Діти — це щастя! І турботи, і проблеми, і хвилювання. Наша історія про багатодітну родину. Про те, як організувати життя та побут у такій сім’ї, як одягнути, нагодувати, пригорнути, звернути увагу на кожного і ще знайти час для відпочинку. Про це й розповіли для Starkon.city старокостянтинівці Ігор та Світлана Саніцькі.
Зустріч
Сім’я Саніцьких живе у одному з найвіддаленіших районів міста — на 5 Південній. Дістатися туди найпростіше на таксі, але можна й на маршрутці, щоправда від автобусної зупинки до їхнього дому ще більше кілометра.
Саніцькі зустрічають нас у вишиванках
Їх оселя — це великий двоповерховий будинок посеред поля. Територія Південної рідко заселена і ще не надто обжита.
Коли журналісти Starkon.city побачили навколо великі ділянки землі у травах та маках, були зовсім не упевнені, чи туди приїхали. Але за хвилину із оселі вийшли господарі — восьмеро Саніцьких — подружжя Ігор та Світлана та їхні діти: дванадцятирічна Анастасія, дев’ятирічна Софія, шестирічний Максим, п’ятирічний Матвійко, дворічна Даринка та Марко на руках у батька, бо йому всього вісім місяців. Усі, як один, у барвистих вишиванках, святкові та усміхнені.
У холі - багато шаликів та капелюшків
Перше, що кидається в очі у просторому холі будинку — кілька десятків пар взуття і не менше шапочок, капелюшків, шаликів, які висять на деревяних поручнях сходів, що ведуть на другий поверх. У одній з дитячих кімнат — диван та двоярусне ліжко. І чотириметрова шафа з одягом.
Для розмови всідаємося на кухні. Марко тихо сопе носиком і засинає на руках Ігоря. Ще п’ятеро дітлахів не розходяться, вони теж хочуть розповісти про свою сім’ю.
Історія кохання
Вони зустрілися у кафе. Світлана — студентка Хмельницького університету управління та права та Ігор, який в той день саме вступив на заочне відділення одного з факультетів цього ж універу.
Ігор та Світлана тринадцять років разом
— Я був там разом з друзями, а коли побачив Світлану — просто встав і підійшов до неї. А далі ми уже всі разом сиділи за їхнім столиком. Якось відразу відчув: ця людина для мене. А ще кажуть, що любові з першого погляду не буває! — сміється Ігор.
— Здається, він з першого дня взявся мені допомагати. То сумку до гуртожитку донесе, то щось полагодить. Згодом я зрозуміла: поряд справжній чоловік. А що ще може бажати жінка? — доповнює Світлана.
Братикам і сестричкам завжди є чим зайнятися
За рік студенти — дівчина із Старкона та хлопець із селища поблизу Дунаєвець —одружилися і обвінчалися в Старокостянтинові у костьолі Іоанна Хрестителя. Відтоді минуло тринадцять років.
Плани на життя
За тринадцять років ви виконали такий життєвий план?! — і запитуємо, і дивуємося водночас.
Подружжя, глянувши один на одного, киває головами.
— Ні, у нас не було такого плану. Лише дуже прості сподівання на майбутнє, — каже Ігор. — Як у всіх: робота, кар’єра, двоє діток — хлопчик та дівчинка. Та у Бога свої плани. А ми після вінчання від його задумів не відступаємося.
У нас було велике веселе весілля — на 100 чоловік.
Ігорю — 40, Світлані — 35. Разом вони пережили чимало побутових труднощів: спочатку знімали квартиру у Хмельницькому, згодом переїхали до батьків Світлани, а потім купили так звану «коробку» — небудований будинок на краєчку району Заслуч. І цілих десять років приводили його до ладу.
На кухні Саніцьких весело та гамірно
— Як ми втомилися — і фізично, і матеріально, — вам не передати, — розповідає Ігор. — Ці цементи, бетони, вантажі. Були якісь непорозуміння, складнощі, але чесно — розпачу не було ніколи. Та й батьки нас підтримували матеріально, хоча розуміли не завжди.
За ці роки Ігор змінив кілька професій. Був і на заробітках. Зараз працює у Хмельницькому ТОВ «Сіріус екстружен». Він оператор верстатів. А Світланчине бажання стати держслужбовцем поки що залишається мрією, бо, найперше, вона — мама.
Народження дітей
— Поява Насті змінила наш світ. Ми знімали житло, грошей вічно не вистачало, а радості, пригод, маленьких подорожей було чимало, — розповідає Світлана. —Через три роки я народила Софійку, і щастя подвоїлося.
— Як ми житимемо? Ні житла, ні великих статків, — каже далі Ігор.
— А коли дізналися, що у вас буде син?
— Додалася велика радість. Здається, вона була більшою ніж той страх, — розводить руками чоловік. — А далі, коли Бог нам дав ще трьох дітей, уже ніяких душевних хвилювань не було. Ми почувалися впевнено, ось тільки з Максимчиком Світлана хворіла, були ускладнення. Я був на заробітках в Києві. Довелося кинути роботу і мчати до дружини. Але після народження четвертої дитини — Матвійка — у нас навіть були думки взяти діток прийомних.
Допомагають і дівчатка, і хлопці
Здається, Ігор знає про свою Світлану усе. Детально розповідає про її недуги, душевні неспокої, пологи, на двох з яких був разом з дружиною. А Світлана більше мовчить. Рідним поглядом зиркає на свого говіркого Ігоря і щиро посміхається.
Кожна дитина — неповторна
Про своїх діток Саніцькі можуть розповідати годинами. Та й відбувається це досить цікаво. Поки батьки говорять, діти хочуть показати нам все і вся.
Матвійко — джентельмен, щодня збирає букети для мами
Анастасія і Софія несуть кубки та дипломи. Вони — учасники дитячого спортивно-танцювального клубу «Данс-ліцей». Матвійко показує складений вертоліт із «Лего». Дворічна Даринка по-дорослому намагається нагодувати нас пирогом і полуницею. Максим на правах старшого сина по-дитячому щиро тулиться до батька, а Марко все ще спокійно спить у тата на руках. За час розмови вони встигають допомогти Світлані зробити чай і порізати пиріг, і все це час від часу переривається на обійми та цілунки.
Настя показує свої танцювальні трофеї
Найстарша Настя — лідер і перша мамина помічниця. Вона цілеспрямована, любить вчитися і має багато захоплень — танцює у «Данс-ліцеї», навчається у музичній школі і має додаткові уроки англійської мови.
Софійка — творча мрійлива дівчинка, вона теж танцює у клубі і дуже любить дарувати мамі вітальні листівки, створені власноруч. Таких у домі назбиралося чимало. Максим та Матвійко — татові помічники, допомагають по господарству, разом з дівчатками прибирають і пилососять. У Матвійка, як каже Ігор, від природи феноменальна пам’ять.
А Софійка любить цілувати маму
— Даринка — це наша Маша із мультика. Суцільна шкода, — сміється Ігор. —Тільки подивись у іншу сторону, а у Дарусі вже все готово: обличчя у Світланчиній помаді чи туші, а стіни — у кремі для взуття.
— А Марко? Він уже показав свій характер? — коли ми це запитуємо, малюк прокидається і мило дивиться на нас великими блакитними очима.
Даринка як Маша з мультика. Багато шкоди й багато сміху
— Та гляньте, наш Марко — це Котигорошко із казки! Хіба не схожий? — сміється поружжя.
Маленький Котигорошко дався Світлані нелегко. Їй зробили кесарів розтин. Малюк народився вагою 5 кілограмів 67 грамів.
Один день із життя багатодітної мами
— Кожен день нашого життя не схожий на інший, — розповідає Світлана.
Найчастіше це комедії, де регочуть усі, чимало мелодрам і дівочих драм зі сльозами, а бувають і бойовички. І усі вони мають цікаве продовження.
Але мій розпорядок дня уже багато років залишається незмінним. Встаю щоранку о 6.15. Готую сніданок, роблю заготовки для обіду, а далі — в дорогу. Діти ходять до першої школи, а Матвійко — у садочок «Чебурашка». Це неблизько. Потрібно усіх випровадити, встигнути на автобус і вирішити ще чимало проблем.
Такі фотоколажі своєї сім'ї Світлана часто викладає на сторінці у facebook
А на вихідні — відпочинок, буває, збираємо друзів на шашлики чи на традиційні свята, адже місця усім тут вистачає. Кожну неділю усі разом ходимо на службу до костьолу. Щовечора — спільна молитва та вечеря. Між іншим, у костьолі нам дуже допомагають — разом з іншими парафіянами ми та наші дітки подорожуємо, відпочиваємо, пізнаємо життя. За ці роки були у Карпатах, на Шацьких озерах, морі.
Тато Ігор — надійний. Уже шоста дитина на руках
Ігор каже, що Світлана — дуже ініціативна цікава людина. Вона — голова батьківського комітету у класі Анастасії, організовує поїздки містами України. Де вони тільки з класом не були — Хмельницький, Вінниця, Львів. У планах — Київ та Умань.
Настя — відмінниця і лідер
А ще Світлана, вважає її чоловік, дуже вправна господиня. І хоча графік на роботі у Ігоря позмінний, тож він має трохи часу допомогти дружині, вона з усім може справитися сама. А як готує та пече!
Ще більше букетів для мами
— Та ми звичайна старокостянтинівська сім’я. Тільки каструля для борщу більша, і піци потрібно відразу зготувати як мінім три, — скромно зупиняє чоловіка Світлана. А він таки продовжує:
— Коли Світлана була вагітна з Марком, я захворів: взялися грижі, а від них постраждав седалищний нерв. Півроку не міг встати. Дружина возила мене по лікарнях, були у Вінниці та Києві. Як вона це витримала?
На своїй сторінці у фейсбук під фотоколажем Світлана Саніцька написала: «Моя сім'я — це місце де народжується життя і ніколи не згасає любов».
Сімейні «розбірки» та виховання
— А ви часто сваритеся? — запитуємо у подружжя. За них відповідають діти.
— Так, — весело гукають в один голос.
Саніцькі — голосисті, креативні, веселі
— То ми просто такі голосисті, — сміється Світлана, — як розпочнемо ділитися ідеями та робити розбір польотів, далеко чути. Та найперше ми стараємося домовлятися — і між собою, і з дітьми. Завжди потрібно говорити, пояснювати. Звичайно, іноді це доводиться робити на підвищених тонах.
Матеріальна складова
Як розраховують Саніцькі витрати на місяць і чи вистачає їм грошей? Звичайно, це питання цікавило нас найбільше.
Ігор каже: колись спробували рахувати, а потім покинули ту марну справу. Грошей вічно не вистачає. На роботі особливих привілеїв як багатодітному батькові немає, хіба що не платиться податок із заробітної плати. Допомагають друзі, рідні, у костьолі. Доводиться й позичати. Але й зробили Ігор та Світлана уже немало — є великий будинок з хорошим ремонтом у кількох кімнатах, щоправда ще у трьох ремонт триває.
Дім подружжя будувало десять років
Вони, сміючись, згадують 2015 рік, коли перебиралися на 5 Південну.
— Це було у жовтні. Багнюка, будинок не натоплений, і Даринці всього два місяці. Автомобіля немає. Пішки добираємося зі старшими дітьми та немовлям до нової оселі. Але таке відчуття свого дому! Словом, це було супер!
Про майбутнє
— О, моя Світланка хоче ще Марічку, — сміється Ігор. — А може варто вже й зупинитися? На все — воля Божа.
Фотосесія у маках
Про плани він починає говорити так: бачите, будинок недороблений, огорожа потрібна, хочеться розвести власне господарство. Говорить, говорить, а потім зупиняться і каже:
— Та про що це я? Просто хай будуть мої рідні здорові. І хай завжди буде так як є. Нашим діткам нічого не бракує: у них є іграшки, велосипеди, ганжети, навіть танцювальні сукні дівчаткам купляємо. Якось приносить моя Світлана таку сукню додому, я засмучений, бо зламався насос. А вона називає ціну — три тисячі гривень. Я розгнівався, але не надовго. Бо зрозумів: треба так, щоб усі були щасливі. Це важко, не завжди виходить, але якщо постаратися — все буде.
Йти із цього дому не хочеться. І ми, як давні знайомі, ще довго говоримо про життя, а потім влаштовуємо маленьку фотосесію у маках.
Фото: Ірина Сапчук
