Чотири роки росія намагається зламати Україну ракетами, дронами, холодом і темрявою. Чотири роки, як Старокостянтинів живе між сиренами та злетами.
За цей час змінилося багато: зброя, тактика, масштаби атак. Але незмінним залишилося головне — люди, які тримають наше небо, захищають і дають надію.
Напередодні 4-ї річниці повномасштабного вторгнення росії ми говоримо з командиром 7 бригади тактичної авіації, начальником Старокостянтинівського гарнізону, Героєм України Євгеном Булациком — про бойову готовність, найгостріші проблеми війни і про те, чому все вирішують люди.
«Ми стали сильнішими. І злішими!»
Минув рік від нашої попередньої розмови. Що змінилося для бригади і в цілому?
— Ми стали трохи сильнішими. На рік досвідченішими. І, відверто кажучи, злішими.
Є проблеми зі світлом, теплом. Це непросто, але тримаємося. І ця ситуація навіть об’єднує — військових і їхні родини. Більше спілкування, менше телефонів і гаджетів.
Щодо бойової роботи — ми залишаємося на тому ж рівні. Завдання виконуємо чітко, точно, раптово. Проблема одна: застосування авіаційних засобів ураження залежить від готовності партнерів їх постачати.
Втім, у хорошому темпі розвивається наш ВПК. Завершуються випробування вітчизняних боєприпасів дальньої дії. Незабаром зможемо більше покладатися на власні засоби, а не лише на допомогу з-за кордону.
«Мотивація не зникла»
— Що скажете про підготовку льотного складу?
— Рівень підготовки зростає. За цей час льотчики пройшли різні навчання. Мотивація не зникла. У нас є непереборне бажання наблизити перемогу.
— Чи змінилися завдання бригади?
— Наші завдання визначені призначенням літака. Ми знищуємо ворога на землі, під землею, на морі — де б він не був. Окрім повітря. Це не наш профіль.
Озброєння змінюється, можливості бригади розширюються. Але основна загроза залишається — удари по аеродрому, по об’єктах частини. Звісно, ми вжили превентивних заходів. Аеродром жодного разу не виходив із режиму бойової роботи.
Готові працювати власними силами, готові приймати літаки з інших частин. Готові до роботи в будь-який час доби, в будь-яких погодних умовах — навіть без світла і тепла. До цього вже пристосувалися.
«На 100% прикрити небо ми не можемо»
— Що з протиповітряним захистом міста та гарнізону?
— Повністю закрити небо ми не можемо. Ні сил, ні засобів для цього недостатньо. Вся надія — на партнерів.
Виробничі потужності росії більші: вони виготовляють засоби повітряного нападу швидше, ніж нам надходить допомога.
Тому значна ставка — на мобільні вогневі групи. Інші засоби спрямовуємо на прикриття критичної інфраструктури — енергетики, тепла, газу.
Цього року додався ще один фактор — аномальна зима. Сильні морози та низька хмарність ускладнюють роботу мобільних груп. Робота «на звук» — це більші витрати боєприпасів за меншої ефективності.
Але навіть у таких умовах ми збиваємо. Нещодавно було знищено «шахед» на висоті майже 2,5 тисячі метрів — за хмарами.
«Дякую місту за стійкість»
— Місто живе в умовах постійних перебоїв зі світлом і теплом…
— Так. І тут я хочу подякувати мешканцям. Нам непросто жити і працювати — удари переважно по енергетиці. Але ми не чуємо надмірних скарг. Люди ставляться з розумінням.
Усі знають: головне — пережити зиму. Дякую кожному, хто терпить, тримається і водночас допомагає боронити Україну.
— Старокостянтинів отримав почесну відзнаку «Місто-герой України». У цьому є велика заслуга військових 7 бригади.
— Те, що Старокостянтинову присвоєно звання «Місто-герой України», не заслуга окремої частини чи конкретних військових. Це визнання стійкості всієї громади.
Кожен і кожна долучилися — своєю працею, любов’ю, терпінням, натхненням. Це — заслуга людей міста.
«Віра в перемогу є, була і буде!»
— Чи змінилася Ваша віра в перемогу?
— Ні. Тут усе стабільно: віра є, була і буде. Саме — в перемогу.
Так, війна триває довше, ніж Друга світова. Ми готувалися до того, щоб стримати агресію. Але ворог виявився більш віроломним.
Тепер уся наша служба спрямована на одне — досягнення перемоги. Є затримки з постачанням. Є проблеми. Але навіть із наявними засобами ми готові стояти стільки, скільки потрібно. Рік, два, десять — хоч сто, якщо буде потреба.
росія більша за площею. Але їй нас із нашого шляху не звернути, поки є воля українського народу. А вона незламна.
«Усе вирішують люди»
— Які найгостріші проблеми війни?
— Люди. Їх не вистачає. Особливо технічного складу для обслуговування літаків. Навіть за наявності суперсучасної зброї вирішальними є люди, які її обслуговують і застосовують. Потреба велика.
— Сьогодні війна — це значною мірою війна дронів…
— Але саме ті, хто в окопах, визначають результат перемовин і завершення війни. Переговори тримаються на їхній стійкості. Чим міцніше стоїть передова — тим сильніша позиція України.
«Ми стояли, стоїмо і будемо стояти»
— Що з відновленням інфраструктури гарнізону?
— Ми працюємо. Я неодноразово звертався до громади, керівництва міста й області — і нас чують. Це додає впевненості.
Ми стояли, стоїмо і будемо стояти. І я вдячний усім, хто допомагає. І навіть тим, хто не допомагає — за те, що не заважають.
Фото: Олександр Вітрук
