повернулась до Старокостянтинова, а за місяць до неї зателефонувала Тетяна Скрижевська, директор восьмої школи та Майя Булавко, директор спортивної школи.
- Якраз кінець вже літа, серпень, і до мене зателефонувала Тетяна Михайлівна з восьмої школи та Майя Савівна. Обидві в один день.
Я повинна бути і вчителем фізичної культури, і тренером з художньої гімнастики.
Досвідчені педагоги заспокоїли Катерину, запевнивши, що вона зможе працювати у двох школах відразу. І таким чином вона рік пропрацювала, поєднуючи роботу у восьмій школі і у спортивній.
- А цьогоріч я звільнилася з восьмої школи. І тепер просто тренер з художньої гімнастики.
Скільки себе пам’ятає Катерина, то вона завжди була у спортзалі.
- У спортивну залу нас із сестрою-близнючкою привели батьки і запропонували цей вид спорту. З трьох років я працювала по три-чотири години в залі, шість разів на тиждень. 15 років займалася художньою гімнастикою. Рік за роком отримувала розряди. Наразі я кандидат у майстри спорту. Хотіла, звісно, майстра спорту, але для цього потрібно було виїжджати на змагання за кордон. Коштів для таких змагань не було, вони дуже дорогі. Тому на КМС я і зупинилася.
Секція з художньої гімнастики для старокостянтинівців стала новинкою. І як каже Катерина Смолова, це зіграло їй на руку.
- Багато людей цікавляться цим видом спорту, хоча б раз бачили виступи спортсменок. Це красивий, жіночний, вишуканий вид спорту, але дуже дорогий.
Розпочинаючи роботу, я виставила у Фейсбуці оголошення про набір дітей у секцію художньої гімнастики. За два дні я набрала 60 дітей. Кожну хвилину мені писали. У мене був перевантажений чат. Я набрала дуже багато дітей, але вони потихеньку відсіювалися: одні йшли, інші приходили.
Взагалі художньою гімнастикою можна розпочинати займатися з трьох років, але спортивна школа набирає з п'яти. Я набираю зараз з трьох років, щоб трохи підготувати діток до занять у секції. Маленькі займаються кілька годин на тиждень. Потім, коли вони прийдуть вже у п'ять років, то будуть здатні на багато чого.
- Навіть у 3-річному віці можна побачити задатки дітей, - каже Катерина. - Гнучкість, розтяжка, нахил вперед, нахил назад, і я розумію, що у дитини є дані з якими можна працювати. Бо, що не скажу, то дитина буде ловити на льоту і робити.
Сьогодні у секції з художньої гімнастики займається 40 дітей. Тренування відбуваються 6 разів на тиждень, від півтори до двох годин. Найменші тренуються тричі на тиждень.
- У своїй роботі я нікого з вихованців не силую, кожного разу кажу: це повинно бути ваше бажання, не батьків, не тренера, а ваше. Я не повинна нікого заставляти ходити сюди. Має бути бажання дітей займатися спортом, тоді і будуть результати.
Вихованці Катерини Смолової уже після 4 місяців тренувань поїхали на змагання.
- Це було бажання батьків, відвезти дітей на змагання. За місяць ми вивчили номер, але поки без предмету. Тоді діткам ще було важко працювати з предметом, брати його в ручки. Вони виступили без предмета, це був танець. І діти зайняли призові місця, малеча взагалі мала перші сходинки, їм вдалося обійти діток, які займалися більше року. Я була реально в шоці. Діти – щасливі.
- А, взагалі, художня гімнастика дуже дорогий вид спорту, - продовжує тренер. - Якщо брати професійні предмети - скакалку, м'ячі, обручі, то найдорожчий у нас, напевно, м'яч. Коштує від трьох тисяч гривень. Стрічка купується окремо, так само до неї паличка: паличка – півтори, стрічка – тисячу. Це дуже дорого. Спортивна школа подарувала вихованцям секції 10 скакалок. Але це не професійні скакалки, вони підходять лише для новачків. А так батьки самі купують предмети під свою дитину. Діти ростуть і рік за роком потрібні нові предмети. Теж саме із формою. Купальники вартують від трьох-чотирьох тисяч гривень. Є певні стандарти за якими потрібно шити спортивний одяг, не кожна кравчиня береться за таку роботу. У Старокостянтинові, на жаль, немає швеї, яка б могла пошити купальник, тому батьки їдуть у Хмельницький.
Відвідавши тренування Катерини Андріївни, відразу помічаєш, як вона вболіває за кожного вихованця, хоче допомогти словом, порадою, власним прикладом.
- Я з тих тренерів, що навчають кнутом і пряником (посміхається). Коли бачу, що дитина засмучена, що щось не вдається, то звичайно хочу підняти настрій, по-доброму підбадьорити, підібрати такі слова, щоб у неї виросли крила і вона зрозуміла, що зможе все.
Коли ж вихованців перемагає лінь, а я знаю, що може відпрацювати на 150%, то можу навіть трішки прикрикнути. Але я ніколи не грублю. Я завжди намагаюсь кожному дати зрозуміти, що вони найкращі, але можуть ще краще. І тільки тоді діти збирається з силами і виконують те, що я прошу. Я дуже люблю своїх дітей, ціную кожного з них, їх роботу над собою.
Катерина каже, що задоволено тим як склалася її доля. І тим, що вона опинилася у Старокостянтинові. Звичайно, перший час було трохи незвично приїхати з великого міста сюди, але з часом призвичаїлася. Головне – тут вона може займатися улюбленою справою.
- Кожен день працюю. Вихідні маю 1 чи 2 на тиждень. Коли є можливість, то виходимо з чоловіком на прогулянку по місту, йдемо в парк, до друзів.
- Про що мріє Катерина Смолова?
- Перша і головна моя мрія, щоб нарешті завершилась ця війна, щоб ми могли святкувати нашу перемогу. Маю і заповітну мрію – відкрити свою школу художньої гімнастики. Поки що це недосяжна мрія, тому що на це потрібні дуже великі гроші. А ще хочу, щоб мої діти виїжджали на змагання за кордон, щоб не тільки Україна і Хмельницький знали про гімнасток зі Старокостянтинова, але і інші країни. Хочу потрапити на турнір і позмагатись зі своєю сестрою, тільки уже не ми особисто на килимі, а наші вихованці. Моя сестра-близнючка теж тренер з художньої гімнастики, але у Черкасах.
Зараз я розумію, якщо б не гімнастика, то я б не знає, чим би займалася. Для мене це зараз — любов.
