Хто приїздить у Старокостянтинів зі сторони Шепетівки, або їде у зворотньому напрямку, обов’язково зупинить погляд на стадіоні «Поділля».
Звичайно, тут немає європейського поля та сучасних спортивних снарядів, територія і приміщення ще потребують благоустрою і ремонтів, але стадіон охайний і обжитий. А ще тут завжди є відвідувачі, і багато дітей, особливо у вечірню пору.
Василя Щербаня, який завідує стадіоном і фактично дав йому друге життя, журналісти Starkon.city знаходять не відразу. Територія велика, і Василю Спиридоновичу завжди є чим зайнятися.
Тож йдемо на спортивний майданчик з десятками снарядів, гірок і гойдалок. Тут найлюдніше. Дітлахи, підлітки, бабусі та дідусі з онуками, мами з немовлятами у візочках. Хтось крутиться на каруселях, хтось підіймається по гімнастичних драбинах та трубах, хтось б’є по саморобній груші.
На великому футбольному полі шість воріт, тож тут теж грають кілька хлопчачих команд. А навколо поля, по доріжках, їздять велосипедисти, прогулюються мами з візочками.
Василя Спиридоновича знаходимо серед підлітків-велосипедистів, які випробовують новий трек. Схоже, велотреку він радіє не менше, ніж хлопчаки.
— Ось бачте, зробили з майстром, але по схемах. Трек вийшов невисокий — 1 метр 10 сантиметрів, проте ми в першу чергу думали про безпеку дітей, — каже Василь Щербань.
А далі заступника директора дитячої спортивної школи по господарській частині, а фактично директора стадіону «Поділля», не зупинити. Про стадіон та його відвідувачів він може говорити годинами.
Василь Спиридонович з посмішкою згадує те, як побачив цю територію вперше:
— Відновити стадіон ми взялися разом з Миколою Мельничуком, міським головою. Треба віддати йому належне — він тоді ініціював і розпочав цю справу.
Коли я вперше приїхав на стадіон, тут було пасовисько для кіз та корів. Приміщення занепадало без вікон та дверей, а у ньому — лише звалище сміття. Але мене це не злякало, ні. Я ж все життя працював учителем фізичної культури та спорту у Пеньківській школі, там ми змогли зробити хорошу спортивну базу, яку в результаті змагань навіть двічі називали кращою в Україні.
Василь Щербань згадує, як непросто усе розпочиналося:
— Цей стадіон після розпаду колгоспу могли продати. На допомогу тоді прийшов колишній голова колгоспу Віктор Васильович Поступальський, якому разом з Надією Михайлівною Щербань навіть довелося звертатися у прокуратуру, аби стадіон не опинився в приватних руках.
А далі справа пішла: спочатку разом з працівниками Старокостянтинівського комунального ремонтно-шляхового будівельного господарства рівняли футбольне поле, а згодом у стадіону з’явився перший і головний до сьогодні спонсор — ТОВ «Старокостянтинівцукор». Тоді директор заводу Олександр Співак допоміг з коштами, завдяки чому тут викопали колодязь, провели воду, розпочався ремонт приміщення, у якому встановили вікна та двері, закупили обладнання та інвентар, навіть сауну зробили.
Багато допомогли і Михайло Петрович Співак, директор заводу Дмитро Данкович, майстер по будівництву цукрозаводу Олександр Тіпляков, токар заводу Петро Хомюк, агроном Анатолій Салашинський, працівники Володимир Любчик, Юрій Городов, Борис Городов, Руслан Герасимчук, Сергій Стасюк, Віктор Феденюк.
Із матеріалами допомагали колишній голова колгоспу «Поділля» Віктор Поступальський, директор ТОВ «Альфагаз» Віталій Скоп, директор ЗБШ В’ячеслав Кучер, директор лісгоспу Юрій Грабчук, лісничий Володимир Маркевич, В'ячеслав Пецух, дорожний майстер Петро Вичавка.
А ще стільки роботи для стадіону зробили підприємці Микола та Олександр Миколайчуки, Дмитро Чаплінський, Армен Хачатрян, фермер із села Криниця Володимир Коцюк, Руслан Нагнибіда. З організаційними питаннями допомагали начальник управління освіти Анатолій Пасічник, колишній директор спортивної школи Сергій Грищук, директор ДЮСШ Майя Булавко, директор районної спортивної школи Сергій Гуменюк, голова спортивного товариства «Колос» Микола Сальков, завідувач відділу фізичної культури і спорту Іван Сторожук.
Василь Щербань каже, що не може не згадати комунальників, які повсякчас підтримують стадіон. Це директор КРБШП Віктор Тащук, директор ККП Володимир Булич, директор КП «Водоканал» Олександр Лактіонов, начальник ЖЕКу Олександр Дейнега, завідувач екологічним відділом міської ради Вікторія Шевчук.
— Словом, усі разом і зрушили непросту справу з місця. А далі почали думати, як жити далі. Спочатку багато металобрухту залишилося після колгоспу, ми почали споруджувати перші снаряди. Деякі запчастини просили на заводі, дещо знаходили самі. Доводилося й здавати металобрухт, щось вимінювати, майструвати з підручних матеріалів. Скажу вам, займаємося цим й досі. Щороку робимо п’ять-шість нових снарядів. Для цього навіть здаємо пластикові пляшки. Навколо стадіону насадили 365 дерев, з них 87 горіхів, які у минулому році вже дали перший маленький врожай. Як не як, а вже копійка на фарбу, — продовжує ентузіаст.
Василь Спиридонович розповідає, що й самі відвідувачі почали цікавитися, яка допомога потрібна.
Повсякчас допомагають Сергій та Олена Лахтадири, Андрій Сергєєв, Олег Мордюк, Іван Овчар.
А працівник з благоустрою Фросина Шевчук, внуки якої бігають біля поряд, додає:
— У нас знаєте як виходить: задумає Василь Спиридонович щось нове, змайструють власноруч разом з помічником, і каже: ну все, досить, тепер будемо лише підтримувати. Але минає час, поспілкується з хлопчаками, і з’являється нова ідея.
Стадіон «Поділля» обслуговують всього троє: окрім Василя Щербаня працюють ще майстер по ремонту обладнання Володимир Пастух та працівник по благоустрою Фросина Шевчук.
Між тим тут уже облаштовано два майданчика для стрідбола, два для волейболу та ще два для пляжного волейболу, баскетбольний майданчик, майданчик для мініфутболу, майданчик зі спортивними снарядами.
— Гляньте, скільки у нас на полі воріт! Ми ж можемо проводити тут змагання «Шкіряний м’яч». Але зараз ще будуємо скейтовий майданчик для велосипедистів, любителів кататися на роликах та скейті, — із захопленням розповідає Василь Спиридонович.
— Хочеться, щоб тут було як у вулику. Вже сьогодні на «Поділлі» проводяться змагання обласного рівня. Ось нещодавно змагалися лісові господарства Хмельниччини, обласні змагання провели спортсмени товариства «Колос», а собаководи з’їхалися обласну виставку. У нас грають учасники АТО, ветерани, але ж хочеться, щоб тут були ще й «веселі старти», змагання з пляжного волейболу, тенісу, навіть з шахів.
Ентузіаст зізнається: найбільше радіє тому, скільки дітей приходять на стадіон щодня. Вони самі підказують Спиридоновичу ідеї, розповідають, що ще можна зробити.
— Гляньте на цих хлопців, вони ж не дають мені спокою, — щиро сміється Василь Спиридонович, коли діти обступають його, аби поговорити про ще один задуманий велотрек.
Проте «Поділля» став хорошим місцем відпочинку й для дорослих жителів мікрорайону.
Відвідувач стадіону Володимир Сідлецький каже, що тут він мало не щодня.
— Я живу недалеко, тож спостерігаю, як стадіон змінився за останні роки. Приходжу сюди щодня: вранці бігаю, увечері катаюся на велосипеді. Хочеться, щоб тут комфортно почувалися і спортсмени, і прості мешканці, бо цей стадіон народний і для тих, хто живе поряд, — відрада. Добре, якби були зони відпочинку і для літніх людей, і для маленьких діток. Знаю Василя Спиридоновича з тих пір, як він працював у Пеньківській школі, як своїми руками робив спортивне обладнання. А тепер цей досвід продовжує втілювати на «Поділлі». Він непосидючий і у своїй справі невгамовний — здається, знає всіх спонсорів у місті. Але звичайно, потрібно щоб і у місті, і на рівні області була комплексна програма по підтримці таких об’єктів, — каже Володимир.
Радіє такому місцю відпочинку і старокостянтинівець Віктор Остапенко.
— Часто буваємо тут з онуком, а ось сьогодні й донька Яна прийшла. Ця територія наче створена для жителів мікрорайону, є де відпочити і дітям, і дорослим, — каже чоловік.
На стадіоні «Поділля» насправді ще безліч проблем. Потрібне озвучення, освітлення, бо нині у вечірній час територію у два гектари освітлюють лише два ліхтаря. А ще не вистачає палива, щоб добре покосити поле й навколо нього. Потрібно закінчити ремонт приміщення, зробити душові та роздягалки. І доріжки просять нового асфальтного покриття.
Василь Щербань розповідає, що на стадіоні мають облаштувати штучне поле, проте поки що це питання стоїть на місці. Болить душа у Василя Спиридоновича й за приміщення колгоспу, яке руйнується. Воно біля стадіону, і там можна облаштувати дві три кімнати для ночівлі спортсменів.
І звичайно, не раз у розмові з журналістами чоловік скаржиться на тих, хто не слідкує за порядком, бє на території пляшки, кидає сміття.
— Працівникам стадіону не просто обійти та прибрати усю територію, доводиться багато працювати, і дуже неприємно, коли бачимо тут сміття та скло. Тут же діти, і це в першу чергу небезпечно!
Не без задоволення показує нам Василь Щербань тутешне господарство, при цьому чоловік щиро вітається з людьми, подає малюкам м’яч.
У свій час він виховував спортсменів, які п’ять разів захищали Хмельницьку область на «Іграх чемпіонів» в Артеку, брали участь у «Стартах надій» в «Молодій гвардії», футбольних турнірах на Закарпатті. А тепер Спиридонович робить усе, аби людям було де відпочити і знайти спортивне заняття для себе. До речі, його онуки теж тут, щодня розважаються на стадіоні, де працює дідусь.
— Я так хочу, щоб стадіон змінювався, жив, збирав хороших людей. Він же при в’їзді, це ж візитівка Старокостянтинова, — каже Василь Щербань, запрошуючи журналістів приїздити сюди частіше, хоч щодня.
Фото: Ірина Сапчук
