У час, коли світ навколо випробовує нас на міцність, є ті, хто щодня тихо тримає свій фронт — фронт людяності. Напередодні 8 березня ми говоримо з Інною Пурик, директором комунального закладу "Центр надання соціальних послуг", про колектив, для якого турбота — не просто робота, а поклик серця. Вони вислуховують, підтримують, рятують від самотності, допомагають вистояти у втраті й повернути віру тим, хто її майже втратив. На цьому фото — команда, що перетворює біль на надію, а розпач на впевненість. Люди, які щодня доводять: справжня сила — в доброті, витримці та любові до своєї громади.
- Інно Олександрівно, розкажіть, будь ласка, про територіальний центр: кому він надає послуги і яку місію виконує?
- Наша місія проста і водночас надважлива — бути поруч, коли весь світ здається чужим. Ми працюємо, щоб кожен мешканець громади знав: ви не самі.
Вислухати — бо іноді щира розмова лікує краще за будь-які ліки. Ми стаємо тими, кому можна довірити свій біль без остраху.
Допомогти — не просто порадою, а реальною справою.
Спрямувати — стати дороговказом для тих, хто втратив орієнтири і не знає, куди йти далі.
Не залишити наодинці — це наше головне правило. Самотність — найважча ноша, і ми тут, щоб розділити її з вами.
Центр — це не установа з кабінетами, це простягнута рука громади. Ми — це люди для людей. Наша мета — перетворити ваш розпач на надію, а безпорадність — на впевненість, що ви потрібні.
Насправді коло наших підопічних дуже широке, але я б виділила основні групи:
Наші люди поважного віку та особи з інвалідністю. Це ті, хто потребує допомоги вдома: принести продукти, прибрати, допомогти з гігієною або просто вислухати.
Захисники та Захисниці, а також їхні родини. Це наш пріоритет. Ми допомагаємо ветеранам повернутися до цивільного життя, а їхнім сім’ям — вистояти в очікуванні або пережити втрату.
Сім’ї з дітьми, які опинилися в кризі. Буває всяке: втрата роботи, хвороба батьків, конфлікти. Ми втручаємося, щоб допомогти родині вистояти, а головне — щоб діти в таких сім’ях росли в безпеці.
Люди, які постраждали від насильства або війни. Це і переселенці (ВПО), і жителі нашої громади, чиє життя зламав стрес або трагедія.
Люди, які, потребують постійного стороннього догляду («лежачі» хворі). Це наші підопічні з важкими хворобами чи глибокою інвалідністю, за якими рідні не можуть доглядати цілодобово або які взагалі залишилися самотніми. Ми забезпечуємо їм не просто ліжко, а медичний нагляд, харчування та людське ставлення.
- Скільки людей сьогодні перебувають на обслуговуванні? І скільки людей їх обслуговують?
На постійній основі послугами нашого закладу користується понад 1200 жителів нашої громади. Щоб кожен із них був зігрітий увагою та вчасно отримав допомогу, у нашому Центрі невтомно працює команда з сотні відданих своїй справі фахівців.
- Які послуги є найбільш затребуваними?
- По-перше, це догляд вдома. Це наша наймасовіша послуга. Для багатьох самотніх стареньких наш соцробітник — це єдиний зв'язок зі світом. Це людина, яка принесе свіжий хліб, допоможе прибрати в хаті, принесе ліки чи просто розтопить грубку. Це можливість для людини залишитися у власній рідній домівці.
По-друге — стаціонарний догляд. Це вже для тих, хто, на жаль, зовсім не може обійтися без сторонньої допомоги, або чиє житло зруйноване війною. У нашому відділенні люди живуть під цілодобовим наглядом, у теплі та з гарячим харчуванням. Це наш "острівець безпеки" для лежачих хворих та самотніх переселенців.
Також надзвичайно важливим є консультування. Зараз закони змінюються ледь не щодня. Люди розгублені. Ми стаємо для них навігаторами: пояснюємо, куди йти, які папери зібрати, як отримати те, що належить за законом.
Ще один напрямок, який люди дуже цінують, — це натуральна допомога. Зокрема, наші перукарські послуги. Здавалося б, дрібниця, але для людини похилого віку, якій важко дійти до Центру чи дорого заплатити в салоні, візит нашого перукаря — це і гігієна, і радість, і відчуття власної гідності.
І, звісно, наш пункт прокату засобів реабілітації. Ми допомагаємо отримати у користування візки, ходунки, милиці. Це те, що коштує дорого, а потрібно часто "на вже". Ми видаємо ці речі, щоб людина могла швидше стати на ноги або полегшити свій побут після травми чи хвороби.
У нас діє так званий «банк одягу».
По-перше, ми надаємо допомогу вживаним одягом та взуттям. Бувають ситуації, коли у родини з дітьми чи у старенької людини просто немає коштів оновити гардероб до сезону, або людина приїхала до нас із зони бойових дій з однією сумкою. У нас можна підібрати необхідні речі абсолютно безкоштовно. Ми стежимо, щоб цей одяг був охайним та придатним для вжитку.
По-друге, при нашому Центрі постійно діє пункт збору. Ми приймаємо не лише одяг, а й предмети домашнього вжитку: ковдри, постільну білизну, посуд, а також дитячі речі та іграшки.
Особливу увагу ми приділяємо сім’ям із дітьми, які перебувають у складних обставинах. Дитина росте швидко, і ми намагаємося стати тим місцем, де батьки можуть знайти візочок, ванночку чи теплу куртку для малечі.
Я хочу звернутися до всіх жителів громади: якщо у вас вдома є речі в гарному стані, якими ви вже не користуєтеся, — не викидайте їх. Принесіть до нас. Ваша стара ковдра чи дитячі черевички можуть стати величезним порятунком для когось, кому зараз дуже скрутно.
Ми — лише посередники в цьому ланцюжку добра. Ми збираємо, сортуємо і передаємо тим, хто цього дійсно потребує. Це і є справжня єдність нашої громади — коли ми ділимося тим, що маємо.
Кожна з цих послуг — це не просто рядок у звіті, це конкретна вирішена проблема конкретної людини.
- Інно Олександрівно, як змінилася робота центру за останні роки? Як повномасштабна війна вплинула на діяльність закладу?
- Знаєте, наше життя назавжди розділилося на "до" та "після". Те, як ми працювали раніше, і те, як працюємо зараз — це небо і земля.
Перший рік великої війни: робота на межі людських сил. Ніколи не забудуть наші працівниики лютий та березень 2022-го. Центр миттєво перетворився на гуманітарний штаб. Люди приїжджали розгублені, налякані. Наші кабінети перетворилися на склади з ковдрами, дитячим харчуванням та ліками.
Біль, який не згасає: підтримка родин загиблих. Особливий, найважчий напрямок нашої роботи — це родини наших загиблих Захисників. Тут не працюють звичайні інструкції. Тут потрібна надзвичайна делікатність і величезне серце. Ми намагаємося бути поруч із батьками, які втратили синів, із вдовами, з дітьми.
Останні півтора року: повернення героїв. Останнім часом ми зосередилися на роботі з ветеранами та їхніми сім’ями. Наші Захисники повертаються додому — іноді з пораненнями, часто з невидимими ранами на душі. Ми допомагаємо їм знову знайти себе в цивільному житті. Це і юридична допомога з документами, і психологічна підтримка, і просто людське "дякуємо". Ми вчимося жити в новій реальності, де ветеранська політика — це не папери, а реальна повага та допомога в кожному конкретному випадку.
Ми змінилися. Ми стали міцнішими, загартованими стресом, але водночас стали набагато вразливішими до чужого горя. Сьогодні Центр — це не установа, це місце сили та підтримки для кожного, хто віддав найдорожче за наш спокій або втратив усе через війну
- З якими труднощами доводиться стикатися у роботі? Чи вистачає ресурсів – кадрових, фінансових, матеріальних?
- Знаєте, соціальна робота сьогодні — це робота "оголеними нервами". І найбільші наші труднощі — це не брак паперу чи бензину, а людський ресурс, який працює на межі виснаження.
По-перше, це хронічний стрес і професійне вигорання. Наші працівники — не роботи. Кожного дня вони пропускають крізь себе історії людей, що не мають щасливого фіналу. Працівник соціальної сфери не може просто зачинити двері кабінету о 17: і забути про це. Це колосальний емоційний вантаж. Ми працюємо в стані постійної "втоми від співчуття". Власний психологічний ресурс людей не безмежний, і підтримувати вогонь допомоги в інших, коли ти сам вигорів до попелу — це надважке завдання.
По-друге, гостра плинність кадрів через війну. Війна вдарила по нашому колективу так само, як і по всій країні. Буває втрачаємо досвідчених фахівців, а знайти заміну — це тривалий процес.
По-третє, складність утримати молодь. Соціальна робота вимагає сталевих нервів і величезного терпіння, але, на жаль, рівень заробітної плати в цій сфері досі залишається одним із найнижчих. Коли молода людина бачить обсяг болю, з яким доведеться працювати щодня, і співставляє його з оплатою праці — вона часто обирає інший шлях.
Незважаючи на це, наші працівники — це справжні "титани". Вони тримають цей соціальний фронт на власних плечах. Я безмежно пишаюся своїм колективом, але серце болить за кожного, бо я бачу, якою ціною їм дається кожна посмішка чи щира подяка людини.
Ми намагаємося підтримувати один одного, проводимо хвилини психологічного розвантаження, але чесно скажу: наш головний ресурс — це люди, і цей ресурс зараз вичерпується найшвидше.
- Хто працює у центрі? Якими якостями має володіти соціальний працівник?
- Якщо ви запитуєте про якості, то я скажу так: соціальний працівник — це людина-місток між бідою та надією. І щоб цей місток вистояв, він має триматися на кількох "опорах".
Найпершою є дієва емпатія. Це здатність відчути чужий біль, але не потонути в ньому, а перетворити це співчуття на конкретну допомогу. Соціальний працівник має бути як провідник: прийняти на себе напругу людської біди й заземлити її, знайшовши вихід, при цьому не дозволивши емоціям випалити власну душу.
Наступною критично важливою опорою є сталева стресостійкість. У нашій роботі щодня доводиться стикатися з гострим горем, агресією від розпачу або важкими розмовами. Людина на цій посаді повинна мати надзвичайно міцний внутрішній стрижень, щоб після виснажливого емоційного контакту знайти в собі сили, щиру посмішку та лагідне слово для наступного підопічного, який чекає на допомогу.
Не менш важливими є терпіння та безмежна делікатність. Наші клієнти — це люди, виснажені хворобами, самотністю або війною, і їхній характер часто буває непростим. Соціальний працівник стає професійним дипломатом, який вміє вчасно промовчати, м’яко переконати або просто тихо посидіти поруч, тримаючи людину за руку. Це мистецтво відчувати межу, де закінчується посадова інструкція і починається проста людська повага.
Нарешті, все це не працюватиме без абсолютної чесності та відповідальності. Люди, які опинилися в кризі, мають надзвичайно гостре чуття на фальш. Якщо ми пообіцяли старенькій бабусі прийти о певній годині або допомогти клієнту з документами, ми мусимо це зробити, попри втому чи повітряні тривоги. Довіра — це єдина тверда валюта в нашій сфері, і якщо її втратити один раз, відновити вже неможливо.
Я завжди кажу своїм колегам: для нас немає "не наших" людей. Кожен, хто живе поруч із нами, хто ходить цими вулицями, хто сьогодні опинився в розпачі чи самотності — це наша спільна відповідальність.
Якщо є людина, яка потребує допомоги, ми не маємо права просто розвести руками чи вказати на двері. Наше завдання — почути, зрозуміти й обов’язково знайти ту саму стежку, яка виведе людину з кризи, і дбайливо направити її цією дорогою. Соціальна робота — це не про те, щоб просто дати довідку, а про те, щоб знайти вихід там, де людина бачить лише глухий кут. Ми тут, ми поруч, і ми готові шукати ці шляхи разом із вами.
- Що для вас особисто означає ця робота?
Для мене особисто ця робота — це не про посаду чи кабінет, це про глибоку, іноді навіть болючу небайдужість. Це стан душі, коли ти не можеш пройти повз чужу біду. Соціальна сфера — це місце, де кожен день ти бачиш життя без прикрас, і саме тут гартується справжня віра в людину.
Я щиро вірю в силу людини змінитися. Це неймовірне відчуття — бачити, як людина, якій ти просто подав руку, починає йти впевнено сама. Наша робота — це дати той самий початковий імпульс, віру в те, що вихід є завжди.
Але є й інший, дуже тихий і світлий бік нашої місії. Це допомога тим, чиї сили вже вичерпані. Для наших підопічних у стаціонарі чи для самотніх стареньких удома ми стаємо тими, хто тримає за руку на останніх етапах. Це велика відповідальність і честь — зробити так, щоб людина могла достойно, у теплі та з відчуттям поваги завершити свій земний шлях.
Тому для мене ця робота — це баланс між боротьбою за життя тих, хто має сили йти далі, і глибокою пошаною до тих, хто вже пройшов свою дорогу. Це про те, що кожне життя має цінність до останнього подиху. Це про світло, яке ми маємо нести навіть тоді, коли навколо темно.
- Чи впроваджує центр нові послуги та програми?
- Безумовно, ми не стоїмо на місці, і це стає можливим завдяки нашій тісній співпраці з управлінням соціальної політики, сім’ї, єдності та ветеранської підтримки виконавчого комітету міської ради. Саме управління є тим стратегічним центром, який постійно тримає руку на пульсі потреб мешканців. Вони першими бачать зміни в соціальному ландшафті громади, координують нашу роботу, спрямовують її у правильне русло та, що найважливіше, допомагають залучати ресурси для реалізації нових ідей.
- Чи співпрацюєте ви з благодійними організаціями, волонтерами, міжнародними партнерами?
- Інакше ніяк, адже самотужки вистояти в такі часи неможливо. Ми збудували міцне коло партнерства, де бізнес та благодійні організації підставляють нам своє плече.
Нашим надійним тилом на постійній основі є соціально відповідальний бізнес, зокрема група компаній "Кернел", а також БО "Натхнення" та партнери з Шепетівки. Це співпраця, перевірена часом і справами — від продуктів харчування до обладнання та техніки.
- Чи достатньо, на Вашу думку, люди знають про можливості територіального центру?
- На жаль, далеко недостатньо. Ми часто стикаємося зі стереотипами: хтось соромиться просити про допомогу, вважаючи це слабкістю, а хтось думає, що наші послуги — лише для "обраних" або супроводжуються безкінечною бюрократією.
Ми разом із управлінням соціальної політики щодня працюємо над тим, щоб зламати ці упередження. Наголошую: звернення до нас — це не соромно, це ваше законне право на підтримку громади. Не чекайте, поки ситуація стане критичною. Якщо вам чи вашим близьким важко — першим кроком має бути дзвінок або візит до нас.
Управління соціальної політики координує всі процеси, щоб ваш шлях до допомоги був максимально коротким. Наша спільна мета — знайти кожного, хто потребує підтримки, і направити його.
Звертайтеся за адресою: вул.Дружби 2/2, вул.Захисників України 3 або за телефоном:+38097 287 1715, 3-13-84. Ми поруч і ми допоможемо.
- Що дає сили не вигорати емоційно та є найбільшою нагородою у вашій справі?
- Триматися на плаву допомагає усвідомлення того, що ми — не просто виконавці функцій, а частина великої команди. Сили дає підтримка всередині колективу та відчуття плеча від нашого керівництва. Коли ти знаєш, що твою роботу цінують, спрямовують і допомагають реалізувати складні рішення, це знімає частину психологічного вантажу. Також сили дає розуміння: якщо ми опустимо руки, сотні людей залишаться в повній темряві. Ця відповідальність не дає права на слабкість.
А щодо нагороди… Знаєте, найбільша нагорода — це тиха зміна в очах людини. Коли до нас приходить людина, розчавлена обставинами, а через деякий час ми бачимо, як у неї з’являється вогник надії та сили йти далі.
Це тепле "дякую" від самотньої бабусі, якій ми допомогли пережити зиму. Це потиск руки ветерана, який відчув, що про нього не забули. Це усвідомлення, що чиєсь життя стало хоч трохи легшим, безпечнішим чи гіднішим саме завдяки нашій праці. Такі моменти — це найкращі "ліки" від вигорання. Вони підтверджують: ми на своєму місці. Бо немає "не наших" людей, і коли ми знаходимо ту саму стежку для когось одного — це перемога для всієї громади.
