Катерина Парук зареєструвала на сайті Президента України петицію, де просить присвоїти звання “Героя України” (посмертно) своєму батьку військовослужбовцю ЗСУ Миколі Паруку.
Військовослужбовець загинув 13 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу в одному із населених пунктів Запорізької області. У пам’яті старокостянтинівців та всіх, хто його знав, він залишиться вірним і незламним воїном: як на війні, так і у житті, чудовою людиною, щирим другом, затятим рибалкою та бджоляром.
Батькові чотирьох дітей тепер назавжди 59. Двадцять три з них він жив разом із сім’єю у селі Воронківці. А у рідному селі Підгірне крається від туги за сином серце матері.
Двадцять років свого життя Микола пропрацював зварювальником і знав у цій справі толк: старанність та працьовиті невтомні руки допомагали виконувати роботу ідеально. Тож без роботи сумувати не доводилось.
Війна застала чоловіка із сином на роботі у Гостомелі. Страшна звістка заставила повертатись додому, до дружини та доньки. А далі - військкомат та служба у місцевій територіальній обороні. У січні 2023 року чоловік прийняв рішення підписати контракт із ЗСУ. Був упевнений: заради коханої дружини, заради дітей, заради родини він повинен боронити Україну. Микола щиро вірив у Перемогу і запевняв рідних, що обов’язково повернеться з нею додому.
- Тато відразу потрапив на навчання у Житомир, - розповідає донька Катерина, - а потім був на різних напрямках. На жаль, про війну нічого не розповідав - не можна було. Та ми знали: він був розумним та проявляв лідерські навики, тому на нього покладали великі надії – за це його й цінували на війні. Батька постійно переводили: останній раз він мав їхати у Рівне на навчання по підвищенню кваліфікації, але опинився в тому клятому селі. Він був командиром відділення, тому разом з усіма о 6-тій ранку йшов першим у бій. Під час артобстрілу один із ворожих осколків потрапив татові у потилицю.
Тиждень Миколу Парука вважали безвісти зниклим, тож у рідних теплилась надія, що все буде добре. Особливо вірила у те дружина, яка так чекала його дзвінка… Хіба ж він міг не зателефонувати? Вони спілкувались щодня. Хоч кілька хвилин, хоч мить, але щодня чула рідний голос. А тут тиша. Страшна невимовна тиша… На жаль, не дочекалася.
Донька Катя і досі не усвідомлює, що не стало найріднішої людини.
- Знаєте, у мене з татом пов’язано дуже багато спогадів. Ми багато часу, навіть у дорослому житті, проводили разом: разом працювали біля будинку, разом смажили шашлики, разом їздили на риболовлю. Завжди разом. Я була його донечка, його копія, у мене все його: посмішка, очі, руки, ніс. Коли я плакала або хвилювалася – лише тато знав як мене розрадити та заспокоїти, завжди знаходив правильні та добрі слова.
Катя вже рік живе у Канаді. Вона не змогла приїхати на похорон, просто не встигала.
- Я дуже хочу додому, мені надзвичайно важко на душі. Я й досі не можу повірити, що його немає, вірю, що він повернеться, мені зателефонує. Мені потрібно до тата на могилу. А ще я впевнена: я повинна зібрати підписи на цю Петицію. І дуже прошу усіх допомоги!
Щоб вшанувати пам’ять батька, донька ініціювала збір підписів петиції щодо присвоєння Миколі Паруку звання Герой України посмертно. Наразі до закінчення збору залишилося 12 днів. Доньці Катерині вдалося зібрати понад 22 тисячі голосів.
Щоб петицію розглянули , потрібно не менш як 25 тисяч підписів громадян.
Рідні та побратими просять приєднатися до петиції усіх небайдужих. Зробити це можна за посиланням нижче. Варто зазначити: щоб залишити свій голос під петицією, необхідно пройти авторизацію (через свій банк чи ДІЮ - це все безпечно) і заповнити далі усі необхідні пункти.
Просимо, не пошкодуйте декілька хвилин на цю справу! Це найменше, що ми можемо зробити в пам’ять про нашого земляка-Героя.
