Після чергової «шахедної» ночі старокостянтинівці розбігаються по роботах та своїх справах. Настрою і натхнення немає, душа кричить SOS, та ще й дощ додає мінору… Саме в такий похмурий осінній день журналісти сайту відчинили двері у приміщення благодійного фонду «Карітас», який активно працює у Старокостянтинові.
Нам здалося, чи то насправді, але у «Карітасі» було… сонячно! Тут на різних локаціях відбувалися якісь незвичні активності: дорослі люди, що зібралися у гурт, спілкувалися, а діти готували тортик, працівники і волонтери вправно займалися кожний своєю справою.
І ми зрозуміли : «Карітас» - це набагато більше, ніж допомога переселенцям у вигляді продуктових наборів чи інших необхідних речей. Ця місія несе у собі моральну, соціальну і матеріальну підтримку тих, хто втратив все, потрапив у безвихідь, впав у відчай, перебуває у кризі.
Показати сонце, коли йде дощ, побачити світло у кінці тунелю, допомогти людині, яка не може під час війни знайти вихід із ситуації, що склалася. Як це зробити, знають у «Карітасі». Про волонтерську роботу, відновлення ментального здоров’я людей та реальну допомогу людям розповідають директор «Старокостянтинівського Міськрайонного Благодійного Фонду «Карітас» Юрій Ланик та волонтерки «Карітасу» Алла Доманська і Алла Медзата.
Юрій Ланик, директор «Старокостянтинівського Міськрайонного Благодійного Фонду «Карітас», настоятель парафії Святої Рівноапостольної Княгині Ольги УГКЦ:
- «Карітас Старокостянтинів», співзасновником якого є УКГЦ Парафія Святої Рівноапостольної Княгині Ольги і Хмельницький Обласний Благодійний Фонд «Карітас», заснований ще в 2010 році. Уся його діяльність була дуже різноманітною. До війни ми мали короткі благодійні ініціативи, зокрема з відновленням людей, поверненням їх до суспільства. До прикладу, ми працювали з тими людьми, котрі проходили реабілітацію в нашому костелі. Це були свого роду короткострокові ініціативи.
Але на повну силу наш фонд запрацював у 2022, з початком повномасштабного вторгнення. Ми зібрали доволі велику команду, за сприяння Старокостянтинівської міської ради, знайшли приміщення, яке ми потрохи ремонтуємо власними силами. Почали з гуманітарного проєкту, який називався «Реагування на надзвичайні ситуації внаслідок бойових дій в Україні 2022». Допомога у вигляді продуктових наборів, одягу та гігієни – то та дрібничка, яку ми могли дати людям, які втратили звичне життя та домівки. Побачивши розпач в очах людей, страх та безвихідь – вирішили ще й закцентувати свою увагу на тому, щоб пробувати людей соціалізувати, помогти їм з працевлаштуванням, надати їм психоемоційну підтримку. Так з’явились спонсори, донори. З 2022 по 2024 рік ми реалізували шість великих гуманітарних проєктів, в результаті яких: допомогли більше 2 800 родинам, надали 2 052 сімейних продуктових наборів, 1050 індивідуальних продуктових наборів, 1218 продуктових наборів з фандрейзингу, більше 1800 гігієчних наборів, а ще видали більше 13700 гарячих обідів для 860 людей, 86 760 літрів очищеної питної води, 121 набір для людей з інвалідністю.
Натепер в нас практично немає гуманітарного проєкту, але досі є потребуючі. Тож в різний спосіб, знаходимо можливості для того, щоб продовжувати і підтримувати цих людей. Принаймні, якийсь набір продуктів ми все-таки намагаємося знаходити. Діляться з нами добродії , які можуть поділитися з людьми. Маємо також обмінний фонд одягу. Пропонуємо тим, хто має необхідність. І, знаєте, не дивлячись на те, що довелось пережити цим людям, вони не перестають вірити, що цей світ має добрих людей, котрі можуть допомогти. Вони приходять зі сподіваннями, і, попри те, що ніякого фінансування ми не маємо, не можемо просто не шукати якихось ресурсів, засобів, щоб допомогти. Але якось так Бог провадить, що і благодійники знаходяться і люди навколо гуртуються. Знаєте, у нас є жінки, які прийшли сюди, коли ми могли ще видати їм допомогу. Вони познайомилися, згуртувалися і зараз приходять в'язати. Це для них таке подвійне задоволення: водночас спілкування і добра справа. Вони в’яжуть шкарпетки для військових, які ми передаємо на передову.
Завдячуючи «Карітас України», ми мали проєкти по роботі із дітьми. Тут у нас уже був невеличкий досвід, адже працювали з дітьми на волонтерських засадах з 2015, проводячи табори, тренінги та зустрічі. «Карітас» запропонував нам чотири невеликих проєкти по роботі з дітьми від 4 до 17 років. Здебільшого працювали з дітьми, батьки яких були позбавлені батьківських прав, яких виховували інші сім'ї, дітьми загиблих на війні, з багатодітних або малозабезпечених родин, з обмеженими можливостями, вразливих категорій, також дітьми військових, ВПО.
Цього літа мали два дитячих табори. Для цієї справи нам вдалося долучити багато різних ресурів, окрім ресурсів нашого фонду. Нас підтримали місцеві благодійники, бізнес, продовжуємо плідну співпрацю з військовим командуванням.
До прикладу, Сергій Соляр запросив до себе в ресторан «Фієста» дітей на цілий день. Як це було цікаво та захопливо! Дітей вчили готувати їсти: борщі варили, піци готували, вареники ліпили, і все це самі потім споживали під супровід аніматорів та вихователів, які підготували цікаву розважальну програму.
Ще один доволі цікавий проєкт для наших дітей подарували благодійники з Прибалтики та «Карітас». Це був виїзний табір в Карпатах. 53 дитини отримали шквал позитиву та той шматок радості, якого їм так не вистачає. Перевезення, трансфер, проживання, харчування, і навіть екскурсії - все було включено в цей проєкт.
А ще за проєктом ми змогли надати: 796 подарунків для дитячих садочків, 701 подарунок для дітей з музичної, художньої шкіл, реабілітаційного центру і ІРЦ, 363 подарунки до Дня захисту дитини, 28 подарунків для дітей загиблих військових.
Також охопили дітей і дорослих послугами: провели 747 заходів для 2967 дітей, надали 4642 послуги різними спеціалістами для 672 дітей (509 з них – ВПО), надали 941 послугу психологом дорослим, 1013 послуг дитячого психолога, 549 послуг кризовим менеджером, 200 юридичних послуг.
Наразі цей проєкт теж закінчився, але ми не зупиняємося, продовжуємо на волонтерських засадах далі робити все те, чим займалися.
Алла Доманська, волонтерка:
- «Карітас» для мене спочатку був чимось новим, непізнаним, проте цікавим. Це величезна спільнота людей: творчих, глибоких, креативних, і дуже різних. Це постійне пізнання чогось нового. Ми тут стільки навчань пройшли, стільки всього навчились! Стільки людей нових зустріли. Стільки доль… Буча, Ірпінь, Київщина, Донеччина, Луганщина, Миколаївщина, Херсонщина, Запоріжжя… Все і не пригадати. Стільки болі, втрат, безвиході… А люди, які втратили звичне життя, житло, самоідентифікацію, роботу, впевненість у завтрашньому дні, з ними дуже важко, вони, мов вирване з корінням дерево. Були люди, які втратили рідних, близьких, які отримали поранення, травми,були й ті, які розповідали, як хоронили рідних та близьких під власним під'їздом. Робота з людьми у кризі дуже важка, а тим паче, що ми самі перебуваємо під обстрілами в стані війни, ми самі в цій самій кризі, і потрібен неабиякий душевний ресурс , щоб ще й обігріти теплом когось в той час, коли тобі самому погано. Подекуди й сам відчуваєш вигорання й безвихідь. Як творча людина відновлюю свої сили за допомогою мистецтва: малювання, архітектури, поезії.
Я навіть проводила майстер-класи для наших працівників. Особливо після обстрілів. Коли ми приходили всі після ночі, яку просто вирвали з життя. Колектив весь в депресії, всі сумні. Вмикала музику. І ми малювали. Тут навіть не питання в тому, як ти намалюєш, а питання в тому, щоб ти викинув ці емоції на папір. І знаєте: після такого майстер-класу все ставало на свої місця, з’являвся спокій та бажання нести людям добро.
І ми поверталися до роботи: психологи надавали психологічну підтримку, керівництво вишукувало можливості продовження діяльності, юрист – юридичну допомогу, кризовий менеджер брав цілі родини під супровід, соціальні працівники, мов бджілки, формували продуктові пакунки та надавали речі першої необхідності. Що ми тільки не робили - перенаправляли, відводили до сімейного лікаря, в дитячий садочок, школу, Центр зайнятості, міську раду, Червоний хрест, приводили психологічний стан у норму, годували, допомагали шукати житло, вирішувати якісь питання,возили на екскурсії, проводили для потребуючих різні заходи, і обіймали, й чаєм поїли. Всякого було. Були люди, які й знецінювали нашу працю, були, які хитрили, але було багато й таких, які хотіли до нас йти щодня і ми бачили, що тут їм добре. Особливо приємно, коли є зворотній зв’язок , який дає зрозуміти, що наша діяльність їм потрібна і принесла користь.
Ось ти йдеш по тротуару і раптом біжать до тебе діти, обіймають тебе за шию і кричать: «Мама тараканів! Мама тараканів!» (у нас була команда, ми назвали її «тараканами»). Ось такі емоції запам'ятовуються, коли ти бачиш, що потрібен людям.
У перший рік війни проводили терапевтичні студії для дітей разом із собакою-обіймакою (хібукі терапія). Ми отримали безкоштовно 20 таких іграшок, які подарували дітям загиблих Героїв. І вже згодом, коли проводили Різдвяні свята, то прийшла дитина з цією іграшкою на шиї. А на іграшці – пошитий власноруч одяг. У такі моменти розумієш: все не дарма.
А взагалі ми проводили дуже багато заходів. Минулого року я робила екскурсії по пам'ятках архітектури міста. Навіть наші працівники, деякі, які прожили якісь десятиліття в Старокостянтинові, казали, що їм було дуже цікаво, що вони почули багато нового, чого не знали.
Я працювала фасилітатором, і проводила такі, можна сказати, заходи з психологічного відновлення людей, виведення людей з конфліктів, арт-терапевтичну роботу з дорослими. Також проводили майстер-класи для дружин загиблих героїв.
Пробували різне. Ми навіть приводили волонтерів, скрипалів, щоб люди просто послухали живу музику в спокійній атмосфері. Були у нас і цікаві заходи з відеопрезентаціями. Особливо хотілося показати нашу культуру, традиції, показати які люди тут живуть, наших художників, письменників, яка багата українська культура, яка прекрасна українська мова.
Завдяки благодійникам нашого міста ми купили нам фарби, мольберти і започаткували творчий гурток «Креативний художник», який діє уже кілька років. Я його створила чисто на ентузіазмі для діток і з радістю ділюся своїми знаннями. Це, звичайно, не викладання академічного малюнка, бо у нас для того немає ні умов, ні ресурсу та і трішки не той контингент дітей. Діти різного віку, різного рівня. Але переводимо заняття більше в ігрову форму. Просто щоб дітки відволікалися від цих обстрілів, від всіх жахів, що вони бачили. За тих півтора-два роки діти все ж здобули якісь знання, якісь навики. Минулого року одна дівчинка від нас пішла в художню школу і її одразу взяли в третій клас, і малювала вона дійсно гарно. Проте ідея цього гуртка не про навики малювання, а про розвиток креативного мислення. Чим ми тільки не малювали? І листям, і вилками, і нитками, і пальцями. Виходили цілі «шедеври», навіть у тих, хто ніколи пензлика в руках не тримав!
Пробувала проводити майстер-класи для дітей, навіть і по архітектурі, бо це мені більш ближче. Я давала діткам завдання: придумайте, наприклад, місто майбутнього або неіснуючу будівлю. І діти придумували будинок -жолудь, будинок -молоток. Ми стільки заходів з дівчатами проводили для діток: уроки творчості, бісероплетіння, ліплення, швидкочитання, виготовлення іграшкових меблів. Все з підручних матеріалів. А головне – наші відвідувачі цього потребували! Як кажуть, якщо людина просить, то треба дати. І дякувати Богові, що це просить вона, а не ти.
Багато зроблено не лише для ВПО нашого міста, «Карітас Старокостянтинів» зробив велику кількість виїздів в м.Ізяслав, смт.Гриців, смт.Білогіря, смт.Теофіполь, м.Полонне, м.Шепетівка, село Ладиги, с.Остропіль - впевнена, що назвала навіть не всі населені пункти, де ми допомагали людям. Ми йдемо туди, де нас потребують, де нас чекають, туди, де місцева влада і бізнес готові з нами співпрацювати.
І звичайно, що весь пласт великої проробленої роботи це заслуга всього нашого колективу, волонтерів та отця Юрія, який не просто керує і переймається, а живе «Карітасом».
Головне, щоб постійно були донори, меценати, просто не байдужі люди, які змогли б нам допомагати фінансово та волонтерством в продовженні нашої благодійної діяльності.
Алла Медзата, волонтерка:
- В «Карітас» я потрапила завдяки Отцю Юрію. На початку війни була настільки розгублена, налякана та безпорадна, але знаю, найкращі ліки – робота. Мені хотілось заспокоїтися і бути корисною. Отець Юрій ніби прочитав мої думки. І запросив у «Карітас». Я раділа, як дитина, для мене це було світлом в кінці тунелю! Я починала тут як аніматор - розважала дітей, організовувала заходи. Ну а зараз у мене ще більше стало роботи: шукаю волонтерів, які могли б провести якісь цікаві творчі або навчальні заняття з дітками, співпрацюю в просторі, узгоджую графіки занять чи майстер-класів, веду дитячий фітнес і хореографію. Мій колектив – творчі й талановиті люди, з масою ідей, енергії, позитиву, з ними цікаво та легко працювати. Тут так: не встиг хтось подати ідею – а її вже втілюють в життя.
«Карітас» навчив нас цінувати життя. Ми зустріли стільки людей зі зламаними долями, які приїжджають з інших регіонів, і яким реально в житті дуже важко. Вони їдуть тільки в один кінець. І коли ти послухаєш їхні історії, подивишся на цих діток, які такі крихітні, а уже стільки пережили, хочеться хоч краплину тепла та радості їм подарувати. І ти вчишся просто допомагати, підтримувати, бути щирою, людяною та просто цінувати життя. І, попри все, любити свою країну і неймовірно пишатись нею. А стільки всього я навчилась за час роботи в «Карітасі»! Нові ігри, цікаві завдання, розвивалки… Всього і не пригадаєш. А ще – декупаж. Я навіть ним захопилась. І вдома надекупажила різних речей. Робити добро – це просто. Воно оточує нас всюди та завжди, і нічого не заважає нам стати його частиною.
Виходимо з "Карітасу" з тортиком у руках, яким нас щедро пригостили дітки. І сонечко вже сяє яскравіше, і чути спів птахів. І якось так легко та радісно на душі, а у серці - тепло.
