Старокостянтинівцям часто доводиться зустрічати цих школярів на вулицях міста. Вони — з наліпками у вигляді сердечок, яскравими листівками чи просто із закликами до перехожих: «Посміхніться, вітаємо з днем доброти, сьогодні день щастя» або ще щось на такий манер. Хтось дякує, а хтось, відходячи, викидає листівку.
Ліцеїсти - відомі волонтери міста
Журналісти Starkon.city пішли до Старокостянтинівського ліцею імені Михайла Рудяка, де навчаються ці волонтери.
Виявляється, тут відзначають свята, про які мало хто чув. А організовує усе це заступник директора з виховної роботи Юлія Карпова. Почалося все просто — Юлія взяла календар всесвітніх свят і запропонувала відзначати їх у ліцеї. Вийшло цікаво.
— Якось ми спонтанно провели день доброти, який у світі відзначається 17 лютого. Було це чотири роки тому, — розповідає Юля. — А згодом при учнівській раді організували центр милосердя. Відтоді діти беруть участь у традиційних акціях і самі пропонують нові.
Ліцеїсти опікуються хворими дітьми
Ліцеїсти — активні волонтери міста. Окрім, як вітати людей на вулиці, вони збирають кошти на лікування хворим та піклуються про людей похилого віку, допомагають військовим на фронті. Часто делегації ліцеїстів самі відвозять зібране до адресатів. Вони — часті гості у будинку престарілих у Самчиках. А про візити до міського Центру реабілітації дітей-інвалідів діти згадують з особливими емоціями.
Спільна творчіть зближує
Учні так захопилися опікою над дітьми-інвалідами з Центру, що лише цьогоріч були там тричі. Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів знаходиться у Болгарському містечку у приміщенні дитячого садочку «Калинонька».
При спілкуванні між дітьми зникають будь-які бар'єри
На учнівській раді діти вирішують який клас іде до Центру. Далі починається підготовка. Діти малюють плакати, організовують збір необхідних речей, зазвичай солодощів та іграшок, готують розважальну програму. І зі своїм класним керівником вісім-десять дітей з класу відвідують центр. А коли повертаються, діляться враженнями від побаченого.
Зворушливий танок з дітьми на візках
— Разом із дітьми Центру ми малюємо, граємо в ігри, танцюємо. Уявляєте танок разом з дітками, які сидять в інвалідних візках?, - зворушливо розповідає Юлія Карпова. — Спочатку — в очах сльози, співчуття, біль за цих діток. Проте, пересилюємо себе. Діти з інвалідністю мають відчути свою потрібність. Це їм потрібно більше, як нам. Та ці діти щоразу дають своїм одноліткам урок мудрості. Його меседж — просто цінуй те, що маєш.
Далі спілкуємося з дітьми-волонтерами
Яна Голуб, 12 років, 6-В клас
— Коли мені запропонували виступити перед хворими дітками у виставі, я погодилася. Перше, що відчула у центрі — їм потрібна наша допомога, піклування, увага. Мені здається, що з ними потрібно бути спокійними, терплячими і з обережністю ставитися, щоб не нашкодити.
Рома Мельник, 12 років, 6-В клас
— Я хотів зробити цих діток трохи веселішими. Мені, здається, нам це вдалося. Ми принесли їм подарунки, гралися з ними, а вони дякували, сміялися. Мені шкода їх, бо у них немає стільки любові і радості, як у нас. Я навіть встиг поговорити з однією дівчинкою і запитати як у неї справи.
Єлизавета Василевська, 13 років, 8-А клас
— Я була у Центрі реабілітації уже кілька разів. Вони чекають нас. Ми їх розважаємо, але й вони пропонують нам свої забави. Є такі, що розповідають свої історії. І якщо спочатку було не все зрозуміло, через деякі вади, то тепер ми можемо підтримати розмову.
Маріна Пахалюк, 13 років, 8-А клас
— Ці діти такі ж як і ми, і не потрібно їх цуратися. Від наших візитів вони стають щасливішими. Коли я була там вдруге, мені запам’яталося, як вони нам співали. Хтось не міг виговорити якогось слова, але це було так щиро і від душі. А коли я через кілька днів поверталася додому, мене гукнув хлопчик із центру. Він махав руками і передавав привіти. Так приємно.
Маргарита Купінська, 14 років, 8-А клас
— Мені запам’ятався танець з дітками, які були в інвалідних візочках. Я з особливою повагою ставлюся до вихователів цих діток. Їх праця дійсно неоціненна. Насправді у цих діток такі ж мрії як у нас. Тільки вони добріші, у них немає зла. Ми завжди до них приходимо з кульками і плакатами. І радіємо, коли радіють вони. Приємно, що можемо подарувати їм радість.
Анастасія Данилюк, 13 років, 8-Б клас
— Я була у центрі лише раз, 17 лютого. Там діти привітні і безпосередні. Одна дівчинка підбігла, взяла у нас іграшку і одразу пішла з нею гратися. А чотирирічний хлопчик дуже не хотів, щоб ми йшли від них. Підійшов до мене, притулився і прошепотів: не йдіть. Вони показували, як уміють танцювали і запрошували нас у танок. Обов’язково піду до них ще.
