У Старокостянтинівській мистецькій школі імені М. Кондратюка відбувся благодійний музично-поетичний вечір «Поезія між акордами» на авторські вірші Наталії Мороз.
Фортепіанний дует викладачів — Наталії Мороз та Наталії Мосійчук — став справжнім серцем події. Їхнє натхненне виконання гармонійно переплелося з поетичним словом, створюючи атмосферу щирості, душевного тепла та єдності музики і поезії.
З перших звуків у залі запанувала тепла, зосереджена атмосфера. Мелодія плавно наповнювала простір, створюючи відчуття спокою й гармонії. Кожен слухач ніби занурювався у світ музики, де прості звуки ставали щирими емоціями, а кожен акорд торкався серця.
Концертна програма охоплювала широкий музичний світ — від класичних творів Й.С. Баха у сучасному аранжуванні Максима Канке до натхненних композицій українських митців — Лариси Іваненко, В’ячеслава Хурсенка, Юлії Білинської, Тетяни Афанасенко. У цих мелодіях оживала рідна земля, її неповторна краса, глибина історії й душі народу.
Особливого звучання вечір набував у поетичних рядках про родину. Теплі слова про батьків і дітей, про дитинство, що залишається в серці на все життя, викликали щирі емоції. Публіка слухала, затамувавши подих, адже кожен відчував у цих словах частинку себе.
Не бракувало і сучасного ритму. Джазові мініатюри, вільні й емоційні, звучали то ніжно, то пристрасно. Їхні непередбачувані переходи переносили слухачів у світ імпровізації, де музика дихає разом із серцем.
Темі кохання було присвячено найчуттєвіші моменти вечора. Рядки про вічне почуття зливалися з мелодіями Тіни Кароль та Елтона Джона в оригінальних фортепіанних аранжуваннях. У залі панувала тиша, у якій відлунювали теплі спогади, мрії, надії.
Наприкінці вечора прозвучали твори, сповнені сили й патріотизму. Слова і музика були звернені до воїнів, до всіх, хто боронить рідну землю. Прозвучали композиції Сергія Соловія, Марини Круть, Джона Вільямса — і кожна нота нагадувала: навіть у найважчі часи мистецтво залишається джерелом віри й незламності.
Фінальним акордом став легендарний «Libertango» Астора П’яццолли — вибух енергії, свободи та натхнення.
Того вечора музика і поезія злилися в єдине ціле. Вони пробуджували мрію, торкалися найпотаємніших струн душі й нагадували, що справжнє мистецтво здатне зцілювати навіть у найтривожніші дні.
