11 червня 2025 року своє 30-річчя святкує наш земляк, старокостянтинівець, лейтенант Збройних Сил України — Валерій Вікторович Мосійчук.
Його життєвий шлях — це історія про доброту, відповідальність, мужність і безмежну любов до України.
Народився Валерій у 1995 році в місті Старокостянтинів у військовій родині. Навчався у Старокостянтинівській гімназії, а потім у 1-шій школі. Отримав вищу освіту у Тернопільському економічному університеті за спеціальністю економічна кібернетика. Працював у різних сферах — на акумуляторному заводі, меблевій фабриці, в “Епіцентрі”, а також мав досвід роботи за кордоном у Польщі та Чехії. Але серце завжди тягнуло додому, і саме тут, у рідній Україні, він зустрів 24 лютого 2022 року.
З перших днів повномасштабної війни Валерій рвався до війська разом з батьком — військовим з понад 30-річним досвідом. Але тоді його не взяли — не мав військової кафедри. Проте у 2023 році він отримав повістку і не вагаючись став до лав ЗСУ.
Вже два роки Валерій служить на Херсонському напрямку — села Тягинка і Кринки. Пекельні бої, евакуація цивільного населення, втрата побратимів — він пройшов крізь страшні випробування.
Та незважаючи на все — не втрачає віри, не втрачає людяності.
За свою службу Валерій удостоєний високих державних та військових відзнак — відзнаки Президента України «За оборону України», нагороди Головнокомандувача Збройних Сил України — «Хрест Військова честь», а також відзнаки начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід».
Його мама згадуює, як було важко, коли син не виходив на зв’язок більше двох тижнів. Любов Володимирівна не знаходила собі місця, чекала хоча б одне повідомлення. І ось він коротко відписав: "+". Один символ, який зняв тисячу кілограмів болю.
Сьогодні Валерій — заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення. Він підтримує побратимів словом і ділом, є для них прикладом справедливості та сили духу. Добрий, щирий, завжди з подарунком для рідних, коли приїжджає у відпустку. А сам каже, що ці 15 днів пролітають, наче 15 хвилин.
Валерій — не лише воїн, а й звичайний хлопець із великим серцем. Любить риболовлю, має багато друзів, завжди готовий прийти на допомогу.
Його батько — Віктор Іванович — досі служить. Сестра Вікторія, яка довгий час працювала в банку, нині живе за кордоном, та душею завжди поруч із братом.
Сьогодні, у день 30-річчя, хочемо сказати:
Дорогий Валерію!
Ти — наша гордість, наша надія і наша сила. Дякуємо тобі за все.
Нехай життя дарує тобі мир, міцне здоров’я, тепло рідного дому і найголовніше — перемогу.
З тобою — правда. З тобою — вся Україна. Ми тебе любимо і чекаємо!
З великою шаною — твоя родина, друзі, земляки і всі, хто вдячний тобі за наше сьогодення.
Слава Україні! Героям Слава!
