Станіслав Маєвський — приклад митця, який, попри життєві виклики, зберіг вірність своєму покликанню. Його роботи не просто прикрашають храми та приватні колекції, а й несуть у собі часточку душі художника, особистого бачення світу та історії. Його життя — це постійний пошук істини та краси, вираженої через кольори, форми та емоції.
Журналісти Starkon.city довго чекали на зустріч з художником. Споглядаючи його роботи на виставках, завжди хотілося дізнатися про творчість митця більше. Тепер маємо нагоду поділитися враженнями від зустрічі і розповісти про унікального старокостянтинівця нашим читачам.
Дитинство та перші кроки в мистецтві
Станіслав з дитинства відчував непереборний потяг до малювання. Його вабили олівці та фарби, їх неповторний запах, який він пам’ятає до цих пір. Його манили пейзажі, які його оточували. А ще натхненний хлопчик любив спостерігати граційні рухи коней.
«Для мене коні були втіленням досконалості. Мені найбільше хотілося малювати саме їх. Поруч з будинком, де я мешкав з батьками, була конюшня, от я і бігав туди. Милувався красою коней і малював. Цими моїми дитячими роботами й була прикрашена конюшня» — згадує художник.
Випадково ті роботи побачив художник з Хмельницького, майстер портрету та чудовий аквареліст Кирилюк Володимир Якович. Його зацікавили малюнки хлопця і він не полінувався розшукати малого. Так у Маєвського з’явився перший вчитель. Він вчив його малювати за враженнями: побачив, відчув, і малюй швидко, бо перше враження – найцінніше…
Згодом, у рідному Старокостянтинові, Станіслав навчався в художній школі. Його вчителем була Ганна Микитівна Стецька, талановитий і мудрий педагог. Вона уміла розгледіти та розвинути в учневі індивідуальність, виражати своє бачення, випрацьовувати власний стиль.
Натхненна праця
Трудову діяльність Станіслав розпочав в Хмельницькому художньому комбінаті, впроваджував проєкти та здійснював художнє оформлення для шкіл, училищ, підприємств. Він виконав великий розпис на українську тематику для заводу «Металіст», розпис в професійно-технічному училищі, спроєктував та робив оформлення музеїв в 5 та 6 школах, оформлював музей цукрозаводу, зокрема писав портрети ветеранів підприємства. Керівництво комбінату неодноразово відзначало працю художника грамотами та грошовими відзнаками. Станіславу Маєвському було присвоєно творчу категорію, це відкривало нові можливості. Але невдовзі комбінат розформували. Почались складні 90-ті. Багато художників не витримали змін та економічних труднощів і змінили свій статус. Хтось подався у торгівлю, хтось пішов на будівництво… А Станіслав залишився відданим своєму покликанню. Так сталося, що священник з Красилова шукав художника для написання 4 великих образів з життя Христа. Колеги, які працювали над виготовлянням розп’яття, порадили Станіслава. Так почалась сакральна творчість в біографії художника. Він створював ікони, портрети, розписи, а також проєкти вівтарів для різних костелів в Україні: Старокостянтинові, Красилові, Баранівці, Любарі, Шепетівці, Києві, Вінниці… І це далеко не весь перелік міст, де трудився митець.
В усі ці нелегкі часи з ним була і є його вірна спутниця по-життю - дружина Віра. Саме вона підтримувала чуйним словом, доброю порадою, особливо тоді, коли було вкрай важко, опускались руки… Але вчасно сказане слово підтримки давало силу, надію. Саме вона, сама будучи художником, – його перший безкомпромісний критик, завжди готова зробити делікатне зауваження.
Щасливий Станіслав, що його донька Юля пішла батьківськими стопами і теж стала художником: вона плідно працює в книжковій графіці, малює портрети, бере участь в виставках.
Досвід роботи за кордоном
Особливим етапом у житті художника стала його робота в Польщі. У Кракові він працював у Вищій духовній Семінарії за запрошенням Провінціала Яцика Валігури. Станіслав працював над портретом Провінціала, для якого важливим був не тільки зовнішній вигляд, але й передача його характеру, харизматичності. Маєвський розповідає, як комісія критично ставилась до його перших ескізів, вказуючи, що нібито постава та рух рук не характерний для цієї людини. Після деяких спостережень, а писав він портрет з натури, художник все таки зумів створити образ цього священника.
Однією з найцікавіших сфер для Маєвського було створення портретів. «Усі вони вимагали точності та історичної правдивості, що стало для мене викликом, але пішло на користь», — згадує художник.
Він згадує, як іноді доводилося малювати портрети в дуже обмежені терміни, і як важливо було передати не лише фізичну подібність, але й характер людини. Так картини художника потрапили в Австрію, Америку, Чехію, Ізраїль та Польщу.
Арсенал художника багатий не лише портретами. Він з однаковою майстерністю зображує безмовні діалоги предметів у натюрмортах та безмежну красу навколишнього світу в пейзажах.
Працюючи в Польщі, Станіслав поступив на навчання у Краківську Художню Академію ім. Яна Матейки, але у зв’язку з подіями в Україні навчання довелось покинути. Та час, проведений в стінах академії, не пройшов марно. Методика навчання, атмосфера внесли позитив у творчість художника.
У цей час Станіслав Едуардович стає членом спілки польських художників в Україні, яка знаходиться у Львові. Її незмінним Президентом є Малавський В’ячеслав. Саме ця спілка дає можливість брати участь у виставках, які відбуваються в Україні та за кордоном.
Технічна майстерність та пошуки нового
У своїй творчості Станіслав Маєвський прагне поєднати реалістичний підхід із власним баченням, намагаючись внести індивідуальність та особливий стиль.
Він часто відзначає важливість передачі світлотіні, гри світла, акцент на головному, - це додає живопису емоційної глибини. «Гра світла і тіні — я завжди намагаюся віднайти нові способи відтворення цих ефектів», — пояснює художник.
Однією з його улюблених технік є «аляпріма», яка дозволяє створювати картини швидко, але зберігати багатошаровість і реалістичність. Однак, навіть цю техніку він вдосконалює, додаючи свої власні методи, які підкреслюють індивідуальність його робіт.
Робота над полотном про битву під Зеленцями
Одним із найважливіших поточних проєктів Станіслава Едуардовича є робота над полотном, що зображає битву під Зеленцями. Під час досліджень художник дійшов висновку, що ця битва відбулася не під Зеленцями, а під Жилинцями, що на Шепетівщині. Спочатку вивчав художню та історичну спадщину. Для уточнення деяких деталей поїхав на місце битви, розпитуючи місцевих жителів, вивчаючи знахідки — від куль до старовинних ґудзиків. Особливо долучився та допоміг Бтржан Атулін. Висновки були очевидними.
На полотні він намагається передати не лише саму битву, а й історичний контекст.
«Мені важливо, щоб глядач побачив не просто сцену битви, а зрозумів патріотизм людей, які відстоювали державність. Це була перемога над російською армією, де вперше був впроваджений Орден Virtuti Militari. А вже потім аксесуари - який одяг носили солдати, яка була зброя, яка збруя на конях і таке інше» — додає художник. – Картина – це велике полотно, на якому багато дрібних деталей, а ці деталі повинні мати історичне підгрунтя. Вивчення історичних моментів займає дуже багато часу, але це захоплює. Мені цікаво працювати. Це полотно не на замовлення, через що я дуже вибагливий, приходиться по кілька разів переписувати деякі фрагменти», - розповідає художник.
Над самим полотном Станіслав Маєвський працює вже близько двох років, щоразу вносячи корективи. Якось відставив полотно в сторону, а через місяць подивився свіжим поглядом…все замалював і почав спочатку.
Художника цікавить світ, особливо мистецтво, історія. Наразі у нього вже зібралась доволі велика бібліотека. Частину з книг митець подарував художній школі, частину – колекціонерам. Одного з них вдалося добряче здивувати, бо, зазвичай раритетні книги продають, а тут – подарунок. «Людям потрібно дарувати радість. Хіба гроші можуть бути важливішими за радість, подарованій іншій людині? »
Шаржі
Особливе місце у творчості художника займають шаржі. Створюючи шарж, він підкреслює найхарактерніші риси людини та її найвиразніші особливості характеру. Саме шарж дозволяє вірно передати емоційний стан чи статус людини.
«Такий підхід розуміють не всі. Дехто вважає шаржі «карикатурою», невмінням малювати, а деякі люди навіть ображаються, та для мене така робота цікава, дає можливість творити, виявляти несподівано нові форми».
Рідне місто у творчості митця
Захоплений історією рідного Старокостянтинова, Станіслав Едуардович перетворює пожовклі фотографії та сторінки забутих книг на яскраві образи того часу. Він ретельно вивчає старі світлини, історичні документи та літературу, щоб відтворити атмосферу минулих епох та подій.
Його картини – це не просто зображення, а перенесення у інший вимір, які відтворюють атмосферу минулих днів.
Розглядаючи полотна, можна прогулятись вуличками Старого Костянтинова, поринути в атмосферу містичності та мудрості Синагоги, побачити величну красу старовинної брами, походити під стінами Зеленої церкви, відчути, як оживає жваве життя заїжджого двору. Коні та вози, люди в строкатих костюмах, гамір та суєта – кожна картина розповідає свою історію.
Творчість художника стала невід'ємною частиною обличчя нашого міста. Створені ним проєкти, такі як Пантеон Слави з Героями Небесної Сотні, В'їзний знак міста Старокостянтинова, стали візитівками нашого краю, відображаючи його історію та культуру. Окрім того, художник здійснив реставрацію та розробив проєкт накриття пам'ятника Жертвам Голодомору, Матері Божій Покрова, надавши йому нове життя і підкресливши важливість пам'яті про цю трагічну сторінку історії.
"Задумів маю багато, - ділиться Станіслав Едуардович, - хотілося б всі їх здійснити, перенести на полотно та донести до глядача". Будемо сподіватися, що митцю це вдасться.
