23 грудня Старокостянтинів зустрів у суцільній темряві — чергові ворожі обстріли знову залишили місто без електроенергії. Однак у стінах Центральної бібліотеки панувала зовсім інша атмосфера. Саме цього дня, всупереч намаганням ворога посіяти зневіру, відбувся автентичний Регіональний фестиваль дідухів, павуків та звізд «Додому на Різдво». Захід став символом нашої духовної незламності: коли згасають лампи, починає ще яскравіше світитися українська душа.
Підготовка до цієї події тривала не один тиждень. Напередодні по всій громаді проходили численні майстер-класи, де дорослі та діти вчилися створювати обереги, що супроводжували наших предків століттями. Результатом цієї спільної праці стала дивовижна експозиція. Мистецьку залу бібліотеки вчителі художньої школи перетворили на справжню різдвяну казку, прикрасивши її унікальними декораціями, які навіть без електричного освітлення випромінювали тепло.
Головним героєм свята став Дідух — прадавній символ урожаю, добробуту та зв’язку поколінь.
Кожне село Старокостянтинівської громади представило власні вироби, вкладаючи у них автентичні особливості своєї місцевості. Поруч із величавими дідухами ясніли солом’яні павуки та різдвяні звізди. Паралельно з виставкою працював ярмарок старокостянтинівських майстрів, де кожен охочий міг придбати вироби ручної роботи та підтримати місцеві таланти.
Свято було б неповним без щирої української пісні. У залі лунали потужні голоси, які пронизували до глибини душі.
Творчі колективи міста та громади подарували присутнім справжнє відчуття дива. Свої виступи презентували муніципальний хор «Доброслав», талановиті учні музичної школи, а також колоритні колективи із сіл Пашківці, Стецьки та Попівці. Колядки та віншування у їхньому виконанні звучали як молитва за мир і перемогу.
Цей фестиваль став підсумком великої спільної роботи управління культурної політики та ресурсів, освітян, майстрів і кожного жителя громади, хто долучився до творення свята.
Ясні сакральні символи, відтворені руками сучасників, вкотре довели: наші традиції живі, а отже — ми непереможні. Як і тисячі років тому, саме у найтемніші часи народжується зірка надії, що вказує шлях додому, до світла і до життя.
Фото: Анни Дерейчук
