Василя Савовича Ліщука, який насправді проживає у селі Хутори, в Старокостянтинові знають краще ніж будь-якого місцевого жителя. Уже два десятки років цей енергійний чоловік намагається переконати мам і тат Старкону у тому, що малюків потрібно починати навчати читати вже на першому році життя.
«Читати раніше як говорити»
Це головний меседж Василя Ліщука, тема його дев’яти методичних посібників з раннього розвитку дитини та численних публікацій у ЗМІ.
Причину, по якій невгамовний Савович, у досить поважному віці, змінив освіту, озвучити кількома словами важко.
— Була то не причина зовсім, а наслідок, — каже Ліщук. — Наслідок багаторічних зусиль і праці, які віддав найперше своїм дітям та онукам.
У цьому році Василю Ліщуку буде 82. У нього п’ятеро дітей— три доньки і два сина, дев’ять онуків та чотири правнуки. Усі його діти та онуки тепер самодостатні успішні люди, кожен має свою улюблену справу.
Оптиміст Ліщук каже, що кожна дитина - геній
Педагог та психолог прокинувся у Ліщуку багато років тому, тоді, коли молодий батько побачив, якою нелегкою та почасти нецікавою є шкільна наука для його сина Василя.
— Звичайно, причин тому я міг знайти більше десятка: постійна зайнятість, посади, відрядження, переїзди, господарство.
Після закінчення сільськогосподарського інституту Ліщук десять років віддав армії, він — учасник бойових дій на території інших держав. Потім працював у різних підприємствах сільськогосподарського спрямування, був начальником об’єднання «Украефірмасло» у Деражні, директором міжрайзбутбази у Хмельницькому, директором Старокостянтинівського елеватора та директором елеватора у Джанкої, економістом Київського районного сільгоспуправління, заступником голови колгоспу в Радківцях. Це не весь перелік посад. За 56 років роботи мав одинадцять переїздів. А на пенсію пішов у шістдесят.
Як виховати обдаровану дитину
При всій своїй занятості Василь увесь вільний час віддавав дітям. Каже, що першим результатом була казка, прочитана донькою Олею у три роки. Чогось особливого Ліщук тоді не знав і не робив. Просто садив біля Олі ляльку і ніби вчив її читати.
— А потім кажу — прочитай, лялю. А Олечка швидко, аби ляльку випередити, починає читати, — згадує чоловік.
Ліщук рахує, що саме немовлята мають найбільшу жагу до знань.
А із наймолодшого п’ятого сина Сергія Василь Ліщук, разом з дружиною Вірою, виростив вундеркінда. Каже, що той у два роки вже читав казки, у три -вирішував задачі з посібника за 3 клас, у 14 - закінчив школу і вступив до двох вузів, тож має економічну та юридичну освіту. Зараз працює у Київському міськжитлобуді.
— І тут я нічого не робив. Усе невимушено, граючись.
Ми читали, рахували, бавилися. У три з половиною роки він знав таблицю множення і сам просив задачок та прикладів.
Феномен, про який говорили у Старокостянтинові
До невимушених занять з онукою Каріною приступив, коли та була у пелюшках. Молоді батьки, дочка Ольга та зять Олександр, не були проти. Ольга якраз здобувала юридичну освіту і допомога батьків була ой як доречна.
Тож спритний дідусь брав кількамісячне немовля на руки і просто розповідав усе, що бачив, а згодом почав писати на листках паперу букви і слова та показувати Карінці.
І малюк скоро прочитає своє ім'я
А ще вони ліпили букви з прісного тіста, але такі заняття були дозованими. У вісім місяців Каріна вимовляла слова, які показував дідусь, а до року вона читала всі дідові картки. Це був феномен, про який знало і говорило все місто. І про це була перша книга Василя Ліщука «Читати раніше ніж говорити». Cьогодні Каріна — студентка юридичного факультету національного університету імені Тараса Шевченка.
Новатор без освіти
Так Ліщук став автором-новатором педагогічного досвіду «Методика формування читацьких умінь у дітей раннього дошкільного віку». Про це він написав у методичних посібниках: «Заради майбутнього», «Вчитись ніколи не рано і ніколи не пізно», «Материнська школа», що сьогодні рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники.
Ліщуком зацікавилися в Київському приватному інституті інтелекту дитини. У співпраці з його співробітниками Василь Ліщук зумів зініціювати створення у Старокостянтинові Центру раннього розвитку дитини, який успішно працює і досі.
Перше чарівне слово...
— Мою ідею підтримала міська влада і виграла Міжнародний гранд ЮНЕСКО, започаткувавши у місті проект «Місто дружнє до дитини».
А невтомний дідусь береться бавити онуку Марійку, до ігрових занять підключається і бабуся, яка багато і гарно співає. Тепер Марійці п’ятнадцять, вона закінчила музичну школу і уже кілька років пише музику.
— Чого мені тільки в очі і поза очі не казали: і що я забираю у дітей дитинство, і що читати потрібно вчитися безпосередньо у школі, а не в пелюшках, і що я взагалі відношення до педагогічної справи відношення не маю. Та були й інші думки — зі мною зустрічалися доктори наук, брали інтев’ю національні видання, запрошували читати лекції до вищих навчальних закладів. Я двічі побував на парламенських слуханнях, мій досвід взяв до своєї книги відомий лікар, директор інституту БОЛЮ, Володимир Берсенєв.
Закінчив університет у 69 років
— На слуханнях у Верховній раді я сидів поруч з Ляшком. Пам’ятаю, як він говорив тоді з трибуни: кожному вчителю тисячу доларів заробітної плати на місяць, авто і квартиру. А після слухань я підійшов до присутніх учителів і запитав: чи стане якіснішою українська освіта, якщо виконати всі умови Ляшка? - Ні, — відповіли вони. А знаєте чому? Потрібно змінювати саму систему. І починатися вчити дитину треба від народження.
Вчився у Хмельницькому національному університеті. У 2005 році отримав диплом соціального педагога та практичного психолога.
Коли цей чоловік під’їжджає на автомобілі до редакції, важко повірити що йому за вісімдесят. Він не втомлюється ділитися своїм досвідом. Ліщук упевнений — настав вік інтелекту. І щоб у ньому реалізувати дітей, потрібно розвивати їх на першому році життя, коли мозок найбільше налаштований сприймати нове.
Дискусія триває
Звичайно, Василь Савович жалкує, що так пізно взявся за цю цікаву справу, але, здається, його енергії та бажання допомогти молодим батькам і вагітним вистачить на трьох. Тільки самі батьки досить часто не розуміють, що звичайною, але спланованою грою можна досягти колосальних результатів. Це він перевірив не лише на своїх дітях та онуках , адже консультує усіх, хто звертається. До недавнього часу Ліщук проводив бесіди з вагітними у жіночій консультації райлікарні. Його педагогічний експеримент впроваджували у дитячому садочку №6 “Зіронька”, по його посібниках бавлять малечу у міському Центрі раннього розвитку дитини, його експеримент продовжують втілювати у дитсадках України.
І вона має більше противників. А все тому, що легше дати пустушку, ніж взяти на руки, заколихати, ніж говорити. Все починається із сім’ї — впевнений новатор.
— Кожна дитина унікальна та здібна, але батьки часто не хочуть те помічали.
Далі - відео-презентація справи дідуся від онуки Марійки Вакарєвої:
____
Для тих, хто зацікавився, кілька порад від Василя Ліщука:
— Вагітна жінка має говорити зі своїм немовлям. Після шести місяців вагітності дитина здатна сприйняти інформацію, може чути музику і голос.
— На руки дитину потрібно брати з першого дня, бо крім маминого молока вона має потребу побачити та зрозуміти навколишній світ.
— Не можна давати дитині пустушку, навіть коли плаче. Є багато інших способів її забавити. Дитина буде гарно спати тоді, коли отримає емоцію. А пустушка — це мамина байдужість, яка гальмує розвиток.
— Кожну дитину можна навчити читати до року. Для цього потрібні щоденні кілька хвилинні забавляння за методикою Ліщука.
— Дітей потрібно хвалити, але не захвалювати.
І головне - навчивши дитину читати на першому році, не можна припиняти удосконалювати ці та інші уміння далі. Усі діти мають право бути обдарованими.
