Рідко сьогодні знайдеш у Старокостянтинові людину, яка б не святкувала Воскресіння Христове. І хоча не всі на Великдень йдуть до храмів та освячують кошики, але у гості до рідних поспішає більшість. Та й за святковим столом ми любимо «поцокатися» писанками, поїсти паски, домашньої ковбаси та іншої смакоти.
А чи були ці традиції шістдесят і більше років тому? У інтернет-архівах ми знайшли цікаві фотознімки. На них старокостянтинівці у 50-х роках двадцятого століття під час Великодніх свят.
На цьому фото видно — люди приїжджали до храму навіть здалеку. Біля церкви — вози з кіньми.
24 квітня 1943 року, освячення кошиків біля Храму Пресвятої Богородиці в Старокостянтинові
Жінки із великодніми кошиками. Навіть із цих чорнобілих знімків зрозуміло — у пріоритеті білий колір. Білі хустинки, білі блузки і кошики, щоправда трохи іншої форми і скромніші.
24 квітня 1943 року, освячення кошиків біля Храму Пресвятої Богородиці в Старокостянтинові
А на цьому фото — вже масовість. Біля церкви сотні людей і багато дітей. Вони такі ж, як і ми сьогодні — веселі, з вірою на краще.
24 квітня 1943 року, освячення кошиків біля Храму Пресвятої Богородиці в Старокостянтинові
На Великдень жінки одягалися по-святковому. На старокостянтинівчанках — вишиванки, плахти, вінки.
24 квітня 1943 року, освячення кошиків
А це вже традиційна «битва» крашанками. Насправді вона була й тоді. На фото чоловіки роду Пшеничних. Вони розмовляють і «цокаються» яйцями.
Журналісти "Starkon city«перелистали сторінки газети «Нове життя», яка виходила у Сарокостянтинові в роки Другої світової. Там теж є кілька статей на Великодню тематику.
5 квітня 1942 року з Великоднем старокостянтинівців вітає священик Бруховський:
«ХРИСТОС ВОСКРЕС! Воскресіння Ісуса Христа — істина, на якій основуються всі наші християські вірування й уповання. В явищі тілесного воскресіння Ісуса Христа дається нам твердий доказ як в тому, що Христос є дійсно Месія, Богочоловік, так і в тому, що він є переможець смерті ДЛЯ ВСЬОГО людства.
Воскресший Христос, своєю смертю і воскресінням возродив і все людство і наш великий український народ. Нехай же віра у воскресіння Христа кріпне в наших серцях, і нехай пасхальна радість буде тією радістю, яка могла б злити всіх нас, християн, в одну братську сім’ю»
10 квітня цього ж року газета друкує архіпастирське великоднє привітання від Полікарпа — Арієпископа Луцького і Ковельського, Адміністратора Святої Автокефальної Православної Перкви.
Щоправда, у ньому сподівання не лише на Воскреслого Ісуса, а на німецьку армію. Тут йде пряма агітація за нацистів:
«Надіймося ж усі і вознесімо гарячі молитви до Господа за наших визволителів і за цілковиту перемогу славної Німецької Армії, та її Великого Фірера над усім їхніми і нашими ворогами.
Фото дівчини з Хмельниччини, знайдене у інтернет-архівах, рік невідомий.
Цікавий матеріал з’являється у «Новому житті» і 25 квітня 1942 року. Це роздуми священика Шкарбанського із села Пашковець. Він розповідає читачам про невіруючого Хому. І порівнює його з більшовиками:
«На привелиний жаль, в останній час, дякуючи агітації та переслідуванням з боку більшовицької влади, таких невіруючих Хомів було безліч; чимало їх ще є і зараз. Тільки між святим апостолом Хомою і сучасними невіруючими Хомами є різниця. Вона полягає в тому, що апостол Хома хотів власними очима побачити Христа, щоб упевнитись в Його воскресінні, а сучасні Хоми не хотять нічого зробити, щоб упевнитись в історичності Христа і існуванні Бога взагалі.
50-ті роки, жінки з Волині фарбують яйця
«Я буду щасливий, - пише у кінці статті священник, — коли любі читачі цих рядків повірять не лицемірно в Бога і в І. Христа, якого Бог Отець послав (€ван. Іогана, гл. 17, ст. 3), а коли повірять, то перестануть робити другим людям те, чого собі не бажають (Діяння апо столів, гл. 15, ст. 20) і, навпаки, будуть поводитись з другими людьми так, як бажають самі, щоб з ними поводились другі люди (Єваи. М Ф., гл. 7, ст. 12)»
