А ви знаєте, що у Старокостянтинова колись був свій театр. Про розвиток театрального мистецтва на теренах міста і краю журналістам сайту розповіла директор районного музею, краєзнавець Світлана Сусугурова.
— Про історію театру в нашому місті потрібно говорити, починаючи з часу заснування Старокостянтинова князем Костянтином Острозьким. На Волині, де знаходились його основні маєтки та резиденції, князь, окрім різноманітних слуг, утримував двірських музикантів. Відомо, що в нього був свій цех скрипалів.
Цікавими є історичні факти про власницю міста графиню Ржевутську, яка володіла Старокостянтиновом з 1802 року. Крім цього вона мала величезні володіння в Волинській, Подільській губерніях, Австрійській Галіції. Графиня також утримувала магазини і будинки в Одесі.
На початку XIX століття в Одесі ще не було приміщення для театру і акторські заїжджі трупи наймали приміщення для гри, в тому числі і у графині Ржевуської.
З 1804 року вистави проходили в будинку її хлібного магазину, який був обладнаний зі старої військової казарми. Доки в Одесі будувався новий театр, в приміщенні Ржевуської грали драми, мелодрами, фарси, комедії, балети, був свій оркестр.
Будинок актора Черкашина по вулиці Пушкіна у Старокостянтинові
А на початку 1818 року, коли в Старокостянтинові велись великі приготування для святкової зустрічі імператора Олександра І, Констанція Ржевуська в селі Григорівці побудувала так званий «лєший дом», з великою залою, оздобленням якої займався сам граф Ярослав Потоцький, зять Ржевуської. Там були побудовані павільйони і театр.
Царя зустрічали блискучими балами, обідами, спектаклями, концертами.
Можливо тому, до сьогодні в народі називають це місце не інакше як «Чудільніком».
На початку XIX століття в повітовому містечку Старокостянтинові кілька разів на рік бували концерти заїжджих артистів. Але і в Старокостянтинові знаходилась невелика трупа під керівництвом Краєвського, яка мала зручне, пристосоване для постійного театру, приміщення. Після пожежі 1882 року, коли згоріли декорації і костюми, в будинку Військового зібрання, по вулиці Меджибіжській, були відведені кімнати для любительських вистав.
В перші роки радянської влади в місті був створений народний театр. В 20-30-х роках з’являлись перші самодіяльні колективи, які ставили революційні п’єси. Першого травня 1923 року місцеві актори села Самчики вперше зіграли п’єсу «Повинний».
Під час Другої світової війни у місті працював театр імені Заньковецької. З газети "Нове життя" дізнаємося, що у лютому 1942 його було перейменовано у Старокостянтинівський театр імені Шевченка.
Тут - про утворений театр та про гуртки, які у ньому працюють
Як пише газета, театр був досить популярним у місті та районі, мав багато гастролей, набирав акторів.
На сторінках окупаційної газети «Нове життя» друкувались замітки директора Старокостянтинівського театру: «На днях Старокостянтинівський театр імені Шевченка закінчив гастролі по районних центрах нашої округи... давав 35 вистав.
Замітка про Старокостянтинівський театр імені Шевченка
В своєму репертуарі театр мав кращі твори класиків української драматургії, як „Ой, не ходи Грицю...“, „Сватання на Гончарівці“, „Безталанна“, інші... Останні гастролі ми проводили в Старій Синяві, тут німецька влада і районний староста на прощання влаштував бенкет».
І знову стаття про наш театр у "Новому житті"
В повоєнні роки до Старокостянтинова часто навідувались гатролюючі театри з Києва, Хмельницького та інших міст країни, але свого театру місто уже не мало.
Роман Черкашин - гімназист
У Старокостянтинові народилися такі відомі театрали: Авраам Гольденфаден — перший єврейський драматург, поет ХІХ століття, Роман Черкашин — актор театру «Березіль», Харківського драматичного театру, викладач Харківського театрального інституту, Володимир Голота — мистецтвознавець, актор, режисер Одеського державного музично-драматичного театру, Микола Кондратюк — співак, народний артист, професор, ректор Київської державної консерваторії.
