Крістіна Севернюк перевелася служити до Старокостянтинова, де похований її чоловік Юрій. Військовослужбовиця відкрито ділиться своєю історією втрати, зберігає пам'ять про чоловіка та планує здійснити їхню спільну мрію — відкрити власну кав’ярню.
Суспільне Хмельницький поспілкувалися з Крістіною Севернюк і вона поділилася своєю історією.
Військовослужбовиця Крістіна Севернюк перевелася служити до Старокостянтинова — міста, де народився і похований її чоловік Юрій. Свої візити на могилу вона знімає на відео. Каже: не всі розуміють таку форму пам’яті, але для неї важливо, щоб люди хоча б на кілька хвилин згадали про Юрія.
«Комусь відгукується, хтось пише, що у нього теж своя захисна реакція на горе. Інші називають дивною. Але якщо його пам’ятають і дивляться — для мене це головне», — говорить Крістіна.
11 років служби і 29 років життя
Юрій Севернюк служив у Збройних силах України з 2011 року. Він виходив з окупованого Криму й залишився вірним війську. Загинув у 29 років — після одинадцяти років служби.
«Я завжди казала, що буду поруч»
Крістіна й Юрій навчалися разом, а потім обоє пішли до лав ЗСУ. Вони зустріли повномасштабне вторгнення в Миколаєві й разом пережили не один ворожий обстріл.
«Я думала, що якщо ми служимо разом, то або прилетить нам обом, або будемо жити разом. Я казала, що поруч із ним буду завжди», — згадує вона.
4 жовтня 2022 року, під час ротації, Крістіна втратила з чоловіком зв’язок. Юрій завжди виходив на контакт хоча б коротким повідомленням, тому мовчання її насторожило.
«Я всім телефоную — ніхто не відповідає. Минуло десь півтори години, зателефонував кум і спитав: “Ти вже знаєш?”», — розповідає вона.
Спершу командира повідомили, що Юрія поранено, а згодом — що лікарям не вдалося його врятувати.
«Я не могла повірити. Найперше, що хотіла зробити — подзвонити чоловіку і “нажалітися”, що таке мені кажуть».
Розмова з сином, яку вона пам’ятає дослівно
Найважчим, каже Крістіна, було розповісти про втрату шестирічному сину Кирилу. Вона довго не наважувалася, допоки подруга не сказала:
«Ти можеш не пояснювати йому все зараз. Але ти не маєш права забрати в нього останнє прощання з татом».
Крістіна пам’ятає цю розмову слово в слово:
«Я зайшла з ним у кімнату й сказала: “Сонце, на жаль, війна в країні забрала в тебе тата”. Він плакав дуже страшно. Досі болить. У нього блакитні очі, ямочки, він дуже схожий на тата».
«Наше життя — від зустрічі до останньої світлини»
Усі спогади про Юрія Крістіна зберігає у фотоальбомі, який їй подарувала мама.
«Тут послідовно наше життя: від моменту знайомства до останнього фото, яке ми зробили разом», — каже вона.
Всі речі чоловіка Крістіна зберігає й досі.
"Найцінніше — це його сумочка, він завжди з нею ходив. Ще цінніше — це пачка цигарок, з якими він загинув. Тут ще є чотири цигарки, я татові своєму на кожен рік даю по цигарці за чоловіка, і його запальничка в мене. Ще залишилася його фліска, в якій він загинув, тут був уламок. Я її міряла, в перший же день, усю в крові. І шеврон унікальний, їх досить мало в Україні, їх видавали тільки байрактарщикам".
Мрія, яку вона хоче здійснити за них обох
Сьогодні Крістіна продовжує службу і планує втілити спільну з чоловіком мрію — відкрити власну кав’ярню.
«Це не буде щось велике, не мережа по десять закладів у кожному місті. Але я обов’язково відкрию щось маленьке й затишне. Наше».
