Рівно три роки тому 29 вересня 2022 року бійці 59-ї мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, нині – 59 окрема штурмова бригада безпілотних систем ім. Якова Гандзюка, врятували екіпаж бомбардувальника Су-24М . Того дня українські пілоти виконували надзвичайно складне і ризиковане завдання. Літак було уражено ворожою ракетою. Довелось катапультуватись.
Пілотів побачили бійці 59-ї, вони зав’язали бій із ворогом і витягли наших льотчиків фактично з ворожої території.
29 ВЕРЕСНЯ 2022 РОКУ.
Російські ЗМІ «святкують»:
«Сбит украинский Су-24М. Экипаж ищем. Скорее всего, погиб».
Показують відео – палаючий літак, катапультні крісла.
Борт упав на окуповану територію. Шанси вижити – невеликі, не потрапити в полон – ще менші.
ТИМ ЧАСОМ…
– Живий! Ти живий, бл*ха… – штурман радісно кидається до пілота.
Обоє пілотів із складу 7-ої бригади тактичної авіації ім. Петра Франка.
Катапультувались. Повзли до своїх – по одинці, під ворожим вогнем, серед мін і куль.
– Дай слово, що ще політаємо!
– Звісно! Де наша не пропадала! Але щоб наступного разу – без «феєрверків»!
Пізніше медики скажуть: серйозна травма, потрібні операції, тривале лікування…
Але штурман лише повторить: «Я командиру слово дав!»
ЗА КІЛЬКА ГОДИН ДО ТОГО…
Перший день ротації екіпажу після нетривалого перепочинку в пункті постійної дислокації. Увірвались в «робочий режим», як завжди, стрімко. Пара Су-24М уже відпрацювала по Миколаївщині, тепер – курс на Херсонщину.
Попереду – 79-й спільний бойовий виліт льотчика та штурмана. Все як завжди: шум двигунів, зосереджені обличчя, втомлені техніки...
– Та він після Італії на це пішов, уявляєш? – розповідає один із техніків колезі й киває на льотчика. – Працював там на будівництві. Можна зрозуміти – у «нульових» польотів практично не було, а зрештою – його частину і зовсім розформували… Тож поїхав на заробітки. Але повернувся. І тепер – у бойовому строю.
– У штурмана – інше. Він взагалі в російському військовому містечку виріс. А тепер на тих, з ким у дитинстві в «казакі-разбойнікі» бігав – накидає з неба. Іронія, правда? – продовжує технік. – Все стало на свої місця після окупації Криму. А коли у вересні 2014-го бойова авіація не застосовувалась після мінських домовленостей – він не чекав. Добровільно записався в зведений стрілецький загін «Дика качка». Разом із побратимами тримав позицію «Зеніт» під Донецьком – ту саму, яку ворог день у день намагався стерти з лиця землі. Саме там, у землі, в окопах, остаточно сформувалась його лють.
Зараз попри постійну втому, обоє пілотів – щасливі. Адже кожен – на сто відсотків на своєму місці.
Бомби – на підвісі, курс – відомий, ціль – уточнена. Все готово!
– Уперед! – каже командир екіпажу штурманові та вмикає форсаж. За хвилину літак ріже небо навпіл.
ПУСК. РАКЕТА.
Су-24М іде максимально низько. В кабіні – звична напруга. Долоні на приладах. До цілі – 2–3 км.
– Ракета! – кричить штурман. Відстріл теплових пасток. Вибух, дим!
Літак горить. Табло мигає. Машина втрачає управління. Пілот – зібраний: трохи висоти – і катапульта. Першим іде штурман, другим – льотчик.
Потім – удар. Біль. Свист у вухах. І тиша. Так починається виживання.
– Катапультування – завжди травма. А приземлився я просто під кулеметний обстріл. Міни. Квадрокоптери. Здалося, що добиралися до своїх вічність… А насправді – понад годину…– згадує Євген.
– Рускій? – перше, що почув штурман, коли нарешті доповз до «зеленки».
– Ну, допустим… – відповів розгублено…
Виявилось, то — український піхотинець Петриченко Павло. Він і його побратими із 59-ї мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка (нині – 59-та окрема штурмова бригада безпілотних систем) – Осика Роман, Шульга Андрій врятували екіпаж. Згодом Павло загине… Посмертно – Герой України.
– Без них ми були б або мертві, або в полоні. Ми їм зобов’язані життям.
А далі – реабілітація, уколи, шви і жодної думки «зійти з траси». Лише – «повернутись».
ТРИ РОКИ ПОТОМУ…
Вересень 2025-го. Вони знову йдуть до борта. Під крилом – Storm Shadow.
Все, як тоді: знайомий запах авіагасу, втомлені техніки, короткі погляди замість слів. Тільки шрамів трохи більше – як нагадування про 22-й. І лють – глибша.
P.S. За особисті мужність і героїзм пілоти нагороджені орденами «За мужність» ІІІ ст. та Хрестом бойових заслуг.
Хронологію подій з вуст самих героїв та унікальні кадри порятунку екіпажу дивіться у нашому сюжеті.
За матеріалами Повітряних Сил ЗСУ
