У непростих умовах воєнного часу, коли кожен день приносить нові випробування, педагоги України відзначають День учителя – улюблене всенародне свято, важливе для кожного, хто був чи є учнем, учителем, татом або мамою.
Напередодні цього дня ми беремо перше інтерв’ю у новопризначеної начальниці управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Алли Миколаївни Яцюк. Говоримо про виклики та завдання, які ставить перед освітянами неспокійний час і шкільна реформа.
Знайомтеся: Алла Яцюк – учитель-методист, педагог вищої категорії. За її плечима 38 років педагогічного стажу, 28 з яких вона працювала у Старокостянтинівському НВК «Спеціалізована школа І–ІІІ ступенів, гімназія імені Героя України С.М. Бондарчука», де 23 роки обіймала посаду заступниці директора з навчально-виховної роботи.
З вересня 2025 року – начальниця управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради.
Ви лише нещодавно очолили управління освіти. Розкажіть трохи про себе, свій освітянський шлях.
— Шлях пройдений чималий, якщо озирнутися назад – зроблено багато.
Я навчалася у Кам’янець-Подільському педагогічному університеті. Перший мій досвід учителювання був у дев’ятирічній Вербородинській школі. Вона далеко від міста, але там працював надзвичайно теплий колектив педагогів — саме таких, якими ми й уявляємо справжніх учителів. Спогади про ті перші роки, учнів і наставників найзворушливіші. Мені тоді дали багато годин, і я — молода, недосвідчена — з головою занурилася у роботу. Та поруч були чудові люди. Знаєте, мені у житті щастить на добрих людей! Так я десять років пропрацювала у сільських школах. Маленькими, але впевненими кроками наближалася до міста.
Останньою моєю «зупинкою» стала Григорівська середня школа. Сільські школи — це родинні вогнища: затишні, теплі, і вони дають величезний досвід. І коли я прийшла працювати до Старокостянтинівської школи №9, то вже чітко усвідомлювала: я — вчитель. Уже була з досвідом, упевненістю та з вищою категорією.
Розкажіть про свою сім’ю. Хто ті люди, які Вас підтримують?
— Найперше — це підтримка мами. Моя мама, Ганна Мифодіївна, — мій перший порадник, друг, критик і поціновувач. Її думка для мене завжди дуже важлива.
Я відчуваю велику допомогу й підтримку свого чоловіка Андрія, і так було завжди. Мій син Андрій теж є моїм порадником у складних життєвих ситуаціях. Він закінчив Острозьку академію, зараз працює зовсім в іншій сфері — начальником ЦНАПу в Миролюбненській громаді. Але сучасна молодь, знаєте, вона якась гнучка й прагматична. Коли я вагаюся чи не знаю, як вчинити, раджуся з ним. І мій дорослий син — найважливіша та найавторитетніша для мене людина, —з холодним розумом завжди допоможе знайти правильний вихід.
Але чому саме професія вчителя? Від кого це покликання і що стало поштовхом?
— Коли я навчалася у Старокостянтинівській середній школі №1 і перейшла до 5 класу, мене зустріла вчителька української мови й літератури Олександра Соломонівна Дайчман. Для мене вона була еталоном у всьому — від манер, стилю одягу й спілкування до культури поведінки. І це, мабуть, стало тим маленьким зернятком, яке згодом проросло.
Далі українську мову викладала Надія Іллівна Коваленко. Після її уроків у мене вже не залишалося жодних сумнівів у виборі. Я точно знала: буду вчителькою української мови й літератури, як і Надія Іллівна!
Чи думали Ви, що станете начальницею управління освіти?
— Буду чесною: Це призначення стало для мене цілковитою несподіванкою… Навіть у безсонні ночі під час повітряних тривог я не думала про таке! Хоча зараз розумію, що покладена на мене відповідальність вимагає виваженості, розсудливості, а водночас і рішучості й твердості у прийнятті рішень. Сталося так, як, напевно, й мало статися. Інколи здається, що нами керують вищі сили. Бо хоч я й займала управлінську посаду в школі, тут рівень відповідальності зовсім інший.
З чого Ви розпочали роботу на новій посаді? Що вразило, сподобалося, на що звернули увагу?
Відкриття класу безпеку у з школі
— Почала зі знайомства з освітніми закладами громади. Як кажуть, «на місцях». Їздила по школах, почала з віддалених. За місяць вдалося об’їхати майже всі 23 школи та стільки ж дитячих садочків. А найбільше мене вразила самовіддана праця керівників і всіх працівників — від учителів до кухарів та технічного персоналу, усіх, хто причетний до того, що школа існує й працює. Справді, кожен щиро вболіває за свій заклад і докладає максимум зусиль та ресурсів, аби він повноцінно функціонував у таких турбулентних умовах сучасності.
Які проблеми Ви побачили і які головні завдання поставили перед собою?
— Перше завдання — зберегти по максимуму учнівський контингент. Для цього школа має бути привабливою для дітей і батьків — і зовні, і зсередини. Друга нагальна проблема — забезпечення належних умов для збереження життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу: від харчування до укриттів, від питного режиму до санітарного стану кожного куточка закладу. І третє — надзвичайно важлива кадрова політика: пошук кваліфікованих кадрів і збереження тих, хто вже працює. І мова тут не про вік, а саме про рівень кваліфікації сучасного вчителя.
Я знаю, що діти за Вами сумують. А Ви сумуєте за школою, учнями?
— Звичайно, я дуже-дуже сумую! Бо школа — це не лише місце роботи, це найкраща частина мого життя. І без неї я себе не уявляю. Я люблю своїх учнів. Зараз вони вже в 11 класі, а я вела їх ще з п’ятого. Дивлюся на них дорослих і думаю: вони — найкращі! Я й далі спостерігаю за ними, підтримую, ми на постійному зв’язку. Школа не відпускає… Це як щось дуже рідне й дороге, чого не хочеться втратити.
А що для Вас загалом означає працювати в освіті в умовах війни? Що Ви переосмислили як учитель і як людина?
— Насамперед — це меседж: вистояти попри труднощі. Не зламатися, не втратити те, що набули важкою працею, і, наскільки можливо, примножити це навіть у складних реаліях сьогодення. І знаєте, кожна повітряна тривога нагадує про найголовніше: бути живими, цілими й здоровими.
Як цього року стартував навчальний процес у громаді?
— Станом на 1 вересня 2025 року у Старокостянтинівській громаді функціонує 23 заклади загальної середньої освіти, у яких навчається 5649 здобувачів освіти. Дошкільною освітою охоплено 1217 дітей. Крім того, у громаді працюють три заклади позашкільної освіти: Центр дитячої та юнацької творчості, де у 47 гуртках займається 1665 вихованців; Старокостянтинівська міська станція юних техніків — 30 гуртків, 546 вихованців. І що цікаво — цього року у станції юних техніків відкрився гурток для 14 дошкільнят! Уявіть: початкове технічне моделювання у дитячому садочку! Це надзвичайно тішить, адже діти зайняті цікавими справами. Також працює Старокостянтинівська дитячо-юнацька спортивна школа з потужним викладацьким та учнівським потенціалом. У семи відділеннях тут займається 493 юних спортсмени. Там справді виховують чемпіонів.
Урочистості з нагоди дня працівників фізичної культури і спорту
Усе це успіхи нашої освіти…
— Я ще зі школи знаю: успіх школи — це успіх учня. А тут масштаби значно більші. Успіх освітянської галузі — це здобутки й перемоги наших дітей: юних науковців — у конкурсах і олімпіадах, спортсменів — у змаганнях, аматорів сцени — у фестивалях. Найбільшим досягненням, як на мене, є наші 200-бальники. За результатами НМТ 2025 року четверо випускників громади отримали по 200 балів. Це чудовий результат! А ще дуже важливо, що заклади освіти нашої громади входять до лідерів у рейтингу шкіл не лише Хмельниччини, а й загалом України. Це справді висока оцінка.
Але щороку середній бал НМТ за рейтингами зменшується. В чому Ви вбачаєте причину?
— На це впливає цілий ряд зовнішніх чинників: починаючи від наслідків дистанційного навчання, коли спершу ніхто не знав, як правильно викладати і як навчатися, а час ішов. І закінчуючи психологічними умовами складання національного мультипредметного тесту з чотирьох предметів в один і той самий день у реаліях воєнного стану — під постійним стресом, з повітряними тривогами й атаками. Уявіть: вночі тривога, а вранці дитина мусить зібратися й чотири години складати тест, від якого залежить її майбутнє! Це надзвичайно складно! І поки система не буде переглянута, чекати кращих результатів не варто.
А що Ви скажете про відтік дітей із громади?
— Звісно, у роки війни кількість дітей зменшилася. Це пов’язано з кількома факторами: загальним погіршенням демографічної ситуації та тим, що частина школярів, хоч і незначна, через об’єктивні обставини опинилася за кордоном. Водночас слід відзначити: це не призвело до критичних змін у мережі освітніх закладів і, що важливо, не спричинило скорочення педагогічних кадрів.
Чи можете Ви вже назвати найбільші проблеми освітньої галузі громади на місцях?
— Я бачу, як кожна школа намагається долати труднощі, як підтримує освітню сферу місцева влада. Міський голова постійно тримає освітянські питання у полі зору. Це завжди на порядку денному. Але робити остаточні висновки, де є проблеми, а де ні, поки зарано. Думаю, про це варто говорити згодом — коли побачимо результати вирішення конкретних питань.
А якщо говорити про потреби в ремонтах?
— О, ремонт — це одвічна проблема будь-якої живої школи! Уявіть: протягом 175 навчальних днів будівлю «населяють» від кількох десятків до кількох сотень дітей. А якщо врахувати, що школам по кілька десятиліть, відповідь очевидна: поточний ремонт — це безперервний процес, інколи навіть під час навчального року.
Давайте поговоримо про укриття.
— Наявність укриття в освітньому закладі – це теж у певній мірі досягнення: як колективу, так і місцевої влади загалом. І це одна з обов’язкових умов для очного навчання. А ми всі розуміємо: треба втриматися саме в очному форматі. Адже ми вже маємо наслідки дистанційного, і дороги назад немає. Сьогодні всі заклади працюють офлайн: із підзміною, у дві зміни – залежно від місткості укриття. Але вони працюють.
Коли укриття не може вмістити достатньої кількості учнів, директор організовує двозмінне навчання. І це вихід. Бо з одного боку потрібне офлайн-навчання, а з іншого – безпека освітнього простору. Адже батьки ведуть дітей до школи з надією, що їм буде комфортно й безпечно. На місцевому рівні справді вкладаються значні кошти у будівництво укриттів. Процес триває, і ми намагаємося вирішувати це важливе питання.
Яка ситуація з педагогічними кадрами? Чи вистачає вчителів? Чи є молодь?
— На сьогодні всі заклади громади забезпечені педагогічними працівниками. У школах працюють 886 учителів. Проте процес оновлення молодими кадрами відбувається дуже повільно. І ця тенденція почалася задовго до повномасштабної війни. Педагогічні виші не є серед пріоритетних для сучасних випускників. Це викликає занепокоєння. Час біжить дуже стрімко. Добре було б, аби поруч із досвідом у школі завжди стояла нова молода хвиля. Хоча зараз держава повертається обличчям до вчителя, але той період, коли учительська праця не цінувалася належним чином, уже втраченo. Сьогодні лише 42 педагоги з більш ніж 800 мають стаж роботи до трьох років. Це невеликий відсоток, але приємно, що ця молодь – справді вмотивована. Це люди, які прийшли свідомо, і вони внесли у заклади свіжу хвилю. Але хочеться більшого – хочеться потужного вітру!
Скажіть, сьогодні роботи у шкільних психологів стало більше?
- Звичайно, бо психолог нині надає допомогу не лише учням, а й працівникам школи.
Якими Ви бачите перспективи впровадження профільної освіти у школах громади? Чи готові заклади й педагоги?
— Впровадження профільної освіти – одне з першочергових завдань освітньої галузі. У громаді для цього є необхідні ресурси: кадрові – маємо досвідчених учителів, які здатні реалізувати профільність; матеріальні – забезпечення кабінетів сучасним обладнанням на високому рівні, є навіть STEM-лабораторії. Чи готові заклади? Так, але потрібно вчитися.
Специфіка вчительської праці взагалі така, що вона змушує постійно підвищувати кваліфікацію. Тим більше зараз, коли учні мають безліч можливостей здобувати знання, а вчитель має серйозних конкурентів – від штучного інтелекту до інших ІТ-технологій. Учитель повинен бути в тонусі, обізнаний на різні теми, щоб підтримати розмову з дітьми не лише у межах свого предмета. Працюємо за принципом: хочеш бути цікавим учням – рухайся вперед і навчайся сам. Завдання сучасного педагога – вистояти й не втратити свій професійний шарм.
У педагогів нашої громади є шанс реалізувати профільну школу?
— Тут навіть сумнівів немає. У нас є потужний контингент учителів, які знають, як це зробити.
Але як запровадити профільну школу й водночас зберегти мережу закладів?
— Це титанічна праця. Усе попереду.
У неділю ми відзначаємо День учителя. Що б Ви хотіли сказати педагогам громади у цей непростий час?
— У такий нелегкий час, у якому ми живемо, напередодні Дня працівників освіти я хочу привітати всю учительську спільноту. Бажаю кожному освітянину й освітянці насамперед здоров’я, наснаги, мудрості та виваженості у словах і діях. Адже вчитель – професія особлива. Ми не маємо права на похибку, бо вона може залишитися в дитячих душах дуже глибоко й надовго. За будь-яких обставин не втрачайте оптимізму й віри, бо дорогу здолає той, хто йде вперед!
Дякую за щиру та зворушливу розмову. Сподіваємося, що буде продовження.
— Однозначно!
