У повсякденному житті мешканців Старокостянтинова 1960–1990-х років автомати з газованою водою та заправка сифонів були не просто елементами міського побуту, а справжнім ритуалом і джерелом маленьких радощів. Черги, гранчасті склянки "на всіх", подвійний сироп і надія, що газ чи сироп не закінчаться саме перед тобою — все це стало частиною унікального культурного коду епохи. Як працювали автомати, де заправляли сифони і чому про ті часи навряд чи згадують із ностальгією — читайте далі.
Автомати з газованою водою та сифони були культовими та надзвичайно популярними елементами повсякденного життя в СРСР, справжніми символами тієї епохи. Перший автомат з газованою водою з'явився ще у 1932 році, але масового поширення вони набули з 1950-х років.
"Мода" на автомати не оминула і Старокостянтинів. Це були переважно монетоприймальні апарати: проста газована вода (без сиропу) коштувала лише 1 копійку, газована вода з сиропом — 3 копійки.
Така доступність і низька ціна робили автомати надзвичайно популярними. У Старокостянтинові, наприклад, вони стояли біля «1 магазину», збираючи біля себе цілі натовпи дітлахів, які мріяли про смачний, шипучий напій.
Головна особливість, яка сьогодні викликає подив, — це одна гранчаста склянка на всіх. Щоб "помити" її, потрібно було перевернути склянку догори дном і натиснути на спеціальний піддон, звідки подавався струмінь холодної води. Звісно, це не дезінфікувало склянку, але вважалося достатнім.
Автомати працювали переважно у теплий період року (з травня по вересень), а на зиму їх закривали. Вони були економічно вигідними, оскільки не потребували продавця, а також були надзвичайно популярними завдяки доступності та низькій ціні.
Окрім автоматів, популярною була послуга заправки сифонів. У деяких магазинах або кіосках облаштовували спеціальні відділи — по суті, великі установки, які підключалися до сифону. Вони накачували вуглекислий газ безпосередньо в сифон. Його заправляли звичайною газованою водою або з сиропом (подвійним чи потрійним), за бажанням клієнта.
Люди приносили свої порожні сифони і за невелику плату отримували їх назад, заправленими свіжою газованою водою - свого роду "сервіс" для домашнього споживання. Сифони були залізні та скляні. Окрім звичайної газованої води можна було заправити сифон подвійним або потрійним сиропом. Напій за смаком був дуже схожим на сучасний лимонад, у якому було багато піни. Жителі згадують, що заправка сифонів вважалася переважно єврейським бізнесом, і досі пам'ятають Фіму та Володю.
Найпопулярнішим місцем, де заправляли сифони – був «29 магазин». Зліва від входу до магазину було обладнане спеціальне віконце і продавець заправляв сифони покупців по замовленню. Зазвичай тут стояла величезна черга. Та самим прикрим була не черга, - пригадують жителі міста, - а те, що сироп чи газ могли закінчитися і, після кількагодинного стояння в черзі, додому доводилося повертатися ні з чим.
Магазин змішторгу «Продовольчі товари», в народі -"29 магазин", 1966р.
Такий вигляд має "29 магазин" зараз
Житель міста, М.Прилатов, писав: «Хорошу справу зробили працівники змішторгу, відкривши в нашому місті пункт по заправці сифонів газованою водою. Раділи жителі, закупили сифони. Та незабаром гірко розчарувалися, адже, щоб заправити сифон, доводиться стояти в черзі по кілька годин, а інколи стоїш-стоїш, і з порожнім повернешся додому. Чому? Заправка сифонів проводиться в обмежений час. До того ж багатьом знайомим заправляють без черги. Цікаво, невже так важко налагодити нормальну роботу заправочного пункту? Працівникам змішторгу слід приділити цьому питанню більше уваги, можливо, навіть організувати роботу у дві зміни, адже потреба в цьому є велика. Тоді б не було нарікань, жителі були б задоволені».
Заправка сифонів газованою водою була й у магазині «Воєнторг», у «Жовтневому» містечку, недалеко від магазину «Військова книга» (зараз там житлові багатоповерхові будинки) та згодом в овочевому магазині, який знаходився навпроти ЗОШ №8 (зараз там магазин взуття).
Проблеми виникали не лише з чергами, а й з умовами роботи та асортиментом, про що свідчить стаття в газеті 1972 року:
«У нашому місті є дві станції по заправці сифонів газованою водою і п'ять кіосків, в яких продається газована вода. В якому вони стані, чи справляються з своїми завданнями? Цим питанням ми поцікавились на днях. Підходимо до заправочної станції № 2, що по вулиці Жданова (наразі вул. Миру). Віконце, через яке подають сифони, закрите. Стукаємо у двері. В приміщенні застаємо трьох відвідувачів, які п'ють вино.
— Що це заправочна станція, чи пивний бар? — запитуємо у заправника т. Шустера.
— А тут у нас все разом: і сифони заправляємо, і пивом торгуємо, і вино на розлив продаємо, — бадьоро відповідає він.
— План же треба якось виконувати.
При такій постановці питання справа може дійти до того, що тут дозволять ще й закускою торгувати. А в приміщенні заправочної повернутись ніде тут ми побачили вісім бочок з пивом, 25 ящиків вина і от складається така ситуація стоїть черга людей з сифонами до речі серед них багато дітей, а Шустер старається скоріше догодити любителям вина і пива, які завжди проштовхуються і до вікна і наляхаються всередину приміщення, а про те чи зручно це тим, хто приходить заправляти сифони, коли тут торгують і вином, і пивом, - ніхто й думати не хоче, головне - виручка за день. А що сказати про чистоту в заправочній? Занадто брудно, на стелі павутиння, стіни давно не білені, тхне сирістю і цвіллю, вікно хтозна коли фарбоване.
- Сьогодні прибиральниця ще не прибирала тут, - виправдовується товариш Шустер.
Не все гаразд і в кіосках, де продають газовану воду. У більшості з них розпорядок дня такий, що з 14 до 15:00 вони закриті одночасно. Крім цього в кіосках, зокрема, номер два і номер чотири, поряд з газованою водою продають пиво і вино. Щоб випити склянку води, до кіоску не доступишся, а в кіоску номер чотири продавець товариш Тимощук, поряд з газованою водою повним ходом торгує рибою, лавровим листям, маргарином та іншими продуктами. До того ж всі кіоски розташовані на невеликій відстані один від одного по одній вулиці, а, наприклад, в районі новобудови нового центру (мається на увазі мікрорайон"Дружба") немає жодного. Дирекції змішторгу в цьому питанні слід навести належний порядок».
Вже у 90-х заправка сифонів була недалеко від «Маленького базарчика». Там можна було здати скляні пляшки, а на отримані за пляшки кошти, у віконці поряд, заправити сифон смачнезним солодким подвійним сиропом.
З розпадом СРСР і появою великої кількості бутильованих газованих напоїв, а також меншої доступності таких "заправних" пунктів, ця практика поступово зійшла нанівець.
Поділіться з нами своїми найяскравішими спогадами про наше місто та розкажіть, про що саме ви хотіли б почитати у наступних матеріалах?
