Минають вечори, дні, місяці, але цей час, як каже Людмила Олійник зі Старокостянтинова, вона проживає недарма. Бо у її руках — голка і полотно, а в душі — захоплення до вишивання, яке робить людину щасливою.
Рушники вишивальниці Людмили Олійник
Пані Людмила розповідає, що вишиванням займається більше п’ятнадцяти років. Потяг до цієї справи передався їй від бабусі і, особливо, матері Василини Власівни.
Дитинство і юність Людмили пройшли у селі Мотрунки Красилівського району.
А у Старокостянтинові Людмила Олійник проживає уже 22 роки. Десять з них працює соціальним працівником в міському Територіальному центрі.
Жінка обслуговує 18 людей, які потребують щоденної допомоги. Працює у віддаленому районі цукрозаводу.
Людмила встигає поєднувати кілька справ
— Так, у мене непроста робота, особливо морально, — розповідає гостя Starkon.city. — Але співчуття до інших і той відгук, що твої зусилля недаремні, викликають бажання творити.
Ще одна робота від Людмили Олійник
Людмила Олійник співає у вокальній групі «Любава» Територіального центру та у хорі ветеранів війни і праці «Подоляни». Як встигає ця жінка поєднувати стільки справ?
Людмила каже, що насправді встигає вона не завжди, а за вишивання часто береться тільки увечері, а то й зовсім вночі.
Людмила Олійник володіє різними техніками вишивання. Вишиває хрестиком, гладдю, бісером, в’яже гердани.
Вона навчалась у Рівненській Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Каже, ті інститутські роки додали ще більшої снаги до праці.
Портрет Шевченка, вишитий Людмилою Олійник
— Вишиваю я і за схемами, і з власної уяви. Інколи задум виникає спонтанно, а, буває, виношую його у душі довго, — каже Людмила.
У творчому доробку пані Людмили — картини, ікони, рушники, сорочки, серветки. Свої вироби майстриня, здебільшого, дарує друзям, знайомим, але частина завжди є у її власній колекції.
Людмилі цікаво вишивати картини
А ще Людмила розповідає про свого чоловіка Василя Івановича, якого називає першим поціновувачем та помічником, бо допомагає відшуковувати необхідний матеріал для вишивання, виставляти роботи на міських оглядах-конкурсах.
Нитки, канву жінка купує на ринку та у міських крамницях. Якоїсь однієї улюбленої вишивки у неї немає, бо кожна цінна по-своєму, з кожною пов’язаний якийсь час та внутрішній стан.
Жінка упевнена — вишивання може знімати стрес
— Хіба можна вишивки ділити на кращі і не дуже? — дивується наша співрозмовниця, дбайливо складаючи свої роботи. — Вони ж як квіти. Є великі, яскраві, а є скромні, але з магічною силою, яка приковує погляд. Та для мене усі квіти чудові.
Фото: Василь Дацюк
