Мало не щоночі у Старокостянтинів летять ворожі безпілотники. Ворог запускає "шахеди", ракети, сподіваючись завдати підступного удару. Але там, у темряві, на них уже чекають ті, кого справедливо називають захисниками неба.
Завдяки невтомній роботі ППО місто зустрічає новий день, а пілоти продовжують свою бойову роботу.
Як це - ніч за ніччю, без сну, стояти на варті, залишаючись непохитним перед небезпекою, холодом і елементарним людським бажанням відпочити.
Про це - у нашому інтерв'ю з Дмитром, старшим бойового розрахунку однієї з мобільних вогневих груп, яка збиває БПЛА над Старокостянтиновом.
Дмитре, хочемо почати нашу розмову з подяки. Від імені кожного старокостянтинівця. Адже саме таким як Ви ми завдячуємо за кожен новий світанок.
- Дякую, що розумієте і цінуєте, але ми робимо свою роботу.
Дуже важку і відповідальну…
- Так, і хороший результат та підтримка людей мотивують удосконалювати навички та виконувати бойові завдання краще.
А як Ви почали працювати в МВГ?
- Моя посада - командир відділення бойового розрахунку ЗУ-23-2. До 2018 року служив у бригаді сержантом строкової служби. Після закінчення контракту пішов у цивільне життя.
До повномасштабної війни працював зварювальником, оператором ЧПУ на олійному заводі.
24 лютого я теж їхав на роботу… Правда, через відомі події повернув до військкомату. Там була черга. А я так не люблю черг! Пішли з кумом до ТРО - там уже теж місць не було! Потім потрапили в добровольчу самооборону, а через місяць, пройшовши комісію, я знову прийшов на службу у 7 бригаду тактичної авіації імені Петра Франка. Пройшов бойове злагодження у навчальному центрі, і опанував зенітну установку. Відтоді - на позиції.
Ваш розрахунок називають одним з найрезультативніших. Скільки збитих шахедів на вашому рахунку?
- На особистому рахунку маю більш як 10 знищених ворожих дронів.
Ваша бойова робота на позиції починається тоді, коли на Хмельниччині оголошують тривогу?
- Робота починається тоді, коли, я та мій навідник Олександр, заступаємо на чергування. Виходу на позиції передує підготовка техніки та снарядів, навчання на симуляторах, аби удосконалити навички, та ряд інших важливих процесів і завдань.
Коли ж сигнал тривоги лунає у сусідніх областях - вже стаємо на позиції і залишаємося там до відбою.
Але вночі - найважче? Спати не хочеться?
- Не хочеться. До того моменту, коли "шахед" підлітає до міста. От тоді, як на зло, нападає дрімота! Хтось рятується кавою, а я хорошим чаєм та фізичними навантаженнями. Починаю рухатись і щось робити.
А страху немає?
- Що стосується страху, то кажуть, лише дурень не боїться. Але на це немає часу... Необхідно бути зібраним та готовим до відбиття атаки ворожих дронів та ракет.
Рідні за Вас хвилюються?
- Коли на чергуванні, звичайно, рідні хвилюються за мене... Але ні, мабуть, більше я за них. Коли бачу реальну картину, завжди думаю, чи перейшли вони у безпечне місце, чи встали з ліжка? Дружина, звісно, хвилюється, хоча старається того не показувати. Вона у мене бойова, підтримує мою роботу. Старший син - військовослужбовець, встиг вже повоювати, молодший - зварювальник на заводі. Словом, всі один одного розуміють без слів.
Але тактика ворога щоразу міняється?
- Так, "шахеди" залітають з різних сторін, йдуть один за одним на низькій висоті (трапляється, 70 метрів над землею).
Звісно, і ми не сидимо на місці. Знаємо уже всі їхні дороги, та й, стріляючи мало не щоночі, набираємося бойового досвіду.
Скажу так: те, як ми працювали у першій рік війни і як ми працюємо тепер - навіть порівняння немає. Та й технічно оснащені краще: маємо тепловізори, лазерні лінійки, програмне забезпечення.
Ви самі частіше стріляєте чи наводите?
- Наводжу: координую висоту, швидкість, азімут. А напарник стріляє.
Потрапляли у небезпечні ситуації?
- Так, на жаль, траплялося, уламки падали за 30 метрів. Але я вважаю, що наша позиція щаслива.
А що Вас мотивує?
- Слова нашого командира! У нас мужній та сильний командир, пам'ятаю його слова, коли він вручав нам нагороди: "Дякую, що ви даєте нам змогу робити свою роботу". А я знаю: наші пілоти роблять свою справу дуже файно. Тому є ради чого працювати.
Що будете робити після війни? Залишитеся у війську?
- Того я ще не вирішив. У 2018 році, після закінчення контракту, я пішов зі служби тому, що хотів якоїсь волі і життя без наказу. А тепер розумію: зараз можу дозволити собі приймати самостійні відповідальні рішення і бачу результат. Мені це подобається. Знаю точно, що буду щось робити руками. Це у мене добре виходить.
Вірите у закінчення війни, перемогу?
- Знаєте, мені ще до війни 2014 року снився сон. У ньому бомбили аеродром, а коли у 2018 році я звільнився зі служби, цей сон повторився. Я гнав його від себе, та у 2022 побачив наяву…
Тобто Ви чекаєте віщого сну знову?
- Ні, я роблю те, що умію. По-іншому вже не можу. Нещодавно відпочивав у Карпатах, але навіть там не виходив зі службової групи і відслідковував ситуацію. Тому, як кажуть, виспимося потім, а зараз працюємо далі!
За проявлену мужність і успішне виконання бойових завдань Дмитро нагороджений: нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», відзнакою Міністерства оборони України Медаллю «Хрест доблесті», нарукавною відзнакою та Нагрудним знаком Збройних Сил України «За знищення ворожої авіаційної техніки».
Фото Олександр Вітрук
