У затишному куточку Старокостянтинова, серед буденних турбот та тривожних новин, розквітає справжній оазис. Це не просто клумби, засаджені квітами. Це цілий світ, створений руками пані Галини Швидкої, для якої садівництво перетворилося з простого хобі на джерело сили, розради та тихої радості. Її історія — це розповідь про те, як любов до квітів допомагає пережити найважчі часи.
Зустріч, що розцвіла
Ми познайомилися з пані Галиною Швидкою зовсім випадково, у соціальній мережі. Я побачила її допис, де вона запрошувала мешканців міста приїхати до неї в гості на екскурсію: помилуватися квітами, придбати або просто отримати в подарунок. Після зустрічі з нею я теж їхала додому з оберемком квітів та саджанцями, відчуваючи тепло її щедрості.
Все почалося непомітно, майже випадково. Як згадує сама героїня, особливого хисту до квітів вона за собою не помічала, просто мала «легку руку».
«З малечку було таке, що гілочку встромила - а вона росте. А вже квітами почала займатись, напевно, тоді, як пішла на пенсію. Хотілося краси, розради, відпочинку. І квітів – багато, різних, всіляких. І почалося: купила - посадила, купила- посадила», — розповідає жінка.
Спочатку це було змагання у кількості — дружнє, сусідське. «Ой, в мене 10, а в мене 20», — сміється вона, згадуючи, як вони з сусідками гуртом замовляли рослини. А згодом кількість переросла в якість. З’явилося бажання мати не просто багато квітів, а особливі, рідкісні, ті, що тішать око своєю неповторністю.
«А вже потім пішла якість. Уже не хотілося багато, хотілося особливого. Захопилася калами. Мала багато різних цікавих сотрів, дуже гарних. Їх потрібно викопувати на зиму, а весною знову саджати, зберігати у спеціальних умовах. Я довго з тим бавилася, доки одного разу, чоловік, не знаючи, що температуру в холодильнику міняти не можна, заморозив мені ті квіти. Частина з них пропала разом з бажанням продовжувати їх розводити. І я продовжила поповнювати колекції нарцисів, яких зараз маю понад сорок сортів, тюльпанів, крокусів, примул, гіацинтів, троянд…».
Коли сад розрісся настільки, що квітам стало тісно, виникло логічне питання: «А де ж його діти, як воно стільки наростає?». Так настав новий етап — жінка почала ділитися своєю красою з іншими, іноді продаючи надлишок. Але не заради бізнесу, а заради того, щоб квіти продовжували жити й дарувати радість. У цьому вона дотримується мудрої настанови своєї мами, яка колись торгувала тюльпанами:
«Ніколи за квітку не можна торгуватися. І скільки люди дають, хай буде. Хай буде їм радість, і хай буде тобі. І продай так, щоб ти за ті гроші теж купила, і не шкодувала. Бачиш, що не може людина купити – подаруй. Добро завжди повертається добром».
Ця філософія відчувається у кожному її слові. Вона легко може подарувати квітку незнайомій людині в автобусі, бо щиро вірить, що радість має поширюватися.
Життя, присвячене турботі
Зараз пані Галина на пенсії, і її дні наповнені не лише турботою про квіти, а й доглядом за хворою мамою. За плечима у неї роки роботи бухгалтером, які привчили до відповідальності та скрупульозності, музична школа по класу баяна, спів у хорі та навіть заняття бальними танцями. І роки досвіду, успіхів, радощів та турбот. Вона має двох дорослих успішних синів та двійко онучат, які, без сумніву, є її гордістю та радістю. Шкода, лишень, що можливості бачитись часто не мають, бо живуть в різних містах. А ще у їньому господарстві – кішка та чотири коти. Опікується ними більше чоловік Галини, бо дуже любить цих лагідних тваринок. А для пані Галини саме сад відіграє найголовнішу роль зараз. У часи, коли повітря пронизане тривогою, догляд за квітами став справжнім порятунком для душі, способом не збожеволіти від важких думок.
«На сьогоднішній час я тим живу, бо настільки морально важко зараз тут, і щоб не думати за ті тривоги, за все те, що відбуваєтся у нашій країні, я думаю про квіти», — відверто зізнається вона. Для неї це не просто хобі, а «розрада для душі» та надія на краще.
Кожна квітка — історія
Її сад — це жива енциклопедія історій. Тут ростуть півонії, що дісталися від бабусі, унікальні лілійники від відомої селекціонерки Світлани Пікайлової, дельфініуми, отримані в обмін від колоритного «язикатого дядька» зі Львівщини. Кожна рослина має своє походження і свій характер.
Пані Галина має цілу колекцію низькорослих та низьких ірисів, серед яких є унікальні та рідкісні сорти. Ці квіти приваблюють погляд своїм витонченим виглядом та багатством відтінків, створюючи ніжні акценти в саду. Окрім цього, вона має велику колекцію лілійників, які навчилася вирощувати із насіння, що дозволило їй отримати незвичайні та ексклюзивні екземпляри. Також її сад прикрашає безліч дельфініумів різних сортів. Їхні високі, елегантні суцвіття створюють вертикальні акценти, додаючи саду об'єму та глибини, і зачаровують своїми насиченими блакитними, фіолетовими та рожевими відтінками.
Окреме місце в її саду займають троянди — королеви квітів. Пані Галина пишається своєю колекцією цих чудових рослин, які дарують неперевершений аромат та вишуканість. Поруч із яскравими квітами, у затінку, розкинулися численні хости, що вражають різноманіттям форм і відтінків листя, створюючи мальовничі килими та підкреслюючи красу інших рослин.
Але були й розчарування. Жінка згадує, як одного разу замовила в інтернеті азалії, а отримала «гербарій в засушеному вигляді». Такі випадки засмучують, але не відбивають бажання творити красу далі. На питання, що було найважчим, вона відповідає з гумором, згадуючи реакцію чоловіка на її розрослий квітник:
На сьогодні її фаворити — півонії, яких у колекції пані Галини налічується понад 60 сортів. А почалося все з півоній, які дісталися у спадок від її бабусі. Ці п'ять сортів були настільки розкішними, що захотілося ще. Кращого, новішого, інших кольорів та сортів. Спочатку замовила один, потім ще два, а потім вже було важко зупинитись. Цьогоріч замовила ще шість. І подружку «присадила» на півонії. Просто закохала її в ці неповторні ароматні квіти.
На питання про секрети догляду вона відповідає з посмішкою, що особливих таємниць немає. Головне — не заглиблювати корінь при посадці та обов'язково підв'язувати пишні суцвіття, щоб вони не ламалися під власною вагою. Навесні робити підживлення комплексним добривом та попелом.
Серед шкідників квітів жінка виділяє Оленку Волохату – це невеликий жук брудно-сірого кольору, який є серйозним шкідником квітів. «Цьогоріч вперше побачила цього жука, - розповідає жінка. Він за день може повністю знищити квітку. Шкодить не лише квітам, а й деревам та ягодам. В народі кажуть, що комаха полюбляє синій колір, і якщо розставити ємності яскраво-синього кольору з холодною водою, то жуки летять на синій колір, падають у воду і тонуть. Я ще не пробувала такий метод, але, думаю, варто».
Історія цієї жінки — це більше, ніж розповідь про квіти. Це приклад того, як у найтемніші часи можна знайти своє світло, свою розраду. І як маленький клаптик землі, засаджений з любов’ю, може стати надійним прихистком для душі, даруючи надію на те, що краса і життя завжди переможуть.
Фото - Олександр Демчук
